WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Цілепокладання в педагогічній діяльності - Реферат

Цілепокладання в педагогічній діяльності - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Цілепокладання В педагогічній діяльності"
Діяльність учителя спрямована передусім на іншу людину, тобто все те, що він робить, має сенс лише тоді, коли в особистості його учня, вихованця акумулюється той науковий і соціальний досвід, який має бути переданий йому педагогом. Звичайно, можна сперечатися щодо змісту цього досвіду та його якісних особливостей (учитель передає учневі лише знання, чи відповідає за його виховання, особистісний розвиток загалом), але сам факт спрямованості на іншу людину не викликає сумніву. Тільки те, що втілюється, інтегрується у внутрішній світ конкретних учнів, має сенс і визначає цінність педагогічної діяльності.
Проте, виступаючи водночас ще й формою реалізації певного соціального та державного замовлення, педагогічна діяльність отримує модус ще однієї системи - формалізованої професійно-рольової (тобто діяльності за певними нормативами, "сценаріями"). Ця система також висуває свої вимоги у вигляді поширених у суспільстві уявлень про типову педагогічну діяльність. Ці уявлення охоплюють: тип особистості вчителя, який збігається з відповідною роллю; типову професійно-рольову поведінку, в тому числі міру реалізації активності сторін, що беруть участь у педагогічній взаємодії; набір засобів, за допомогою яких ця діяльність реалізується, і типові умови її здійснення; очікувані результати; склад осіб, які здійснюють перевірку і корекцію діяльності вчителя та ін. Окремі уявлення відображено у відповідних законодавчих актах, інші існують у вигляді методичних рекомендацій або просто суспільної думки, але в будь-якому разі вони істотно впливають на діяльність конкретних педагогів. Тому поряд із провідною, системоутворювальною метою (передавання соціального досвіду, конструктивний вплив на формування нової особистості) педагогічна діяльність висуває перед виконавцем також інші цілі - відповідати певному еталонові вчителя, професійно-рольовим очікуванням навколишніх людей, відтворювати зміст і певні структурні елементи діяльності в типовій формі.
Окрім того, будь-яка дія вчителя - не просто виконання соціального замовлення або професійно-рольова поведінка, це і його безпосереднє (і, отже, ненормативне, менш залежне від правової або соціальної регуляції) життя в усій його психологічній розмаїтості, багатоаспектності, унікальності, тобто ще одна система, на яку слід зважати. Ця система зумовлює низку вимог до цілепокладання в діяльності конкретного вчителя: зберегти себе, своє фізичне та психічне здоров'я, досягти психологічного комфорту, забезпечити задоволення життєво важливих або ситуативно, локально актуалізованих потреб тощо.
Усі ці види цілепокладання мають право на існування. Уявімо вчителя, який ігнорує перший рівень - життєзабезпечення (назвемо його его-центричним). Забуваючи про себе, своє фізичне та психічне здоров'я, він згодом неминуче стає виснаженою, зацькованою істотою з цілим комплексом захворювань, зовнішніх та внутрішніх особистісних конфліктів і проблем. У вчителів найчастіше трапляються нервові зриви, захворювання нервово-соматичного характеру, які руйнують серцево-судинну, дихальну, опорно-рухову, травну системи, порушують голосовий апарат. І якщо вчитель ігнорує сигнали про негаразди від власного організму, то рано чи пізно це негативно позначиться на його здоров'ї, працездатності, якості й ефективності професійної діяльності.
Без цілепокладання другого рівня (формально-рольової відповідності) діяльність конкретної людини втрачає професійну специфіку. Ігноруючи цілі цього рівня, вчитель відмовляється від використання ефективних стратегій і тактик педагогічної діяльності, нагромаджених досвідом багатьох поколінь. Цим самим він нібито бере на себе відповідальність за "створення" нової системи діяльності, яка не має історичних коренів. Бунтівник, анархіст, воїн-одинак - усі ці якості вельми привабливі для молодого покоління і, безумовно, є позитивними для багатьох професій. Окрім педагогічної. Адже за діями конкретного вчителя - долі довірених йому дітей. Тому хоч би якими привабливими були у суспільній свідомості ідеї творчості, у педагогічній діяльності їх можна застосовувати дуже обережно: "Твори, але з певними обмеженнями, щоб не зашкодити жодній дитині; твори, але пам'ятай про нормативи своєї праці й давай учням програмні знання".
Третій рівень (перспективного розвитку особистості учня) визначає той найбільший діапазон вимог, які суспільство і сам учитель можуть пред'явити до педагогічної діяльності. На цьому рівні діяльність конкретного вчителя стає особистісно центрованою, спрямованою на кожну окрему дитину.
Ідеально педагогічна діяльність є результатом оптимального втілення цілей усіх трьох рівнів. Учитель зберігає та підтримує своє здоров'я, працездатність, цілковито оволодіває нормативним змістом професійної ролі, але при цьому не втрачає кінцевої мети - створення можливостей для повного, неускладненого розвитку учнів у процесі спільної діяльності. Звичайно, це не слід розуміти як прагнення перекласти відповідальність за виховання та розвиток учнів виключно на плечі вчителя, йдеться про те, що сам учитель не повинен обмежуватися лише навчальною інформацією, він має засобами свого предмета готувати дітей до самостійного життя.
Проте цілепокладання реального, а не гіпотетичного, ідеального вчителя може являти собою далеко не оптимальне співвідношення цілей окремих рівнів. Розгляньмо докладніше ті випадки, коли для вчителя актуальними стають цілі тільки одного з визначених рівнів (підсистем загаль-ної системи професійного цілепокладання).
1. У діяльності вчителя починає домінувати перший, егоцентричний рівень. Тоді вся його діяльність, кожна дія визначається виключно метою досягнення і збереження фізичного і психічного здоров'я, індивідуального комфорту.
"Однак про який комфорт може взагалі йтися, - скажуть учителі, якщо в школі постійне нервування, гамір, вчителя смикають з усіх боків, ніколи ані поїсти по-людськи, ані відпочити хоча б кілька хвилин?" Погодимося з тим, що термін "комфорт" тут має обмежений зміст - це радше не максимум зручностей, а неадекватно посилений захист від надмірного напруження, лавини інформації та міжособистісних контактів, негативних емоцій. Певною мірою цей захист життєво необхідний кожному вчителеві, однак в егоцентричного педагога він набуває домінантного характеру і визначає певний стиль поведінки і стосунків: "Якщо щось завдає мені душевного болю, фізичних незручностей, я прагну або зовсім усунути цей чинник, або принаймні відплатити тією ж ціною".
Зрештою, в учителя, що зупинився у своєму професійному розвитку на першому рівні цілепокладання, будь-яка несанкціонована дія учня може викликати дискомфорт: "Не трясіть у мене перед носом руками, у мене від них в очах рябіє"; "Чи ти не розумієш, що на уроці слід сидіти тихесенько, і не заважати вчителеві?"; "Не смій порпатися в портфелі на уроці, все, що потрібно, ти маєш покласти на парту під час перерви"; "Чому ти запитуєш у сусіда, хіба можна науроці розмовляти між собою?"
2. Рівень формально-рольової відповідності, стаючи домінантним, також виявляється в типовій поведінці вчителя. Це найчастіше "по-движники", готові віддати життя за педагогічну ідею. їм ніколи не тільки подбати, а й навіть подумати про себе, всі їхні сили, інтереси, вільний час присвячені "служінню педагогіці", прагненню "бути
Loading...

 
 

Цікаве