WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Особистість учителя і найближче соціальне оточення - Реферат

Особистість учителя і найближче соціальне оточення - Реферат

за її власний; вона не вдаватиметься до лестощів, дешевих прийомів завоювання авторитету, хитрощів та вивертів, а спробує розв'язати будь-яку проблему у взаємодії, не боячись виглядати незручно; вона не заперечує похвали, якщо вважає, що справді її заслуговує, і не шкодує своїх зусиль у наданні допомоги іншим. У сучасній психологічній літературі така поведінка дістала назву асертивної, а якість особистості, що її забезпечує - асертивності.
Психологи переконливо довели, що людям, які зовні самозадоволені або прагнуть влади, притаманне глибоко приховане відчуття меншовартості, яке вони намагаються компенсувати або приховати від інших чи від самих себе навіть у незначних ситуаціях.
Учитель з почуттям власної гідності не боїться показати себе таким, який він є; припустившись помилки, не спрямовуватиме всю свою енергію на те, щоб приховати або заперечити її. Адже інколи на це витрачається стільки часу й зусиль, що вчитель довго не може займатись чимось іншим.
Ось який приклад наводить психолог І. Синиця.
До молодого вчителя історії підійшов учень і поважно запитав: "Що ви можете мені розповісти про такого філософа, як Таркос?"
Учитель спершу розгубився, а потім став викручуватися: "Це був такий грецький філософ, він жив..." А коли почув від учня, що це ім'я Сократ, прочитане навпаки, обурився, розлютився. А ось той самий учень підійшов до літнього вчителя географії і запитав, де розташоване місто Сан-Таркос. Учитель спокійно відповів: "Знаю багато міст, які починаються із "Сан": Сан-Франциско, Сан-Дієго, Сан-Себастьян... А Сан-Таркос - ні, не знаю...".
Інколи незначний випадок, з якого людина з невикривленим відчуттям власної гідності вийде нетравмованою, може перекреслити все життя. Такий приклад подає В. Святовець.
Учитель літератури, згадуючи шедевр живопису - пейзаж "Ранок у сосновому лісі", зазначив, що дерева писав Шишкін, а ведмедів - інший художник - Савицький. При цьому вчитель помилився, сказавши "ведмедей" (розповідь велася російською мовою). Хтось із учнів кинув репліку: "Неправильно!" Учитель розгубився і випалив: "Правильно, нужно говорить медьведь". Увесь клас голосно засміявся. Коли всі затихли, він, зовсім спантеличений, чітко сказав: "Извините, я ошибся. Нужно говорить медьмедь". Учні буквально вибухнули реготом. Учитель цього разу не витримав і залишив клас. Директор школи ледь умовив його не кидати роботу. А коли наступного дня цей педагог проходив повз клас, у якому навіть не викладав, якийсь жартівник кинув: "Хлопці, дивіться, ондечки пішов "медьмедь"! До свого класу вчитель так і не дійшов, а незабаром кудись виїхав.
А ось розповідь іншого вчителя-мовника, який витримав таке випро-бування і вийшов із нього з гідністю. Він тільки-но прийшов до школи-інтернату, й директор порадив йому відразу ж показати учням шостого класу, в яких успішність з граматики далеко не блискуча, що в нього "тверда" рука, тобто почати з якомога складнішого диктанту. Молодий учитель сумлінно виконував пораду:
"Швидко відшукав у збірнику диктантів складний текст, узгодив його із завучем і відповідно до тогочасних вимог переписав у зошит для планування.
Однак під час переписування припустився прикрої помилки: в слові "шосе" написав два "с", тоді як за чинним правописом його слід писати без подвоєння. Читаючи в класі диктант, я, прагнучи трохи допомогти учням, проказував це слово так, як було написано у мене в зошиті. Ця єдина помилка ледь не відіграла фатальну роль у моїх стосунках з учнями.
Коли через два дні я приніс перевірені диктанти, у них була половина "двійок". Це справило гнітюче враження на моїх вихованців. Мабуть, раніше вони ніколи не отримували таких низьких оцінок, тому під час аналізу диктанту похмуро перешіптувалися. Проте, як здавалося, нічого загрозливого для мене в тому перешіптуванні не було. Я непогано подав нову тему, використавши унаочнення. Все йшло без помітних труднощів. Тільки коли пролунав дзвоник, один хлопчик зі злістю прошипів те злополучие слово, подвоївши в ньому приголосні. Однак цьому я теж не надав особливого значення.
Уже вдома перед сном я "прокрутив" у пам'яті весь урок. Неприємним було те, що майже в усіх учнівських диктантах я виправив два "с" на одне. А під час аналізу диктанту я не наважився, не спромігся прокоментувати цю помилку. На такий крок моїх педагогічних ресурсів не вистачило. "Ну, помилився, ну, помітили, ну, то й що ж тут такого особливого? - втішав я себе. - З ким не буває, хто не спотикається? І мої колишні вчителі, бувало, помилялися".
... Коли наступного дня я переступив поріг свого класу, то буквально остовпів: усі учні стояли на стільцях і півголосом вимовлялислово з подвоєним "с". Щоправда, не всі одразу, а як на перекличці, від передніх до задніх парт.
Я розумів, що не можна зволікати, слід негайно щось робити, проте не знав, що саме. Привітавшись, запросив усіх сідати. Але жоден учень не сів за парту.
- Ну що ж, діти, коли вас влаштовує така поза, почав я дерев'яним язиком, будемо працювати і в цілком незвичних умовах. Щось придумаємо. Проте для цього і мені, мабуть, треба на стілець стати, щоб зрівнятися з вами. Та я не буду цього робити, адже на підлозі зручніше...
Я гадав, що хтось усміхнеться чи якось відреагує на мій вимушено-вимучений примітивний жарт, однак ніхто навіть не ворухнувся. Всі як один трималися незрушно і повторювали злощасне слово. В душі у мене був справжній хаос, як у поганого господаря в коморі. Здається, у мене лишився один-єдиний шанс, яким я і скористався.
- Діти, - сказав зовсім тихо, і вони примовкли, я зробив помилку під час диктанту. Не буду про неї говорити, бо вона всім відома. Тому прошу у вас вибачення. Надалі постараюся бути уважнішим... Одна дівчинка мовила:
- Та нічого, буває...
Після цього всі учні вийняли зошити і ми почали працювати, як і на-лежить..." (Святовець В. Ф. Алгоритми виховання. - К., 1989. - С. 79 - 82).
Важливим моментом педагогічної діяльності є виховання в учнів почуття власної гідності. У сучасній школі надто мало уваги приділяють формуванню в школярів адекватних самооцінок, зокрема вмінь і навичок самооцінювання. Критерії оцінювання, використовувані вчителем, не завжди зрозумілі або далекі від власних потреб учнів, їхньої системи цінностей. Оскільки в школярів (особливо в старших класах) уже сформована певна "Я-концепція", то при отриманні негативних оцінок їм легше її захищати, ніж визнати неадекватність. Про це свідчать результати одного дослідження. Школярів було протестовано за допомогою стандартного тесту особистості та розподілено на групи: добре пристосованих до соціальної ситуації і погано пристосованих (соціально дезадаптованих). Потім було запропоновано 20 стверджень доволі неприємного (принизливого) характеру, які були справедливі для більшості дітей відповідного віку. Школярам слід було вказати, які пункти вони можуть визнати наявними в себе. Виявилося, що ті, хто потрапив у групу найбільш пристосованих, визнавали в себе найбільшу кількість вад, а хлопчик з найвищим показником зазначив наявність у себе всіх пунктів, крім одного. Ті ж, хто мав низьке відчуття власної гідності, категорично заперечували будь-які спроби приписати їм навіть одну якість, яку вони сприймали як негативну (Шибутани Т. Социальная психология. - М., 1969. - С. 264 - 265).
Ступінь узгодженості. Сформована "Я-концепція" може збігатися або не збігатися
Loading...

 
 

Цікаве