WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Особистість учителя і найближче соціальне оточення - Реферат

Особистість учителя і найближче соціальне оточення - Реферат

Развитие "Я - концепция" и воспитание. - М., 1986; Кон И. С. Открытие Я. - М., 1978; Сталин В. В. Самосознание личности.- М., 1983.
Сформована "Я-концепція" потребує самопідкріплення. Педагог, який вважає себе досвідченим, не боїться вступати в нові ситуації, не відчуває тривоги, непевності, сміливо йде в будь-яку аудиторію з будь-яким завданням. Буває й так, що висновок про свою досвідченість значно ним перебільшений, тоді в інших людей створюється враження про надмірну самовпевненість, навіть самозакоханість. Проте безсумнівною перевагою таких осіб є енергійність, експресивність, здатність здійснювати пряму комунікативну атаку. Тому нерідко вони перемагають там, де інші, компетентніші люди відчувають сумніви (або якщо аудиторія недостатньо вимоглива до якості їхньої роботи).
Якщо ж у вчителя склалася думка про себе як про недосвідчену, слабку, безпорадну людину, то навіть за наявності всіх потрібних для розв'язання проблеми передумов (належної професійної підготовки, високої особистісної культури) він входить до аудиторії з послабленим експресивним впливом, втрачає ініціативу, всім своїм виглядом показує, що розраховує тільки на милість слухачів. Якщо аудиторія налаштована доброзичливо, то період хвилювання, ніяковості минає, і він перехоплює увагу, підкорює своєю ерудицією, манерою виступу. Якщо ж серед слухачів багато тих, хто не зацікавлений в інформації, має низьку комунікативну культуру, то контакт може не встановитися.
Для характеристики індивідуальних "Я-концепцій" використовують такі основні показники: ступінь інтеграції, рівень усвідомлення, самооцінку, рухливість та гнучкість і ступінь узгодженості.
Ступінь інтеграції. Окремі люди вирізняються тим, наскільки їхня поведінка стійка, стабільна, впорядкована. Є особи, чия поведінка принци-пово відмінна в різних ситуаціях: домашній тиран на роботі стає милою, привабливою людиною, і навпаки, суворий учитель, відомий своєю непо-хитною принциповістю в школі, в неформальних умовах раптом виявляється веселим, дотепним співрозмовником, душею компанії. У таких людей у будь-якій соціальній ситуації "спрацьовує" свій особливий "Я-образ". Інші ж мають настільки жорстку і впорядковану систему цінностей, що взагалі не здатні відступити від неї ні на крок. Усі їхні вчинки, незалежно від обставин, мають однакове "забарвлення", стиль, єдину схему дій, незначний діапазон змін і варіацій. Люди протилежної категорії в кожній ситуації виглядають зовсім по-різному (навіть у двох паралельних класах, залежно від емоційних стосунків, учитель поводить себе принципово по-іншому).
Мабуть, кожен зустрічав учителів, які в будь-якій ситуації виконують свої педагогічні функції "за максимумом". Вони втручаються в будь-які події, навіть ті, що їх не стосуються, всіх повчають, виховують (і випадкових супутників, і громадськість в цілому через листи в газети, на радіо). їх усе хвилює, вони ніколи не сумніваються ні у своїй компетентності, ні в праві повчати інших. Служіння гіпертрофованому обов'язку - мета їхнього життя. Найбільше потерпають від цього члени їхніх родин, яких вони також безперестанку виховують, "переробляють", дорікають, оцінюють. У таких учителів професійна й особистісна складові "Я-концепції" настільки тісно переплелися, що між ними взагалі зникли будь-які бар'єри за домінування професійного компонента.
Чимало й таких учителів, які надто непослідовні у своїй поведінці: сьогодні він - душа-людина, готова все зрозуміти і прийняти, а завтра від нього віє холодом, він відвертається навіть від тих, кому ще вчора обіцяв допомогу й підтримку.
Рівень усвідомлення "Я-концепції" і реалізації її через окремі дії. Люди істотно відрізняються за тим, як вони поводяться щодо себе, наскільки коригують свою поведінку, за результатом, до якого ця поведінка призвела. Наприклад, свого часу хлопець мріяв про іншу, престижнішу професію, проте не був упевнений у своїх здібностях, тому вступив до педагогічного університету. Фактично ж його професійне самовизначення блокувала не відсутність спеціальних здібностей, а низька активність, побоювання труднощів та прагнення якнайшвидше подолати їх, переважання песимістичних установок. Тому він обрав педагогічний навчальний заклад, працює в школі, хоча вельми незадоволений своїм життям.
Останнім часом значно змінилася соціальна ситуація, людина, яка не задоволена своїм становищем, має можливість шукати інші шляхи самореалізації (хоча з уповільненням темпів соціальних змін ці можливості поступово знижуються). До того ж зростає незадоволення самих учителів своїм соціальним статусом та матеріальним рівнем життя. Тому багато педагогічних працівників розчаровуються у своїй професії. Деякі з них пішли в інші сфери діяльності (політику, комерцію, підприємництво). Багато залишилось у школі, мотивуючи це так: "Я бачу, що ця моя діяльність недосконала, завдає багато клопоту й мало віддачі. Однак я не відчуваю себе здатним кидатись у бурхливе море невпевненості й авантюр, я погано орієнтуюся в інших галузях і тому не хочу ризикувати хоча б тими маленькими гарантіями забезпеченості, що надає мені педагогічна діяльність".
Проте є ще одна група педагогів, які не можуть відверто здійснити подібний самоаналіз. Тоді вони починають "грати" самі із собою, з іншими людьми за принципом: "Якщо я залишився в школі, то цьому мають бути поважні причини". Тобто страх зазнати поразки в жорсткому світі ринкових відносин маскується різними поважнимиобставинами: "Якщо всі підуть зі школи, хто працюватиме тут? Я залишаюся виконувати свій обов'язок"; "Ті, хто пішов, - це зайві для школи люди, й добре, що школа їх позбулася". Нагадаємо, що йдеться лише про тих, хто розчарувався у своїй професії, але залишився у школі. Звичайно, чимало й таких учителів, які щиро виконують свій обов'язок, отримуючи радість від самої праці. Відмінність між першими і другими полягає в тому, що останнім непотрібна зовнішня аргументація; причини того, чому вони залишаються в школі, не декларуються щохвилини. Саме ті, хто сам із задоволенням залишив би педагогічну діяльність, але побоюється невдачі, ті, в кого виник внутрішній конфлікт, найбільш соціально нетерплячі. Прагнення "заховати" конфлікт глибше у свідомості й призводить до того, що вони: а) всіляко підкреслюють пріоритет обов'язку, відповідальність перед суспільством і державою, нав'язують аргументи про соціальний, професійний, громадський обов'язок на будь-якому рівні спілкування; б) культивують у собі відчуття зневаги до тих, хто пішов зі школи й домігся певних успіхів, фактично заздрячи їм; в) відчувають роздратування щодо поточної роботи, постійно нервують, зривають злість на учнях, звинувачуючи їх у тому, що вони не цінують їхньої жертовності.
Ступінь усвідомленості подібних конфліктів визначається тим, чи помічає й аналізує людина власні суперечності, недоліки, чи заперечує навіть помилки. Нерідко принципи, декларовані людиною, прямо протилежні тому, що вона робить. Так, учитель вважає, що в нього достатньо життєвого досвіду й самоповаги, щоб не залежати від думок інших. Однак він болісно сприймає відсутність постійного схвалення з боку колег, "напрошується" на компліменти, шукає і створює ситуації, коли інші змушені його хвалити. Або: директор школи на кожному кроці декларує свою демократичність, повагу до кожної людини, необхідність довіри до особистості і водночас маніпулює учнями й учителями, чинить на них прямий
Loading...

 
 

Цікаве