WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Проблеми реалізації диференційованого підходу - Реферат

Проблеми реалізації диференційованого підходу - Реферат

вимоги до "слабких" учнів. Тому педагогічне оцінювання в умовах такої диференціації стає суб'єктивованим за різними критеріями.
Отже, при впровадженні диференційованого навчання дітей з різними здібностями виникає низка організаційних та етичних проблем, нехтувати якими вчитель не може.При цьому він не завжди усвідомлює причини свого невдоволення або дискомфорту (не конкретизує проблеми, а лише відчуває, що щось не так). Він стихійно прагне зняти це напруження, позбутися відчуття дискомфорту, але не завжди робить це оптимально або хоча б частково доцільно. Серед стихійних спроб виправити стан найпоширеніші такі:
- учитель знову локалізує групу, якій приділяє найбільше уваги. Це знижує його навантаження, тобто він працює переважно з однією групою учнів, залишаючи інших поза сферою активного педагогічного впливу.
- для того щоб "сильні" учні не заважали, бо в них майже на кожному уроці залишається вільний час (і, до речі, щоб не допомагали сусідам виконувати їхні завдання), вчитель завантажує їх додатковою роботою,
Мається на увазі п'ятибальна система оцінювання, яка існувала донедавна в школі. Нині введено нову систему, про яку йтиметься далі. Проте тенденції та явища, що розглядаються, залишаються незмінними за будь-яких критеріїв оцінювання.
- наприклад перевіркою зошитів. Тут виникають також етичні пробле-ми: по-перше, через маніпулювання оцінками учень отримує можливість зміцнити свою владу в класі, а, по-друге, таке протиставлення його однокласникам може негативно вплинути на міжособистісні стосунки з ними;
- учитель додатково займається з учнями, які відчувають труднощі у навчальній діяльності. Проте фактично це означає подвоєння його власного навантаження, адже в учителя завжди є ще багато невідкладних справ. Тому такі заняття найчастіше зводяться до того, що один або кілька невстигаючих учнів сидять у класі самі і намагаються виконати ті завдання, які не виконані або не виходять. Така робота і вчителем, і учнями сприймається як покарання, викликає взаємне роздратування. Інколи функцію "підтягування" доручають "сильним" учням, що скоріше призводить до міжособистісних ускладнень, ніж надає реальну допомогу.
Парадоксально, але на уроці вчителеві найбільше заважають саме обдаровані діти. Адже своєю надмірною зацікавленістю, ерудованістю, прагненням знайти істину вони постійно порушують хід уроку, плани і наміри вчителя, блокують активність інших учнів. Проблема взаємодії і розвитку обдарованих дітей нині є однією з найголовніших у сучасній школі. Як уже зазначалося, створюються спеціальні школи, виникають фонди підтримки юних дарувань, однак до остаточного розв'язання проблеми ще далеко. І одним із додаткових аспектів, про який слід сказати окремо, є те, що у сучасному суспільстві проявам обдарованості не надають належного значення.
Так, сьогодні відбір обдарованих дітей, яким суспільство надає мате-ріальну підтримку, найчастіше здійснюється за мистецькими здібностями (малює, танцює, грає на музичному інструменті, пише вірші). Значна кількість шкіл, де навчаються інтелектуально обдаровані діти, є платними, тобто всі турботи про майбутнє дитини беруть на себе батьки. Престижні раніше всесвітньо відомі школи для обдарованих дітей в галузі природничих наук, технічної творчості або втратили свою привабливість, або перебувають на межі закриття. Дедалі менше згадується теза про те, що обдарованими є всі діти, слід тільки допомогти їм виявити свої потенційні можливості, створити відповідні умови. Багато дітей з обдарованістю в тих сферах, які не помічаються державою, не мають належних умов для розвитку.
Майже не приділяється уваги дітям із запізнілими проявами обдаро-ваності. Вікові інтервали, в які передбачено відбір обдарованих дітей, стають дедалі нижчими (3 - 4 роки). При цьому ігноруються відомі психологічні істини: по-перше, не всі такі діти з віком зберігають рівень своїх здібностей, які можуть поступово знижуватися навіть за наявності ідеальних умов для розвитку, і, по-друге, багато дітей несподівано виявляють свої здібності в старшому віці. Якщо ж уся система підтримки орієнтована тільки на вундеркіндів, то стартові умови для багатьох дітей істотно погіршені: вони звикають до того, що не входять у резерв "еліти" суспільства, відчувають себе людьми "другого ґатунку".
Проте як би це не було на рівні орієнтирів суспільства, в класі у вчи-теля щодня виникає стихійна диференціація, за якою діти, що випадають зі стандарту, сприймаються як такі, що заважають. А тепер нагадаймо, що вчителеві-початківцю притаманні і внутрішня невпевненість у своїй здатності розв'язувати складні ситуації, і більш висока нервова "ціна" уроку, і менша здатність до варіативної діяльності, зафіксованість на певному алгоритмі. Все це посилює його прагнення уникати неординарних подій, а досвіду конструктивного запобігання їм немає. Тому ще в студентські роки мають формуватися терпимість (толерантність) до проявів чужої індивідуальності, навіть якщо вона "незручна", установка на засвоєння оптимальних засобів взаємодії з "важкими" дорослими і дітьми.
Ще одна проблема, яку не до кінця усвідомлюють учителі, - робота з "різностатевими" класами. Наша педагогіка фактично спрямована на "безстатевого" учня. В програмах, методах виховання (крім хіба що уроків праці) практично не робиться відмінностей між хлопчиками та дівчатками.
Тим часом відомо, що і психологічні особливості, і темпи розвитку хлопчиків та дівчаток значною мірою різняться. Чи враховується це в процесі навчання, виховання? Ні. І ті, й інші йдуть до школи в одному віці, весь час працюють в єдиному ритмі й темпі, отримують однакові навантаження й завдання. А суспільство потребує формування в хлопчиків та дівчаток різних рис характеру, що вкрай необхідні для майбутнього виховання власних дітей. Проте заклики формувати у дівчаток якості, притаманні жінці (за образним висловлюванням Ю. В. Рюрикова, ті, що становлять "жіночий феномен" - доброта, гуманність, бережливе ставлення до людей, життя, природи), суперечать реаліям шкільного життя, коли від дівчинки вимагають бути в усьому нарівні з хлопцями, оцінюють за такими самими критеріями, ігнорують "більш тонку чуттєву організацію". Сам розвиток витонченості, чутливості не має в школі підтримки, бо вчителеві, а тим більш однокласникам, не до того, щоб звертати увагу на такі "дрібниці".
Особливе коло проблем створює різний темп дорослішання дівчат та хлопців. Відомо, що у дівчат він вищий, вони розвиваються інтенсивніше. Уже з початкових класів учитель активніше" залучає до суспільної праці дівчаток, ніж хлопчиків. їм доручають функції формальних лідерів, ставлять перед необхідністю керувати однокласниками. Це накладає відбиток на
Loading...

 
 

Цікаве