WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Колектив школярів як об'єкт системного аналізу - Реферат

Колектив школярів як об'єкт системного аналізу - Реферат

подібна жорстко детермінована установка лише заважає розглядати складні форми взаємозалежності і взаємовпливу обох чинників. Зрозуміти співвідношення особистості й колективу можна тільки на підставі системного підходу. Саме він допомогає розібратись, яким чином структурна одиниця системи, залишаючись "сама собою", водночас є носієм заданої ззовні, але вже привласненої нею сукупності системних ознак, які до того ж виникають і розвиваються за її участі. Справжня системність не заперечує унікальності, неповторності, самобутності окремих елементів, більш того, вона закріплює значущість будь-якого елемента, розкриваючи і його як особливу цілісність, як відносно самостійну складну систему. Інтеграція не "відкидає" і незначущі для цієї системи ознаки та якості кожного структурного елемента. Навпаки, відбувається процес внутрішнього впорядкування цього елемента, нової ієрархічної організації притаманних йому якостей. З включенням у систему інтеграції з іншими структурними елементами відбувається розширення індивідуальних якостей через появу нового "сукупного" комплексу властивостей.
На думку А. С. Макаренка, тільки такий шлях забезпечує формування через колектив загальносистемних (суспільно значущих) якостей особистості: "Ми маємо випускати з наших шкіл енергійних та ідейних членів соціалістич-ного суспільства, здатних без вагань, завжди, в кожен момент життя знайти правильний критерій для особистого вчинку. Здатних водночас вимагати і від інших моральної поведінки. Наш вихованець, хто б він не був, ніколи не зможе виступити в житті як носій певної власної довершеності, тільки як добра або чесна людина. Він завжди повинен виступати передусім як член свого колективу, як член суспільства" [Т. 4. - С. 46].
Звичайно, у зв'язку з політичними змінами в нашій державі деякі положення, актуальні свого часу, сьогодні сприймаються з критичних позицій. Однак згадаймо, що А. С. Макаренко не просто виконував певне соціальне замовлення, він готував своїх вихованців до того, щоб вони могли без істотних утруднень влитися в життя певної суспільної системи (при цьому не слід забувати, що контингент вихованців складався з осіб, дезадаптованих до соціального життя).
6. Характер поєднання індивідуальних особливостей окремих членів колективу залежить від рівня організаційної єдності цього системного об'єкта. На ранніх етапах формування колективу, коли його системні зв'язки ще не закріпилися (у період взаємної адаптації та початку інтеграційних процесів), відбувається "примірювання характерів". Розвиток колективу як системи здійснюється у всіх напрямах - і по вертикалі (встановлення ієрархії стосунків), і по горизонталі (виникнення і закріплення дружніх, вибіркових, емоційно підкріплених неформальних зв'язків). Взаємодія і стосунки учнів на початкових етапах формування колективу мають радше стихійний, ніж упорядкований характер, тому що кожен прагне реалізуватися в нових стосунках цілісно, в усій сукупності індивідуальних якостей, не співвідносячись із зустрічними потребами й прагненнями інших. Проте, як відомо, діапазон якостей структурної одиниці системи обмежений, тому в колективі визнаються, очікуються, позитивно оцінюються, актуалізуються тільки певні якості індивідів.
Здавалося б, в умовах сформованого колективу свобода окремої осо-бистості, її самобутність і права неминуче мають пригнічуватись. Однак це має сенс тільки у "досистемній" логіці. Адже тим і відрізняються системні об'єкти (точніше, об'єкти, що розглядаються на системному рівні аналізу), що стосовно них неправомірне застосування жорстких, однозначних критеріїв, вони можуть водночас реалізовувати різнопланові впливи. За сприятливих тенденцій розвитку групи в бік колективу набувають ваги ті якості, що сприяють інтеграції. Що вищий рівень розвитку колективу, то сильніший вплив спільних норм життя, ділових та етичних вимог. Водночас колектив розширює діапазон своїх вимог, "дозволяє" своїм членам виявляти інтегративні якості, тобто реалізовувати свою цілісну індивідуальність в умовах спільного існування багатьох індивідуальностей. Інакше кажучи, з розвитком колективу первинні якості (що безпосередньо відповідають соціальним нормам та очікуванням) замінюються інтегральними якостями й опосередкованим слідуванням очікуванням та нормам. Тепер кожен його член приймається саме як самостійна цінність у позарольовій (не обмеженій соціальними стереотипами) і позафункціональній (що визначається розподілом функціональних обов'язків у групі) взаємодії, тобто, досягнувши певного рівня інтеграції, колектив стає настільки сильним, що має можливість сприймати і стимулювати всебічний розвиток своїх членів, не завдаючи шкоди своїй цілісності. Нормальний розвиток колективу веде до виникнення такої важливої риси, як соціальна толерантність - терпимість до якісної різноманітності своїх членів. І сама особистість збільшує свій вплив на колективне життя, отримує можливість пропонувати і реалізовувати певні зміни, якщо вони сприяють інтеграції колективних стосунків.
Проте ще раз нагадаймо, що це положення стосується лише справж-нього колективу. Якщо ж у соціальній групі переважає жорстка структурна організація, конкуренція, то така система може стати на заваді індивідуальному розвитку. Саме за показником рівня толерантності щодо різноманітності виявів індивіда можна визначити, як розвивається група: у напрямі колективу, який переходить на новий рівень свого розвитку (гнучка, здатна до змін, відкрита система), або в напрямі корпорації, що прагне дедалі більше закріпити однозначне включення індивідів у свій склад (жорстка, інертна система, що посилює свою ізоляцію, відокремленість від інших систем).
7. Відмінність у становищі кожного члена колективу в ієрархії системи породжує суперечності між частковими (локальними) цілями, специфічними для кожного рівня, і загальними цілями системи колективного життя.
Учень, який перебуває на верхньому щаблі системи, може в локальних подіях класного життя мати власні цілі: закріпити своє привілейоване становище, отримувати постійні докази своєї значущості в житті класу, посилювати свій вплив на інших членів цієї соціальної групи, не допускати інших учнів на свій рівень ієрархії.Здавалося б, ці ознаки його поведінки є негативними. Справді, якщо вчитель розглядає події з точки зору ідеалізованих об'єктів, то такі факти він сприймає й оцінює як однозначно негативні. Однак слід пам'ятати, що в шкільному житті діють реальні індивіди, яким не можна "наказати" бути ідеальними або "заборонити" відчувати щось. Психологи довели: будь-яка особистість є амбівалентною, вона має як позитивні риси, так і ті, що не зовсім схвалюються суспільством, і найчастіше недоліки є продовженням, зворотним боком переваг.
Тому наведені "супутні" прагнення лідера не можна однозначно оці-нювати як доказ його невідповідності ідеальній моделі учня. Певною мірою вони не тільки не заважають інтеграції, а навіть сприяють їй. Так, прагнення не допускати інших до лідерства може бути цілком виправданим, якщо саме цей учень поєднує в собі і формальне, і неформальне лідерство, краще за інших виконує функції координатора й організатора спільної життєдіяльності. Інші претенденти на лідерство переслідують свої егоцентричні цілі, вносять деструктивний момент у міжособистісні
Loading...

 
 

Цікаве