WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Засоби педагогічної діяльності - Реферат

Засоби педагогічної діяльності - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Засоби педагогічної діяльності
Як уже зазначалося, вищим рівнем роботи вчителя з урахуванням умов діяльності є їх переведення в ранг засобів цієї діяльності, тобто в той інструмент, за допомогою якого здійснюється необхідне педагогічне перетворення.
У процесі життєдіяльності кожна людина оволодіває найрізноманітні-шими прийомами і засобами перетворення навколишнього світу, які значно розширюють її індивідуальні можливості. Фахівець - це людина, яка цілеспрямовано оволоділа засобами відповідної діяльності. Так, у навчаль-ному закладі майбутні вчителі не просто оволодівають знаннями, вміннями й навичками, вони водночас формують себе як особистість - головний засіб впливу на учнів. На жаль, цей процес нерідко недооцінюють і викладачі, і самі студенти, які вважають, що для ефективної професійної діяльності важливіше накопичити якомога більше методичних рецептів. Менше представлені у навчальних програмах і засоби виховного впливу на дітей. Майже не розглядається й методично не забезпечується психотерапевтична місія шкільного вчителя, який надає оперативну психологічну допомогу школярам, консультує їх з багатьох життєвих питань.
У процесі підготовки майбутніх педагогів найчастіше губиться цілий шар ефективних засобів педагогічного впливу: інструментування без-посередніх стосунків з учнями, мовні висловлювання вчителя, його невербальная поведінка. Студенти вивчають психологію як наукову дисципліну, як засіб опису певних життєвих явищ, однак не оволодівають нею на рівні технологій взаємодії з учнями та саморегуляції. Внаслідок цього вчителі нерідко навіть не підозрюють, що саме вони своїми діями, вислов-люваннями провокують учнів на опір, викликають у них психологічний захист, неадекватну поведінку. Недостатньо використовуються і технології взаємодії, що зарекомендували себе як ефективні (наприклад, методика контактної взаємодії з важкими підлітками).
Наведімо приклад. Психологи вважають, що в процесі взаємодії між людьми тільки 7 % змісту, що передається партнерові, міститься безпо-середньо у висловлюваннях; 38 % інформації передається голосом (висотою тону, тембром); 55 % - за допомогою міміки і пантоміміки. При цьому немовленнєві засоби несуть найважливішу інформацію - про значущість повідомлення для того, хто його висловлює, про його ставлення до співрозмовника тощо.
Інколи вважають, що вчитель повинен звертати всю свою увагу на формулювання мовленнєвого повідомлення. Міміка та пантоміміка при цьому незначущі, адже обсяг, зміст навчальної інформації від цього не змінюються. Однак, інтонуючи свій голос, учитель має можливість виділити найважливішу інформацію, смисловий центр повідомлення. Він привертає увагу учнів або притупляє її монотонним викладанням; показує, що йому цікаво працювати зі слухачами або всім своїм виглядом демонструє, що все це йому набридло. Рухаючись по класу, збільшує або зменшує дистанцію взаємодії. Під час відповіді дивиться у вічі учневі - отже, прагне підтримувати контакт, відводить погляд - і учень може зробити висновок, що вчитель його не слухає. Нерідко вчителі просто не знайомі з арсеналом потенційно доступних або необхідних засобів впливу, не можуть контролювати повною мірою свою поведінку й те, як вона діє на учнів, не розуміють своїх можливостей, ігнорують багато важливих аспектів взаємодії, тому їхня поведінка часто має не-конгруентний характер - те, що вчитель говорить, і те, що він виражає невербально, суперечать одне одному.
Неконгруентною поведінка вчителя може стати і тоді, коли він заці-кавлений у продовженні взаємодії з учнем, однак використовувані ним форми організації цієї взаємодії спричиняють блокування бесіди, втрату контакту. Наприклад, учитель хоче провести індивідуальну бесіду з учнем, викликати в нього довіру до себе, з'ясувати деякі питання. Для цього йому потрібно досягти повноцінного спілкування, встановити контакт, збудити в співрозмовника прихильність до себе. Проте він і гадки не має, що ті форми висловлювань, які він використовує, фактично зводять між ним та учнем бар'єри, спричинюють психологічний опір. Психологи виділяють 12 видів мовленнєвих форм, що, найчастіше використовуючись у процесі спілкування, водночас ускладнюють його. Безумовно, не можна однозначно твердити, що ці форми завжди блокують процес спілкування. За сприятливих умов, коли між особами, що спілкуються, існує повне взаєморозуміння, опору не виникає, і навіть неоптимальний чинник, який може ситуативно виникнути, не справляє істотного впливу на загальний результат взаємодії. Проте тоді, коли між учителем та учнями виник конфлікт, саме вчителеві слід ретельно добирати форму взаємодії, бо інакше замість подолання непорозуміння він породжує новий конфлікт.
На думку психологів, до так званих саботажників спілкування, тобто тих форм, що у складній ситуації не сприяють розв'язанню конфлікту, а ще більше поглиблюють його, належать:
1) наказ, вказівка, команда: "Повтори ще раз", "Розповідай по-вільніше", "Не роби цього". Адже учень, як і будь-яка людина, хоче сам визначати найголовніші події свого життя. Тому безцеремонне втручання вчителя в те, чим він займається, або вимога зробити те, що він не вважає за потрібне, спричиняє прагнення уникнути тиску;
2) попередження, погроза, залякування негативними наслідками: "Якщо це повториться ще раз, я вижену тебе з класу, відправлю до директора, викличу твоїх батьків", "Ти спочатку заспокойся, а потім ми з тобою поговоримо, як ти того заслуговуєш", "Ти ще шкодуватимеш про свою поведінку". Такий вид впливу буде ефективним тільки щодо й без того слухняних учнів або боягузів. Блокуючий вплив цих форм найчастіше зумовлений тим, що фактично до них звертається людина, яка не змогла впоратись із ситуацією продуктивним шляхом, таким чином вона начебто засвідчує своє безсилля. У свою чергу, в зухвалого учня (тобто того, хто найчастіше викликає в учителя відповідну реакцію) може виникнути зустрічне бажання перевірити, як поводитиметься вчитель, якщо він не відреагує на цю погрозу. Замість того щоб змусити учня замислитися над своєю поведінкою, ця форма може спровокувати подальше загострення напруги: "А я не піду з класу, бо я нічого не зробив", "Ось подивимось, чи насмілиться він викликати мого батька, адже я знаю, що він сам від нього залежить";
3) повчання, вказівка на недоречність поведінки: "Тобі ще треба навчитися поводити себе", "Гарна дівчинка так не розмовляє зі старшими за віком". Така форма несе в собі негативну оцінку не лише ситуативної поведінки людини, а й її особистісних якостей (відповідальності, доцільності дій, здатності до прогнозування подій тощо). Саме проти цієї особистісної інтегральної оцінки найчастіше протестує учень, висуваючи той чи той психологічний захист: "Я сам краще знаю, як себе поводити", "А що я такого сказала?", "Самі дорослі так роблять, а дітям нічого не дозволяють, тільки повчають";
4) порада, рекомендація, готове рішення: "Чому б тобі не зробити так?", "Я б радив тобі зробити це інакше", "Типовинен підійти до нього і сказати так..." Прагнення допомогти партнерові може, по-перше, блоку-ватися його недовірою до здатності самого радника розв'язати це питання: "Він нічого в цьому не тямить, а втручається не в свою справу". По-друге, надання людині готового
Loading...

 
 

Цікаве