WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Особистість учителя і найближче соціальне оточення - Реферат

Особистість учителя і найближче соціальне оточення - Реферат

він може стати занадто нав'язливим у встановленні дружніх контактів, надмірно настирливим. Сигнали партнера про небажання близько спілкуватися з ним не помічаються або ігноруються. В другому випадку, коли оточення надає вчителеві очевидне визнання, повагу, він може боятися, що його неправильно оцінили, ось-ось "розкусять", розчаруються в ньому, і навіть що він виявить особистісну і професійну безпорадність, не впорається з тим, чого від нього очікують.
Отже, в соціальному оточенні кожний поводить себе по-різному за-лежно від того: а) як він сприймає групові норми; б) якого ступеня автономії в поведінці прагне. Дехто вважає принципом своєї поведінки ніколи нікому не поступатися. Найчастіше це люди, невпевнені у собі, які через подібну тактику взаємодії начебто самоутверджуються, починають поважати себе, очікують зустрічного визнання. Нерідко такі "екземпляри" трапляються серед учнів-старшокласників, студентів. Тому, якщо педагог вчасно не поставить такого "бунтівника" на місце, не перехопить ініціативу, заняття будуть постійно дезорганізовуватися через постійні дискусії з будь-якого приводу. Якщо ж викладач підтримає цю дискусію, дозволить втягнути себе в дріб'язкові суперечки, почне звертатися до здорового глузду або почуття обов'язку, то таким чином він "гратиме на руку" своєму опонентові: той здобуває реальну можливість виглядати героєм-переможцем, його повага до себе підвищується; для викладача ж кожне таке заняття стає джерелом глибоких хвилювань. Найкращий прийом у такій ситуації - переключити увагу класу або студентської групи на себе, показати недоречність подібних "ігор", бо від них страждають інші учні, студенти.
Прагнення до повної автономії нерідко є лише показником сильної залежності учня, студента від думки групи. Він самоутверджується через заперечення, а його незалежність (автономія) є лише ілюзорною. Присутність такого "автономіста" в педагогічному колективі робить життя його колег (й передусім адміністрації) постійно напруженим: будь-який незначний факт викликає з його боку заперечення, є викликом громадській думці.
Психологи вважають, що серед інших причин (болісного самолюбства, прагнення до визнання) високу значущість має ще один чинник відсутність ідентифікації себе з групою. Безумовно, за певних обставин збереження автономії надто важливе, адже буває, що соціальне оточення задає такі вимоги, які індивід не може виконати, не відчувши при цьому особистісної втрати. Наприклад, учитель, який прийшов у колектив, де лайливе слово не засуджується (на жаль, у деяких педагогічних колективах це стає майже нормою), викликає здивування та обурення колег: "Бачте, який чистоплюй знайшовся! Подивимось, чи впорається він із нашими бешкетниками, які інших слів не розуміють". Від такого вчителя чекають, коли ж він стане "таким, як усі", насміхаються з його нетерпимості, загостреної реакції на грубощі. Сам же вчитель чітко розуміє, що опуститися до рівня цих очікувань певною мірою означає особистісно спустошитись, втратити повагу до себе.
Однак буває й інша автономія: вчитель оголошує, що він не займати-меться чорновою роботою, що його робочий день закінчився, що за ту зарплатню, яку він отримує, не можна від нього нічого вимагати. І йде додому, тоді як його колеги разом з учнями готуються до шкільного свята. Формально він, можливо, й має рацію - від нього вимагають певної жертви у вигляді вільного часу. Фактично ж він не бажає бачити того, що його відмова означає додаткове навантаження на інших.
Ще одна крайність - коли людина хоче бути усіма прийнята, всім подобатися, навіть ціною відмови від власних поглядів. Такі люди прагнуть передбачити реакцію навколишніх і діяти, виходячи зі своїх прогнозів найчастіше всупереч власним інтересам. їх постійно хвилює думка інших, вони намагаються вловити відтінки їхнього ставлення до себе в словах, інтонації, міміці. Зазнавши невдачі, вони виправдовуються тим, що діяли за загальними правилами, як усі, тому що інші так вирішили. Найчастіше це люди, які мають низьку самооцінку і тому переживають відчуття меншовартості. Щоб позбутися його, вони прагнуть не брати відповідальності на себе, "розчинитися" в соціальному оточенні. Більшість з них у дитинстві зазнали надмірної опіки ретельних вихователів, тому вони звикли довірливо наслідувати зовнішні авторитети, впевнені, що їхні вказівки завжди є правильними. Досвід прийняття власних рішень у них відсутній.
Перевірити себе на "тяжіння" до певного полюсу (автономії, неза-лежності або відмови від власної позиції), виявити, якою ціною дістається популярність у групі, можна за допомогою завдань, поданих у кінці розділу.
Неважко помітити, що і "пасивно залежні", й "активно незалежні" особи страждають від того самого - від низького рівня самооцінки. Вони болісно образливі, вразливі, схильні зосереджуватися на дрібницях, тільки при цьому одні як засіб захисту вважають за краще плисти за течією, а інші - проти.
Якщо в педагогічному колективі з'являється подібний "антагоніст", від якого починає всіх лихоманити, слід передусім розібратися, що ж керує його поведінкою: можливо, це справді його переконання, в які він щиро вірить; може, він сам по собі негативний та ворожий до інших, наслідує відповідний шаблон поведінки і ворожість - невід'ємна риса його характеру; можливо, це просто людина, яка має загострену потребу в увазі та підтримці, але боїться, що це буде сприйняте як слабкість, і тому ретельно приховує свої справжні почуття; а може, вона просто не звикла взаємодіяти з іншими, працювати в колективі, з дитинства спілкувалася з людьми на віддаленій психологічній дистанції. Так само з різних позицій слід підходити і до поведінки школярів. Адже в будь-якому класі, особливо в підлітковий та молодший юнацький періоди, можна знайти таких бунтівників, від спілкування з якими в учителя опускаються руки. Ті ж, хто не порушує правил поведінки, найчастіше випадають з поля зору вчителя, хоча їхні психологічні проблеми не менш складні й потребують розв'язання і підтримки. І ті, й інші мають стати об'єктом педагогічної уваги.
Однією з найскладніших і найцікавіших проблем у практичній психо-логії є проблема з'ясування тих уявлень, які людина має про себе, усві-домленнясебе як неповторної, унікальної індивідуальності, як суб'єкта власної життєдіяльності. Сукупність цих уявлень зветься "Я-концепцією". Оскільки будь-яке уявлення будується на певному аспекті самоспостереження (людина начебто "вдивляється" в себе під певним кутом зору), то фіксація результатів кожного подібного самоспостереження становить так званий "Я-образ". Людина може багаторазово звертатися до само вивчення в різних ситуаціях, за різних життєвих обставин, тому в неї ситуативно виникає багато "Я-образів". Те загальне, що постійно присутнє у більшості цих "Я-образів", фіксує і відображає стабільну лінію поведінки, стиль життя і провідні ставлення, у підсумку становить зміст "Я-концепції". Отже, і "Я-образи" і "Я-концепція" відображають певні закономірності людської поведінки, що детермінуються внутрішніми чинниками.
Так, учитель, цілеспрямовано або ненавмисно фіксуючи свою поведінку в різних обставинах, виносить з одних ситуацій відчуття задоволення собою, своєю поведінкою під час розв'язування складного конфлікту, впевненість у своїх силах. У нього формується відповідний "Я-образ" - упевненого в собі, здатного впоратись з будь-якою непередбаченою ситуацією,
Loading...

 
 

Цікаве