WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Проблема педагогічного оцінювання - Реферат

Проблема педагогічного оцінювання - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Проблема педагогічного оцінювання
Ця проблема в тих чи тих аспектах вже неодноразово порушувалася нами раніше, проте, зважаючи на її значущість у педагогічній діяльності, зупинімося на ній докладніше. У вітчизняних школах упродовж багатьох років нормативною була п'ятибальна система оцінювання. Тому розглянемо проблеми, що виникають при оцінюванні навчальної діяльності школярів, спочатку на прикладі цієї системи. Однак серед напрямів професійної підготовки, яку отримують студенти, була зовсім відсутня дисципліна, яка вчила б їх виконувати оцінювальну діяльність, відчувати правові та етичні аспекти, які стоять за виведенням учневі тієї чи тієї оцінки. Вважалося, що наявність чіткої, впорядкованої системи критеріїв уже автоматично забезпечує повну готовність учителів до оцінювальної діяльності. Студенти знайомилися тільки з нормативами оцінювання, що фіксували усереднені вимоги, позбавлені глибинного психологічного смислу.
Однак, як показує практика, п'ятибальна система критеріїв оцінювання, на яку спиралися вчителі при виведенні оцінок, була вкрай недосконалою. Широкий діапазон відповідей підпадав і під "п'ятірку", і під "четвірку", і під "трійку". Наприклад, відповідь обдарованої дитини, яка, крім підручника читає додаткову літературу, самостійно робить сміливі узагальнення, наводить цікаві факти, і відповідь старанного учня, який ретельно вивчив текст підручника, нічого не пропустив і не забув, жодного разу не помилився, вчитель оцінював однаково. Або учень, який міцно знав матеріал, але не міг швидко зрозуміти запитання вчителя, довго обдумував свою відповідь, і учень, який багато чого не розумів, а тому відповідав плутано, непослідовно, - також оцінювались однаково. Для кожного типу найсприятливішою є певна форма контролю, за якої учні демонструють найкращі результати.
Розуміючи це, деякі вчителі вводили ще додаткові знаки: "плюси" та "мінуси". Проте якщо формальна різниця між такими оцінками майже не відчувалася, для дітей вона мала істотне значення. Будь-яка дитина вважала краще отримати оцінку з мінусом, ніж на цілий бал нижчу. Адже в журналі такі тонкощі не фіксуються, і серія "четвірок", байдуже, з мінусом чи без, дає все ж таки "четвірку" в чверті, тоді як "трійки" з плюсами так і залишаться "трійками".
До того ж мала кількість критеріїв, використовуваних для оцінки знань учнів, на практиці дедалі скорочувалася. Так, "одиниця" майже випала із системи актуальних критеріїв і стала суто формальною. Адже межею, за якою закінчувалося визнання діяльності учня як задовільної і результат визнавався негативним, була "двійка". Саме вона у шкільному житті була свідченням відсутності в учня нормативних знань та вмінь. Таким чином, "одиниця" стала зайвою, багато вчителів не могли пояснити, коли слід виставляти "2", а коли "1". "Одиницю" вчителі найчастіше ставили, відчуваючи сильний гнів або образу на учнів (особливо якщо весь клас є джерелом роздратування). Тоді вони виводили в журналі одну колективну "одиницю", тобто ця оцінка ставала не критерієм диференціації знань, а засобом помсти, покращення афективного стану самого вчителя.
Фактично для фіксації якісних відмінностей у відповідях учнів учи-телеві залишалося тільки три значення: "З", "4", "5", тобто оцінювання здійснювалося за вкрай обмеженою схемою. Прагнення вкласти в будь-яку з цих оцінок усе розмаїття подій шкільного життя призводило до того, що смислові, змістові та афективні навантаження на кожну з оцінок були вкрай напруженими.
У світі є багато систем оцінювання результатів педагогічного впливу та навчальної діяльності учнів. Наведімо одну з таких систем, що діє в далекій Танзанії. Там поряд із оцінками з предметів оцінюється ще й особистість кожного учня на підставі таких ознак:
- регулярність відвідування уроків;
- задовільність виконання покладених обов'язків;
- відповідальність за виконання робіт;
- залишення школи тільки після закінчення уроків і виконання покладених обов'язків;
- виконання домашніх завдань у потрібному обсязі;
- повага до викладачів і до інших учнів;
- підпорядкування наказам та інструкціям;
- персональна акуратність;
- бережливе ставлення до державного майна;
- правдивість і працелюбність;
- старанність у праці й навчанні;
- прислуховування до порад товаришів;
- позитивне ставлення до трудової діяльності в школі й поза нею;
- виконання вимог учителів, адміністрації школи і заохочення до цього інших учнів;
- подання особистого прикладу іншим учням при виконанні роботи;
- участь в іграх і спортивних змаганнях;
- участь у культурних заходах.
За кожним показником використовуються якісні оцінки п'яти рівнів: А - "відмінно", В - "добре", С - "посередньо", D - "погано", Е - "дуже погано".
Особистість учня в його присутності оцінюють 3 - 4 викладачі, в тому числі класний керівник. Увагу учня звертають на недоліки в поведінці на уроках, у спілкуванні, спільно визначають шляхи їх подолання. Оцінювання особистості учнів відіграє таку ж важливу роль у 'їхньому подальшому житті, як і успішність з предметів. Тому функції вчителів не зводяться тільки до того, щоб підготувати учнів до успішного складання іспитів, вони передбачають також надання їм допомоги у формуванні чіткої життєвої позиції, високих моральних якостей.
Звичайно, можна сперечатися з приводу досконалості цієї системи, адже вона надає адміністрації та вчителям можливість тиснути на учнів, маніпулювати ними. Та й самі критерії далекі від ідеалу. Однак усі ці питання стосуються насамперед системи освіти самої Танзанії. Нам же слід погодитися з тим, що за такої системи вчитель отримує більші можливості в точній локалізації педагогічного впливу на учня. Йому не треба замислюватися над тим, як в оцінці врахувати не тільки знання з предмета, а й увесь набір якостей учня, особливості його поведінки, ставлення до навчання, реальні вчинки. Адже саме цього вимагає виконання функції навчання та розвитку. Вітчизняному ж учителеві надано інструмент оцінювання переважно знань, інтелектуальної діяльності учнів, тоді як інші аспекти шкільного життя позбавлені відповідного оцінного інструментарію (бо хіба можна вважати оцінку "за поведінку" або підсумкову характеристику засобом дійового оперативного контролю?).
Система підготовки педагогів багатьох країн містить як важливу складову формування здатності до об'єктивного оцінювання учнів. Студенти навіть складають відповідні іспити: в присутності висококваліфікованих експертів заслуховують відповіді учнів або розглядають їхні роботи і виставляють оцінки. Потім результати їхнього оцінювання порівнюють з оцінками експертів. Якщо є істотні розбіжності, іспит вважають нескладним.
На жаль, в Україні традиційно склалося, що за рівень готовності до виконання такої важливої складової педагогічної діяльності, як оцінювання, відповідають самі вчителі. При цьому в них виникають специфічні труднощі, зокрема:
1. Невміння вловити тумежу, за якою починається якість, що оці-нюється за іншим критерієм. Тут нерідко більше за нормативність спра-цьовує індивідуальна установка вчителя: надмірна вимогливість або лібералізм. Учитель начебто ще більше обмежує і без того вбогий діапазон оцінних критеріїв, тому що сам тяжіє до одного з полюсів: до "трійки", шукаючи недоліки навіть у вдалій відповіді, або до "п'ятірки", звертаючи увагу передусім на її позитивні моменти. Найбільші труднощі виникають при оцінюванні нестандартних відповідей або результатів роботи. Тут усе цілковито залежить від суб'єктивізму вчителя. Те, що один розцінює як показник творчих здібностей дитини, для іншого є свідченням недисциплінованості, неслухняності, небажання виконувати інструкції або нездатності до навчання. Наведімо приклади.
Учителька малювання задала дітям домашнє завдання - намалювати свою кімнату. Один учень приніс цікавий малюнок: кімнату було зображено в такій проекції, в якій її бачить кішка. Будь-який психолог або професійний художник захопився б творчим
Loading...

 
 

Цікаве