WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Педагогічна професія і людина: проблеми вибору і надбання - Реферат

Педагогічна професія і людина: проблеми вибору і надбання - Реферат

коли вони привласнені учнем. Тому завдання вчителя - не стільки транслювати особисті знання та вміння, скільки бути організатором, керівником дій та активності учнів.
Сучасне суспільство ще більше закріплює цю "однорівневість" роботи вчителя з учнями, бо негласно декларує принцип особистої відповідальності за свою діяльність у всіх ланках педагогічної системи. Тому деякі молоді вчителі, утилітарно зрозумівши цей принцип, вважають, що вони не несуть жодної відповідальності за пізнавальну діяльність своїх учнів: "Дитина, яка хоче навчатися, і так все зрозуміє, а для інших як не працюй, все марно. Тому навіщо мудрувати? Я добре викладаю свій предмет, а вони (учні або батьки) нехай самі дбають про свої успіхи".
6. Діяльність педагога - це постійне пізнання: ситуації, дитини, себе, соціального оточення, умов взаємодії. Відсутність такого пізнання при-зводить до роботи наосліп, методом спроб і помилок. Тільки на основі оперативного дослідження, яке здійснює вчитель, він може знайти адекватні засоби впливу, конструктивно розв'язати наявні конфлікти, забезпечити педагогічно доцільний розвиток подій.
Проте знання, здобуті майбутнім учителем у навчальному закладі, не завжди можуть допомогти йому здійснити це пізнання на практиці. Так, базові для педагогічної діяльності дисципліни, що мають озброювати студента дослідницькими вміннями (педагогіка та психологія), найчастіше вивчаються на суто теоретичному рівні: студент отримує доволі формальні знання і часто не знає, як застосувати їх для розуміння конкретних подій. Ця неспроможність зробити теоретичні знання дійовим засобом пізнання шкільної дійсності призводить до того, що молодий учитель втрачає потребу в глибшому науковому обґрунтуванні ситуацій, що виникають, всебічному їх розгляді, виявленні сутнісних аспектів. Поступово він зовсім відмовляється від використання цих знань, розв'язує проблемні питання, або виходячи з особистих мотивів та імпульсивних поривань, або засобами, некритично перейнятими у колег.
7. Професійна педагогічна діяльність ставить виконавця перед необ-хідністю обмежувати багатоконтекстність відносин і поведінки. В очах дитини людина, яка виконує педагогічні функції, часто має статус "морально вищої", тому до неї висуваються особливі вимоги. Передусім учень очікує від учителя поведінки, яка завжди і цілковито відповідає педагогічній ролі. Ця постійна "соціальна відкритість" психологічно дуже важка. Вчитель відчуває себе начебто під постійним наглядом, змушений поводити себе стримано, долати імпульсивні поривання, постійно співвідносити свою поведінку з професійними та соціальними нормами. Безумовно, повне входження в професійну роль психологічно не менш шкідливе, ніж її ігнорування. Нерідко вчителі, які працюють на педагогічній ниві протягом кількох років, втрачають природність поведінки, індивідуальність, здатність до спонтанності, стають виразниками лише "професійної ролі". Це вже інша крайність, якої також треба уникати. Загалом кожний учитель має постійно пам'ятати, що дитина та батьки довіряють йому тільки в тому разі, коли він виправдовує їхні очікування. І це стає його звичкою незалежно від того, чи перебуває він у межах школи чи ні, чи є навколо нього знайомі учні або це незнайомі люди тощо. Морально усвідомлена соціальна вимога стає рисою характеру.
Студенти вищого навчального закладу найчастіше діють спонтанно. Адже соціальні очікування від студентства, особисті потреби молодої людини, характер стосунків між юнаками визначають як пріоритетний незалежний від громадської думки тип поведінки. Студенти часто обирають для себе демонстративний стиль спілкування, прагнуть вирватися з-під формальних вимог. Тому виникає своєрідна "подвійна мораль": у ситуаціях, які вважаються професійними (наприклад, під час практики у школі), студенти начебто "грають у педагога", а після завершення занять самі стають "пустотливими дітьми".
Унаслідок цих розходжень саме студенти, найбільш адаптовані до структури навчальної діяльності, відчувають значні труднощі у процесі про-фесійної діяльності: адже вони оволодівали зовсім іншими змістом і струк-турою діяльності, формували в себе відповідні до навчального процесу, але відмінні від професійної діяльності цілі і цінності. Справді парадокс: що краще людина відповідає вимогам системи професійної підготовки, то з більшимиускладненнями вона може стикнутися у процесі професійної діяльності. Саме тому відмінники навчання прагнуть повернутися до звичної для них діяльності зі "знаковими" об'єктами (наукою та викладанням її засад), адже тут їм усе зрозуміло. Цей факт міг би не викликати особливого занепокоєння, адже і наука, і вища школа тільки виграють від припливу талановитої молоді, чому ж обдарована людина мусить обмежуватися шкільною діяльністю, якщо вона здатна на більше? Але за цим нерідко стоїть глибоке розчарування у професійному виборі, у педагогічній дійсності, образа на навчальний заклад, що не підготував "як слід" до професійної діяльності. До того ж школа стає нібито "другорядною сферою", тоді як саме їй сьогодні так потрібні розумні, талановиті, компетентні вчителі. Тому слід ураховувати виявлені відмінності ще у процесі професійної підготовки, створювати умови для подолання цих розбіжностей, забезпечувати впровадження у навчальний процес цілей і цінностей професійної діяльності як провідних детермінант діяльності студентів.
Спостереження за діяльністю молодих педагогів свідчать, що нерідко їхні ідеалізовані уявлення про професійну діяльність, глибоко зафіксована звичка діяти в іншій системі цінностей і дій заважають їм більш-менш безболісно звикнути до реальних шкільних вимог. Якщо ж їх заздалегідь хоча б теоретично спрямувати на можливий "неоптимальний варіант", труднощі, з якими вони стикаються в школі, відчувалися 6 менш гостро.
Молодий учитель повинен мати хоча 6 загальні уявлення про ці труднощі, бо саме неготовність їх виявити, усвідомити та конструктивно подолати є випробуванням його професійної компетентності. Ці труднощі або більш-менш успішно долають, знаходячи свої власні, індивідуалізовані прийоми та засоби, або ігнорують, не помічають, обмежують потік негативної інформації про власні невдачі, або, психологічно зламавшись під їх впливом, назавжди залишають школу. Навіть простий перелік основних труднощів дав би змогу пом'якшити ефект непередбаченості від зустрічі з ними. Про це йтиметься в наступних двох розділах.
Використана література:
1. Исайчева Н. Д. Школа глазами учеников // Вопр. психологии. - 1990. - № 4.
2. Миллер Р. М. Этика, развитие, мораль // Перспективы. - М., 1989.
3. Ямбург Є. О. Воспитание историей. - М., 1989.
4. Грановская P. M., Крыжанская Ю. С. Творчество и преодоление стереотипов. - СПб., 1994.
5. Бетти Лу Ливер. Обучение всего класса. - М., 1995.
6. Аникеева Н. П. Психологический климат в коллективе. - М., 1989.
7. Берне Р. Развитие "Я - концепция" и воспитание. - М., 1986.
8. Кон И. С. Открытие Я. - М., 1978.
9. Сталин В. В. Самосознание личности.- М., 1983.
10. Святовець В. Ф. Алгоритми виховання. - К., 1989.
11. Шибутани Т. Социальная психология. - М., 1969.
12. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. - СПб., 1992.
13. Харрис Т. Я хороший, ты хороший.- М., 1993.
14. Орлов Ю. М. Восхождение к индивидуальности. - М., 1991.
15. Кон И. С. Психология ранней юности. - М., 1989.
16. Скотт Дж. Г. Конфликты: пути их преодоления. - К., 1991
17. Воробьев Г. Г. Школа будущего начинается сегодня. - М.: Просвещение,1991.
18. Черноушек М. Психология жизненной среды. - М.: Мысль,1989.
Loading...

 
 

Цікаве