WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Міжособистісні конфлікти - Реферат

Міжособистісні конфлікти - Реферат

порадою, а сподіваючись отримати психологічну підтримку, доказ своєї правоти. І якщо у відповідь на це приховане прохання вони отримують поради, то відчувають, що їх не хочуть зрозуміти, почувають себе ображеними. Тому золоте правило спілкування - давайте поради тільки тоді, коли вас про це прохають, у більшості ж випадків обмежуйтесь виявом співчуття;
- прагнення перервати співрозмовника, виправити його. Таким чином ви демонструєте, що вважаєте власні думки ціннішими за думки іншого. Сюди ж належить і підвищення голосу;
- кепкування над ким-небудь. Об'єктом жартів, кепкувань, глузування нерідко стає людина, яка з певної причини не може дати відсіч (наприклад, добре вихована). Саме відчуття власної безкарності надає можливість самоутверджуватися за рахунок іншого. Підступність цього засобу в тому, що той, хто самоутверджується, починає вважати подібний стиль спілкуван-ня "законним" і, якщо "жертва" опирається, посилює тиск. Поступово частка доброзичливості зменшується й жарти стають дедалі жорстокішими;
- нагадування про неприємні для партнера ситуації: звичайно, нагадати партнерові про якісь події, де він мав не найкращий вигляд - правильний засіб отримати доказ власної досконалості. Проте такі ситуації можуть виникати й без певного наміру. Відомо, що саме ті люди, яким було надано найбільшу підтримку, часто виявляють невдячність, прагнуть уникати своїх "благодійників", адже один вигляд останніх нагадує їм про власну безпорадність, відчуття безвиході, які вони переживали в період життєвих ускладнень. Водночас посилюється почуття психологічної залежності, необхідність знову демонструвати свою вдячність. Усе це викликає роздратування, прагнення скинути цей психологічний тиск;
- перекладання відповідальності на іншу людину. Це найлегший спосіб позбутися власних проблем, адже в разі невдачі під рукою є об'єкт, який можна звинуватити. Саме ця можливість уникнути відповідальності призводить до значної кількості прохань або доручень навіть тоді, коли людина, до якої вони звернені, не може реально їх виконати. Психологічний "виграш" у разі невдачі набагато перевершує мотивацію досягнення позитивних результатів.
Яким би дріб'язковим не здавався привід для непорозуміння, який використовують опоненти для чергової конфронтації, слід пам'ятати, що:
- самі антагоністи цей привід не вважають дрібницею, оскільки на-шаровують на нього значну кількість додаткових контекстів. Випадкове слово, дія можуть спричинити вибух прихованих емоцій, навіть якщо вони й не мали жодного додаткового смислового навантаження, саме тому, що за асоціацією актуалізують негативні установки і ставлення;
- у разі міжособистісного конфлікту знижується здатність його учас-ників до саморегуляції, свідомого самоконтролю, спостерігаються часті афективні спалахи, знижується стійкість до стресів і фрустрацій;
- спроби бодай частково примирити ворогуючі сторони, як правило, результату не дають, бо відразу виникають нові непорозуміння і приводи для ускладнень, а тих, хто прагне організувати замирення, звинувачують в упередженості, поблажливому ставленні до іншої сторони.
Найчастіше причиною конфліктів є або предметно-ділові розбіжності, або розходження особистісно-прагматичних інтересів. У разі доброзичливої ділової атмосфери в колективі, зацікавленості людей у кінцевих результатах предметно-ділові розбіжності долаються без між-особистісних ускладнень, не супроводжуються нагнітанням емоційної напруги, ворожості. Більш конфліктогенними є суперечності у сфері особистісно-прагматичних інтересів, саме вони легко переходять у неприязнь і ворожість. Атмосфера конкуренції в колективі особливо ускладнюється, якщо два або більше його членів претендують на позиції лідера, прагнучи отримати статусну перевагу.
Тривалі предметно-ділові розбіжності, якщо вони довго не розв'язу-ються керівництвом, зрештою також призводять до ускладнень у міжо-собистісних стосунках, до погіршення процесу спілкування в цілому. Відмінності в особистісно-прагматичних інтересах подекуди маскуються інтересами справи. Людина стверджує, що діє винятково заради діла, тоді як чинники її дій приховані саме в особистісній сфері.
Важливо пам'ятати, що до міжособистісних конфліктів найчастіше схильні люди, чиї базові потреби (в безпеці, прийнятті, визнанні компе-тентності) не задовольняються в процесі спілкування або ж занадто гіпертрофовані. Тоді конкретна людина в безпосередньому оточенні може стати своєрідним символом цієї загальної незадоволеності, саме їй делегується відповідальність за всі особисті невдачі.
Особливим джерелом конфлікту можуть стати смислові бар'єри - незбіг смислу, який вкладається у вимогу, прохання, наказ однією стороною, і смислу, який декодується (виводиться з тексту повідомлення) іншою. Виникає перешкода для взаєморозуміння і взаємодії. Одне й те саме слово, дія, звертання можуть мати для двох людей зовсім різні смисли, які до того ж доповнюються інтонацією, мімікою, пантомімікою, включенням у контексти минулого досвіду і прогнозування майбутнього. Нерідко невдачі виховного впливу дорослого на дитину зумовлені саме тим, що остання може просто не усвідомити смислу, який дорослий вкладає у "виховне висловлювання".
Наприклад, учитель запитує в учня: "Скільки годин ти витрачаєш на підготовку до занять?" Уже в самому формулюванні запитання закладено невизначеність, адже кількість часу може значно варіюватися. Тому учень може не знати, як відповісти, саме через форму запитання, а вчитель вважатиме, що той зовсім не приділяє уваги його предмету. У запитанні може бути закладено щире прагнення вчителя з'ясувати, скільки часу витрачають учні на підготовку домашніх завдань ("А чи не занадто я їх навантажую?"). Він очікує, що учень надасть йому необхідну інформацію ("Півгодини"), яку він зможе зіставити з іншими відповідями. Це суто предметно-ділове запитання, позбавлене додаткових контекстів. Проте учень може привносити в нього особистіший смисл ("А чому він саме мене про це запитує?") і почне відповідати не на запитання, а відповідно до того негативного висновку, що у нього склався, тобто захищаючись ("Я займаюсь.., я вчу...").
Нарешті, в те саме висловлювання вчитель вкладає підозру, що учень майже не працює з його предмета. У свою чергу, учень розуміє, що як би він не відповів, учитель все одно буде незадоволений - або звинуватить його в тому, що цього замало, або скаже: "Не обманюй, якби ти стільки вчив, справи були б не такі кепські". Якщо ж перед цим вучня з учителем вже була розмова про тривалість підготовки, то у відповідній ситуації актуалізуються додаткові смисли: "Ти знову став гірше знати предмет" - "А що, ви вважаєте, що я знову перестав працювати вдома?" або: "Я тобі казав, що кількість часу недостатня, а ти не хочеш мене слухати", - "Я чесно займаюся, скільки ви казали, чому ви мені не вірите?".
Що більше різних контактів між людьми, їх функціональних зв'язків, то більшими контекстами наповнюються найбанальніші фрази і дії. Проілюструємо це на такому прикладі: син-підліток збирається йти гуляти, а мати каже: "Куди це ти зібрався?". Ця фраза може бути нейтральною, тобто мати хоче знати, де буде син. Проте найчастіше вона має приховані контексти:
- "...а уроки ти вже зробив?" - висловлювання недовіри до його здатності бути відповідальною людиною, самому розподіляти свій час, підозра, що домашні завдання не виконано;
- "...а якщо мені потрібна твоя допомога?" - докір у тому, що син неуважний до матері, не виявляє ініціативи
Loading...

 
 

Цікаве