WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Педагогічна діяльність з різних поглядів (науковий реферат) - Реферат

Педагогічна діяльність з різних поглядів (науковий реферат) - Реферат

професійної освіти. Саме тому освітня функція часто реалізується шляхом репродуктивного запам'ятовування учнями текстів з навчальних посібників, тоді як визначенню загальнолюдських та особистісних цінностей приділяється менше уваги. Додаткового змісту набувають і функції виховання та розвитку. Адже якщо раніше людина готувалася до життя "взагалі", то тепер сфера її майбутньої діяльності конкретизується, коло професійно значущих якостей обмежується. По-іншому проходить і процес соціалізації, адже учень, студент - це вже людина з певним досвідом соціальних стосунків, яка переносить у нову соціальну групу досвід, стереотипи, норми, а часто і травми з попередніх соціальних спільнот. Іншого наповнення потребує і функція оцінювання. Адже формування майбутніх спеціалістів - це складний процес особистісного самовизначення та становлення людини, яка готується стати фахівцем у певній галузі діяльності, значне місце в якому посідають професійне виховання та розвиток у поєднанні з механізмами самовиховання та саморозвитку. Це потребує іншої системи оцінок, ніж традиційне оцінювання знань, навичок та вмінь. Адже ті зміни, що не отримують педагогічного визнання у вигляді певної системи оцінювання, втрачають для учня свою значущість, стають начебто другорядними, необов'язковими. Якщо майбутнього спеціаліста оцінюють виключно за традиційними складовими (знання, уміння, навички), то страждає формування саме найважливіших, інтегральних складових професіоналізму, які формуються внаслідок усієї сукупності педагогічних впливів (передусім між та метапредметних), послаблюється особистісний вплив викладачів як професіоналів вищого рівня.
Змінюються і завдання функції керування. Адже педагоги вже мають справу з людьми, які повинні не тільки обрати певну сферу життєдіяльності, а й навчитися повністю відповідати за якість свого життя (в тому числі рівень професійної підготовки та організації стосунків із соціальним оточенням). Тому ті механізми впливу, що раніше забезпечували керування з позицій "авторитарний дорослий - маленька, безпорадна дитина", стають недоцільними. Проте на практиці відмова від позиції авторитаризму часто лише проголошується, педагоги прагнуть зберегти як віддалену дистанцію взаємодії з учнями, так і своє домінування в будь-яких ситуаціях спілкування. Труднощі переходу на нові стосунки з учнями - співробітництва, психологічної підтримки - здебільшого зумовлені психологічною некомпетентністю викладачів, нездатністю зрозуміти ті сутнісні зміни в характері своєї діяльності й поведінки, які диктує тенденція гуманізації системи освіти.
Значною мірою має бути перебудована й коригувальна функція, адже нині її розглядають лише як підказку з боку педагога, як виправити зроблені помилки. Проте, як відомо, багато учнів сьогодні мають глибокі психічні травми (сімейного або шкільного походження), внутрішні конфлікти і не можуть самостійно з ними впоратись. Тому коригувальна функція педагога має містити й елемент надання психотерапевтичної допомоги, сприяння оволодінню конструктивними засобами самореалізації людиною - майбутнім спеціалістом, якому в недалекому майбутньому доведеться самому працювати з людьми. Якщо цей аспект коригувальної функції не знаходить реалізації, тягар психічних травм студентів - майбутніх учителів, які згодом травмуватимуть своїх учнів, може посилюватись.
Тепер звернімося до тих особливостей, які відрізняють діяльність учителя "взагалі" від діяльності в певній галузі знань. Адже будь-який учитель має йти до класу, чітко усвідомлюючи можливості, які надає йому специфіка його предмета, та відповідні вимоги.
Пригадаймо слова досвідчених педагогів, бо хто краще за них знає особливості їхньої діяльності? У вітчизняній педагогічній літературі є чимало чудових прикладів досвіду відомих працівників освіти. Але ми обрали приклади, які найглибше висвітлюють саме поставлене питання. Показовим є роздум учительки фізики, який було надруковано в "Учительской газете" у вересні 1989 р. Він є показовим, бо містить опис сутнісного відкриття, яке було зроблено вчителькою, здавалося б, у повсякденній педагогічній ситуації:
"... Сьогодні, коли я думаю про людину XXI століття, яка зараз ходить до школи, мене тривожить не те, що вона напише на "магнітній дошці" своєї пам'яті на моєму уроці фізики, не те, чи створить вона штучний інтелект, штучне серце або джерело енергії, що його замінює, а зовсім інше: чим вона керуватиметься, обираючи свої цілі і засоби їх досягнення, відрізняючи зло від добра, які критерії і оцінки стануть підмурівком її моралі, як сьогодні сформувати її мислення вільним і нетрафаретним?
Шляхів, напевно, кілька. Я сповідую вивірений: учителеві слід самому спробувати стати вільним, нестандартним, нетрафаретним.
Іще недавно можна було створити таку обстановку на уроці за рахунок дидактичного театру, вільних дискусій... Я щедро використовувала живопис і кіно, поезію і музику, історію науки і мистецтва, дбаючи про те, як подати фізику з погляду культури.
Проте минуло не так уже й багато часу, і програми ускладнилися, навантаження на одиницю часу уроку катастрофічно зросло,так що багато з моїх вільних прийомів стали неможливі. Постала потреба шукати не тільки нові методи і підходи, а будувати нову модель школи, учня, уроку, а отже, і вчителя. Зберігаючи свою традиційну функцію передавача новим поколінням культури, традицій, досвіду попередників, сьогоднішній учитель повинен ніби відмовитися від себе самого, щоб заодно не передавати ті комплекси і стереотипи, котрі призвели нас до застійного типу мислення.
Що ж робити? Робити із себе разом з учнями нестереотипно мислячу людину.
Ось мій самовпевнений Микола оголошує на уроці, що рух можливий лише в одному випадку: коли на тіло діє сила. Тут же хтось з дітей гигикає: "Сила є - не треба глузду!" І мені хочеться зупинити Миколу, може, навіть, висміяти: адже вступну частину теми, коли говорили про інерцію, вже пройдено, можна було б і покарати: "Голова з діркою?" Однак я зупиняю не Миколу, а себе і хвалю його:
- Ти молодець, Колю! Так і Аристотель думав. Але Ньютон здогадався ще й про інше. Цей хлопчисько Ньютон жив у Англії, де мороз і крига. Розумієш? Аристотель у дитинстві не катався на ковзанах, напевно, через те йому відкрилася лише частина істини, а Ньютон, котрого, напевне, друзі штовхали на ковзанці, спостерігав щось новеньке. Що ж він нам потім пояснив, ставши великим ученим?
Цей маленький діалог уже не тільки про фізику, він - про нескінченність процесу пізнання, про розвиток наукової думки, про подорож упродовж усього життя до істини, про засоби мислення...
Отже, обираючи сьогодні вчителя чи предмет для вивчення, учень робить вирішальний для себе крок - він обирає свою долю.
Як же виправдати це очікування?" (Шабанова Н. Судьбу выбирают сегодня" // Учит. газ. - 1989. - 23 сент.)
Функції викладача фізики в розумінні цієї вчительки значно ширші за інформаційні межі. Але в наведеному монолозі важливим є ще один момент: часто вчителеві не треба шукати якихось принципово нових форм викладання, досить змістити внутрішні акценти взаємодії з учнями, її психологічний контекст, щоб вирватись із застарілої педагогічної парадигми. Справді, уявімо собі, якою найчастіше буває реакція вчителя, коли учень після щойно завершеного обговорення теми припускається помилки. "Чим ти слухаєш?" - кажуть одні. "В тебе на уроці
Loading...

 
 

Цікаве