WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Колектив школярів як об'єкт системного аналізу - Реферат

Колектив школярів як об'єкт системного аналізу - Реферат

викладачі шкіл району тощо). Проте сучасні педагоги не приділяють належної уваги горизонтальним зв'язкам між окремими елементами структури, відносини між окремими структурними елементами ґрунтуються переважно на суперництві, конкуренції, а не на співробітництві.
Створюючи колектив як систему, А. С. Макаренко категорично заперечував проти його ізоляції, прагнув подолати внутрішню роз'єднаність її ланок. Прагнення подолати корпоративні тенденції розвитку простежується в нього на всіх рівнях: від первинних трудових ланок до включення колективу в соціальну і виробничу структуру суспільства. На цьому принциповому моменті колективного життя він неодноразово наголошував у своїх педагогічних працях, переконливо доводячи, що вже на нижніх щаблях системи відрив, ізоляція окремих ланок безпосередньо позначаються на індивідуальному розвиткові конкретних вихованців: "Як найяскравіший приклад, вкажу на відмінність між столярною і шевською майстернями. Столярна майстерня так у нас і не встигла стати суто ремісничою, тому що завжди була завантажена вимогами господарства, шевська ж давно замкнулася у вузькому трудовому колі. І ось усі вихованці столярної майстерні завжди є визнаними керівниками колоністської верхівки, в той час як шевці майже не піддаються впливу колонії" [Т. 1. - С. 46-47].
Успіх педагогіки А. С. Макаренка великою мірою був зумовлений тим, що йому вдалося в локальному масштабі змоделювати систему виробничих відносин, притаманну тогочасному суспільству, пов'язати життя колонії із соціальним життям держави, подолати тенденцію відповідної системи (колонії вихованців) до замкненості, ізоляції. Це дало змогу не тільки поєднати виховання з виробничою працею, а й будувати міжособистісні стосунки дітей на засадах: а) розкриття перспективи подальшої інтеграції кожного вихованця в життя суспільства; б) оволодіння сутністю цих відношень на рівні моделі, адекватної системі суспільства.
5. Кожна дитина включається в життя колективу як відносна цілісність, як структурна одиниця, яка, у свою чергу, є складною системою. її інди-відуальність є унікальний, неповторний результат інтеграції підсистем різних рівнів: біологічної, психологічної, соціальної. Проте в колектив вона входить саме як цілісність, що є наслідком інтеграції, яка відбувалася раніше і триває дотепер. Результатом цієї інтеграції є певне переструктурування індивідуальних особливостей дитини, її погодження з колективними вимогами, що забезпечує входження цього учня в колектив. Саме через цю особистісну цілісність відбувається колективне сприймання окремих індивідуальних рис, якостей. Так, учневі-лідеру, який має серед однокласників високе визнання, можуть вибачати такі якості, як різкість, запальність, що детермінуються з боку фізіологічної підсистеми (тип темпераменту), непривабливу зовнішність (біологічна підсистема), невисокий статус батьків (соціальна підсистема) тощо. Наявність таких якостей в учня, який у класі визнаний недостатньо, лише закріплюватиме його низький внутрішньосистемний статус, протидіючи його прагненням перейти на більш високий ієрархічний щабель - доти, доки не зміниться його "цілісне сприймання".
На сприйняття окремих членів колективу може впливати також дина-мічний аспект стосунків, котрий розкриває якості, завдяки яким визначається лідер. Так, у процесі дослідження динаміки формування студентських груп у педагогічному інституті було виявлено, що на першому курсі найпривабливішими для студентів були такі якості: "доброта", "здатність співчувати", "вміння вчасно і тактовно прийти на допомогу". На четвертому-п'ятому курсах перевага віддавалася "оригінальному мисленню", "самостійності у думках і поглядах". Тобто на перших етапах, коли первинний колектив тільки формується, більшу значущість мають індивідуальні якості, що сприяють встановленню й оптимізації міжособистісних стосунків, інтеграції. Коли колектив уже сформовано, створюються реальні умови для об'єктивної оцінки і вияву індивідуальності окремих його членів, навіть за такими якостями, що в інших умовах (поза межами цього колективу) сприяли б дезінтеграції міжособистісних зв'язків.
Питання співвідношення колективного й індивідуального є одним з головних у педагогічній системі А. С. Макаренка. На перший погляд, у його теоретичних працях і запропонованій технології виховного впливу явно стверджувався пріоритет колективу: "Насамперед ми заперечуємо виховну роботу над окремою особою, над горезвісною "дитиною", яка є турботою педагогіки. Ми вважаємо, що вплив окремої особистості на окрему особистість є чинник вузький і обмежений. Об'єктом нашого виховання ми вважаємо цілий колектив і на адресу колективу спрямовуємо організований педагогічний вплив. При цьому ми переконані, що найреальнішою формою роботи щодо особистості є утримання особистості в колективі, таке утримання, щоб особистість вважала, що вона перебуває в колективі за своїм бажанням - добровільно і, по-друге, щоб колектив добровільно приймав цю особистість. Колектив є вихователем особистості" [Т. 1. - С. 139].
Однак далі висловлено, здавалося б, протилежну думку: "Захищаючи колектив у всіх точках його зіткнення з егоїзмом особистості, колектив тим самим захищає і кожну особистість і забезпечує для неї найсприятливіші умови розвитку. Вимоги колективу є виховуючими головним чином щодо тих, хто бере участь у вихованні. Тут особистість виступає в новій позиції виховання - вона не об'єкт виховного впливу, а його носій - суб'єкт, але суб'єктом вона стає, тільки виражаючи інтерес усього колективу" [Т. 1. - С. 142]. Таким чином, тут простежується не непослідовність поглядів самого А. С. Макаренка на виховання, а єдність протилежностей, інтеграція яких за системного підходу цілком закономірна. Ні колектив, ні окрема особистість не є безумовно домінуючими; тільки їх органічна єдність, взаємодія на системній основі забезпечує оптимальні відносини між ними.
Нині проблема співвідношення особистості та колективу остаточно не розв'язана. Педагогіка і психологія різко схиляються до полюса індивідуалізму. В психолого-педагогічних дослідженнях і практичній діяльності колектив часто категорично оголошується засобом маніпу-лювання, насильства над особистістю, а будь-яким формам добровільної орієнтації індивіда на колективні норми життя навішується ярлик кон-формізму.
Як тут не згадати застереження А. С. Макаренка: "... Індивідуальний підхід до дітей не означає клопіт з відособленою вередливою особистістю. Під прапороміндивідуального підходу не слід проштовхувати міщанське індивідуальне виховання. Безпорадний той педагог, який потурає недолікам учня, сліпо йде за його примхами, підіграє і сюсюкає замість того, щоб виховувати і змінювати його характер. Треба вміти пред'являти безкомпромісні вимоги до особистості дитини, яка має певні обов'язки перед суспільством і відповідає за свої вчинки. Індивідуальний підхід до дитини в тому й полягає, щоб відповідно до її індивідуальних особливостей зробити її визнаним і гідним членом свого колективу, громадянином..." [Т. 4. - С. 205].
Орієнтація тільки на індивідуалізм або тільки на колектив надто схожа на виведення джерел розвитку дитини виключно з біологічного або соціального впливу. На загальнотеоретичному рівні ці дискусії вже не ведуться, адже давно стало зрозумілим, що
Loading...

 
 

Цікаве