WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Елементи системного підходу в діяльності вчителя - Реферат

Елементи системного підходу в діяльності вчителя - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Елементи системного підходу в діяльності вчителя"
Елементи системного підходу
в діяльності вчителя
Сучасну методологію науки неможливо уявити без системного підходу. Саме він дає змогу уникнути "лінійної логіки", розглядати комплексні, складні об'єкти в динаміці їх виникнення і змін.
Проте не менше, ніж у суто науковому аналізі, вміння використовувати головні принципи системного підходу потрібні будь-якому сучасному фахівцеві, людині, яка живе в багатовимірному світі, взаємодіє з багатьма системами, вступає в системні стосунки з матеріальними та ідеальними об'єктами. Від рівня її орієнтації в подіях, що відбуваються в цих системах, уміння відповідно реагувати на них залежить як ефективність її діяльності, так і якість життя в цілому.
На жаль, у повсякденному житті мало хто ставить перед собою за-вдання засвоїти принаймні елементарні засади системного підходу. Вважають, що ця галузь знань потрібна в суто дослідницькій діяльності. Така установка ще більше закріпилася під впливом політичних подій, після яких термін "система" став використовуватися переважно в негативному розумінні, тобто як щось чужорідне людині, те, що гнітить та калічить її, позбавляє індивідуальності.
Проте системність реального світу - явище, якого не можна ігнорувати. Кожна людина вже внаслідок свого полісистемного буття в об'єктивно-системному світі входить до безлічі систем, включається в їх функціонування, відчуває їх вплив, сама створює певні системи й системні стосунки і керує ними. Розгляд інтегративних подій життя поза системою, що найбільше відповідає їх об'єктивним якостям, значно знижує як пізнавальні можливості людини, так і адекватність її орієнтування в тій чи тій професійній або життєвій сфері, призводить до неповного розуміння ситуацій, що виникають, недостатнього використання ресурсів або можливостей систем.
Це стосується й педагогічної діяльності, адже будь-яка подія шкільного життя не тільки є окремою системою, а й безліччю зв'язків взаємодіє з багатьма системами. Учителя, орієнтованого лише на пряму, досистемну логіку пізнання, розуміння та керування, можна порівняти з людиною, яка користується тільки одним виміром - площиною, тоді як реальне життя потребує виходу на об'ємні та голографічні залежності, які до того ж постійно змінюються, розвиваються, переходять від одного ракурсу спостерігання до іншого тощо.
Як же сучасна людина орієнтується хоча б в елементарних термінах системного підходу?
Групі представників різних професій, які часто використовували термін "система" (зокрема значній кількості вчителів), було запропоновано дати його визначення, навести приклади об'єктів, які вони вважають системами. Виявилося, що рівень володіння змістом відповідного поняття надто низький. Найчастіше учасники дослідження давали такі тлумачення: "Це багато якихось об'єктів, що взаємодіють між собою", "Це щось велике, що має складну або неоднорідну будову". Серед прикладів домінував перелік технічних об'єктів, а також наївно-недиференційоване тлумачення примітивних зв'язків між об'єктами або подіями ("Система - це, наприклад, коли людина постійно запізнюється", "Система - це коли одне залежить від іншого і навпаки, наприклад на підприємстві всі люди пов'язані певною системою стосунків").
Така ситуація значною мірою зумовлена тим, що в сучасній літературі системний підхід, методи системного аналізу викладені переважно в суто наукових джерелах, з використанням складної специфічної термінології. Поки бракує робіт, які б адаптували цю термінологію для використання, популяризували системний підхід, обмежили кількість дослідницьких процедур необхідною та достатньою сукупністю, висвітлили основні прийоми аналізу тих чи тих сфер життєдіяльності людини.
Тому перш ніж перейти до розгляду системних якостей педагогічних об'єктів, слід визначити та "перекласти на звичайну мову" елементарні процедури системного підходу.
У процесі теоретико-методологічного аналізу нами було розроблено найпростіший алгоритм системного розгляду об'єктів (необхідний і достатній перелік якостей, які первинно описують будь-яку систему). Наведемо у скороченому вигляді основні складові цього переліку.
1. Множинність об'єктів (інколи якісно неоднорідних), що становлять систему. Будь-яка система виникає як результат інтеграції певних первинних складників (елементів та компонентів), якими можуть бути різноманітні явища, предмети, ідеї, самі люди. Головна умова появи системи - щоб між цими об'єктами виникали та закріплювалися певні інтеграційні зв'язки.
Будь-яка система виникає та розвивається завдяки тому, що її окремі складники починають прямо або опосередковано взаємодіяти, вступають у певні зв'язки. Завдяки цій взаємодії і виникає структура системи, тобто доволі стійка в часі і просторі сукупність зв'язків усіх ЇЇ елементів.
2. Поява на певному рівні інтеграції особливих якостей, які не можуть бути визначені, виходячи тільки з якостей окремих елементів та компонентів. Будь-яка складова системи зазнає так званого системного впливу, тобто система начебто делегує до цього елемента свої інтегративні властивості. При цьому первинні елементи навіть можуть у межах певної системи зовсім втрачати свої первинні якості, отримуючи замість них або створюючи шляхом своєї інтеграції з іншими структурними складниками системи нові, "системні". Типовим прикладом є хімічна побудова будь-якої речовини, де первинні елементи, вступаючи в певні структурні зв'язки, іноді повністю втрачають свої хімічні властивості, беручи участь у створенні нової системи. Проте найчастіше ці структурні елементи зберігають свої первинні якості й водночас отримують нові, які можна виявити не прямим спостереженням, а тільки шляхом теоретичного моделювання та аналізу. Ці якості виникають на певному етапі взаємодії елементів (розвитку структури системи, входження до її складу нових елементів, зміцнення її організаційної єдності).
3. Ієрархічність розташування всередині системи окремих складових, що призводить до її вертикального структурування. Побудова системи має певні "поверхи", ієрархічне розташування (фактичне або умовне в теоретичній моделі) її елементів, які в цьому разі виступають підсистемами. При цьому на кожному рівні системи активно виявляються нові якості, які начебто "делегуються" вниз. Верхні щаблі системи також зазнають впливу її нижніх щаблів, тобто відбувається постійний потік взаємовпливів (своєрідний "обмін"). Найчастіше переважає вплив саме верхніх щаблів, тоді як нижні (підсистеми, що становлять підвалини системи) діють на функціональному рівні більш приховано.
4. Відносність системної диференціації, одночасне входження умовно виділеної системи, що аналізується, а також її структурних елементів в інші системні цілісності. Проілюструвати це можна на прикладі матрьош-ки: відкривання однієї веде до появи іншої. Так і при системному розгляді будь-якого об'єкта або явища слід пам'ятати, що його "системна зафіксованість"коректна тільки в межах того дослідження (пізнання або управління), яке проводиться. Тому дослідникові треба мати гнучке системно орієнтоване мислення, тобто у процесі пізнання вміти чітко локалізовувати досліджувану систему, виокремлювати її із загального (метасистемного) фону, будувати її теоретичну модель. При цьому він повинен:
а) розуміти умовність відокремлення певного об'єкта або явища, адже будь-який об'єкт існує в реальному світі полісистемно, тобто входить водночас до складу багатьох систем, кожна з яких проектує на нього свої системні якості;
б) бути готовим у будь-який момент зруйнувати умовну теоретичну системну модель, за допомогою якої відбувається пізнання, вводити досліджуване явище до складу нових, адекватніших або актуальніших теоретичних
Loading...

 
 

Цікаве