WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Педагогічна діяльність з різних поглядів - Реферат

Педагогічна діяльність з різних поглядів - Реферат

реалізації цих концепцій, на жаль, багато труднощів. Так, реформатори, які з ентузіазмом сприйняли ідею переходу від планової економіки до ринкової, не завжди усвідомлюють масштабність внутрішніх психологічних змін, необхідних для успішного здійснення цього переходу й отримання позитивних результатів. Звернімося до думок тих людей, які вже живуть в умовах налагоджених ринкових відносин: "Вільне підприємництво не має нічого спільного з мораллю. Головна теза ринку заперечує головний принцип гуманістичної моралі: турбота про інших як символ діяльності й існування людини. Ринок нездатний забезпечити ні гармонійного, ні гуманістичного розвитку особистості" (Миллер Р. М. Этика, развитие, мораль // Перспективы. - М., 1989. - С. 13). Безумовно, це висловлювання слід вважати скоріше прагненням автора привернути увагу до певних аспектів суспільного життя, ніж остаточною оцінкою. Однак пересторога, яка в ньому звучить, дуже актуальна саме для нашої держави. Адже прагнення якнайшвидше знайти вихід з кризи часто призводить до некритичного ставлення, ідеалізації тих напрямів, які пройшла більшість країн. Слід урахувати, що період становлення ринкових відносин тривав сотні років, за цей час суспільство мало змогу не тільки адаптуватися до відповідних відносин, а й знайти шляхи подолання тих небажаних деформацій, що вини-кають, розробити дієву систему захисту загальнолюдських гуманістичних спрямувань в умовах боротьби за індивідуальний успіх. Наша країна робить на цьому шляху перші кроки, тому наївна впевненість деяких організаторів у тому, що введення у школі елементів індивідуального підприємництва допоможе розв'язати всі (у тому числі моральні) проблеми, недоречна. Тільки цілковите усвідомлення тих змін, що відбуваються з людиною в нових соціальних умовах, об'єктивна їх оцінка, прагнення помітити не тільки переваги, а й негативні наслідки можуть допомогти створити ефективну систему освіти, не втрачаючи надбань, досягнутих упродовж тисячоліть.
Важливим моментом є стримання прагнень повністю зруйнувати і побудувати наново систему освіти за взірцями західних країн, спираючись на їх реформи (введення багатоступеневої підготовки, нових типів навчальних закладів, навчання за власні кошти та ін.). Будь-яка країна робить це, зважаючи передусім на власну специфіку, національні особливості, демографічний склад, територіальні умови, готовність населення прийняти ці реформи тощо. Як відомо, впродовж тривалого часу наша система освіти зазнавала впливу реформаторства, в основу якого було покладено американську модель. Однак оскільки ці реформи бажаних швидких результатів поки що не дали, цей процес дещо загальмувався. Прагнення поєднати чужий досвід з бажанням відновити національні традиції не привело до очікуваної гармонії. Слід зауважити, що це проблема не тільки України. За даними ЮНЕСКО, копіювання взірців освіти тих країн, які у вітчизняній пресі звуться "цивілізованими", може бути навіть шкідливим. Так, 51 країна Африки має за взірець європейські системи освіти, і тільки в 3 із них отримано позитивні результати.
Оцінка вітчизняного стану освіти тривалий час безпосередньо залежала від політичних та ідеологічних міркувань. Тому з найосвіченішої країни, як дехто вважає, ми відразу перейшли майже в стан "дикунства". І з не меншим ентузіазмом, як до того підносили свої здобутки, почали посипати себе попелом та лаяти все, чого досягли. Треба нарешті навчитися помірковано, без надмірної екзальтації та упереджень підходити до розгляду здобутків, об'єктивно оцінювати те, що відбувається в системі освіти.
На жаль, сьогодні в системі середньої та професійної освіти ми маємо скоріше втрати, ніж надбання (якщо не вважати за досягнення виникнення системи платного навчання, нових приватних навчальних закладів, хоча нині дедалі частіше йдеться про недостатній рівень спеціалістів у них). Наведімо хоча 6 деякі приклади тих втрат, яких зазнала система освіти: значно скоротилася кількість дошкільних та шкільних закладів і закладів професійно-технічної освіти, зруйновано системи позакласного виховання, соціального патронування "важких" дітей і сімей, профілактики правопорушень, державного працевлаштування випускників шкіл, училищ та інститутів тощо; збільшилося професійне навантаження (чисельність учнів у класах, навантаження викладачів у вищих навчальних закладах). Дедалі зменшується набір до держбюджетних груп, престижні спеціальності стають платними, а тому недосяжними для більшості верств населення. Ті недоліки, що були притаманні попередній системі освіти (які справедливо підлягали гострій критиці), знову копіюються і тиражуються в оновленій школі. Тому сьогодні суспільство вже отямилося від виключно негативного сприймання вітчизняних надбань, почало помірковано ставитись як до аналізу попереднього досвіду, так і до подальших перспектив. Час політизованих руйнівних і атак, можна вважати, завершився, починається копітка, вивірена праця над новою системою освіти, головним критерієм якої мають бути не привабливі гасла, а реальні результати.
Саме тому слід знову і знову звертатися до попередньої системи, аналізувати її не з позицій цілковитого негативізму, а шукаючи причини, з яких її було деформовано. Важливість такого аналізу тим більша, що й сучасна школа не застрахована від цих деформацій, і навіть де в чому починає відновлювати ті традиції, які теоретично засуджує.
Отже, багато років метою діяльності вчителя було "формування все-бічно розвиненої особистості, громадянина комуністичного суспільства". Припускалося, що така особистість втілює в собі всі найкращі риси людини, ті, що були світлою мрією людства впродовж усього його існування. Проте фактично навчально-виховний процес був зорієнтований на передання учням знань, умінь, навичок (так званих ЗУНів). Зміст педагогічної діяльності вчителя зводився до точної відповідності певним заданим із зовні нормативам, методисти зі скрупульозною точністю розраховували кількість хвилин, які вчитель має витрачати на опитування, пояснення або закріплення навчального матеріалу. І часто саме ця повна відповідність нормативам слугувала провідним критерієм оцінки професійної майстерності педагога.
Нинішнім студентам, які готуються до педагогічної діяльності, це інколи здається якоюсь безглуздістю, адже вони з особистого досвіду знають, що в реальній шкільній дійсності можуть виникати різні обставини, непередбачені ситуації. Навіщо ж готувати жорсткий, єдиний для всіх план (взірець, модель) уроку і вимагати його обов'язкового виконання? Однак учителі, які працювали раніше, знали, що тих, хто перевіряє їхню діяльність, найменше цікавитимуть реальні результати педагогічноговпливу, рівень вихованості дітей, розвиток їх пізнавальних інтересів і темпи зростання інтелектуальних можливостей, глибина довіри, яку відчувають діти до вчителя, та багато іншого, що, зрештою, й забезпечує нормальні стосунки і гарантує подальші успіхи. Важливим було інше - наскільки точно вчитель дотримується заданих часових і змістових стандартів праці, як зовнішньо виглядають певні аспекти педагогічної дійсності, чи достатньо оцінок у класному журналі, чи немає в ньому виправлень, наскільки слухняно поводять себе діти, чи погоджується і в якій формі вчитель зі зробленими зауваженнями, як оформлено кабінет, які методичні посібники і скільки разів використано, як зреагував педагогічний колектив школи на чергову "кампанію"
Loading...

 
 

Цікаве