WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Педагогічна діяльність з різних поглядів (науковий реферат) - Реферат

Педагогічна діяльність з різних поглядів (науковий реферат) - Реферат

тощо.
Подібна оцінка педагогічної діяльності, незважаючи на, здавалося б, незначущість самої події (адже не щодня у школі проводилися перевірки), мала серйозні соціальні наслідки. Вона була одним із камінців у підмурівку цієї педагогічної системи, котра породжувала цілий шар певних якостей. Директор школи, вчитель історії Є. О. Ямбург зараховує до них такі: звичку вірити словам, а не справам (конформізм); відірваність теоретичних уявлень від життя, від реального буття; аутичне мислення, яке оперувало фантастичними уявленнями про життя, приписувало йому неіснуючі якості; морфологізацію дійсності, що заважала людині тверезо оцінити довколишній світ; догматичну свідомість з усіма притаманними їй особливостями (замкнутістю, авторитарністю, звуженістю історичної перспективи), коли наявне мислиться лише як передумова великого майбутнього, фанатичною нетерпимістю до інакодумців; зрівнювальне мислення, яке призводить до заздрощів і соціальної напруженості; неправильно зрозумілий колективізм як диктат більшості і пріоритет суспільного над особистим у всіх без винятку сферах життя (Ямбург Є. О. Воспитание историей. - М., 1989. - С. 59).
Ці рядки відомий педагог-історик написав у 1989 p., коли здавалося, що ці вкрай справедливі докори стосуються виключно тієї, соціалістичної системи. Слід це усвідомити, усунути політичні корені, що породжують ці наслідки, - і суспільство докорінно зміниться. Проте й нині слід визнати: і нове суспільство, нова освіта не позбавлені цих недоліків. Адже подекуди мала місце суто механічна зміна одних цінностей на інші (інтернаціоналізму - на націоналізм, однієї звуженої історичної перспективи - на іншу, нетерпимості в одних питаннях - на ще більшу нетерпимість в інших).
Однак повернімося до попереднього питання. Чому, самовіддано пра-цюючи над виконанням чудового за своєю сутністю соціального замовлення (формування гармонійно розвиненої особистості), вчитель не тільки не виконував його, а й часто працював усупереч йому, досягав протилежного результату? Чому саме цей негативний результат став типовим? Щоб відповісти на це та інші аналогічні запитання, слід краще розібратися, а чого ми взагалі очікуємо від учителя? Яка його реальна віддача, той "професійний мінімум", нижче від якого він вже не може вважатися професіоналом у своїй галузі?
На вчителів завжди покладалися високі завдання. "Вчитель відповідає за все", - така фраза повторювалася постійно, і навіть самі вчителі звикли за все відповідати: і за недоліки родинного виховання, і за наслідки негативного впливу на молодь прихованих соціальних та економічних чинників, і за прорахунки своїх колег, що недостатньо відповідально ставились до своєї роботи. У відомому фільмі "Першокласниця" є такий епізод: троє дівчаток поїхали по вербу в ліс і загубилися організовано пошуковий загін. У всіх дівчаток були родичі, але чомусь попереду загону йшли не батьки (що було б природним), а вчителька. Саме її викликали з дому, щоб очолити пошуки.
Учителі звикли не тільки до відповідальності, а й до того, що вони завжди в усьому винні: "Так, ми не зробили, не додивилися, не вберегли". Ця звичка міцно утвердилася у свідомості вчителів.
"Назвіть слово, яке врятує нас від катастрофи", - звернувся до учнів один з учасників щорічного конкурсу "Вчитель року". Школярі пропонували різні версії: "Людина?", "Душа?", "Віра?", "Краса?". А з останніх рядів, де сиділи педагоги-глядачі, почулось: "Учитель..."
Проте хіба зможе врятувати світ учитель, який сьогодні, як ніхто інший, сам потребує порятунку - і від суспільства, яке постійно заощаджує на освіті, й від дітей, які вже встигли усвідомити, що в сучасному суспільстві набагато легше прожити без освіти, і від шалених темпів інфляції загаль-нолюдських цінностей (духовних, культурних, моральних), який не може відмовитися від прагнення врятувати все людство всупереч здоровому глузду, виконує свій обов'язок навіть тоді, коли держава відмовляється виконувати свій обов'язок перед ним? На це питання слід відповісти тільки ствердно, бо інакше справді людство може втратити будь-яке сподівання на краще. Саме те, що вчителі, незважаючи на всі негаразди, продовжують віддавати свої сили, душевне тепло, знання дітям, породжує оптимізм. Бо якщо впаде цей "останній бастіон" самовідданості державі, вже не буде на що сподіватися. Адже вчитель охороняє і відтворює духовну силу нації, зберігає і примножує моральні підвалини суспільства. Але для цього передусім слід відмовитися від гучних гасел, не декларувати, а виконувати відповідні завдання в безлічі повсякденних подій, які зовні зовсім не схожі на подвиг. В організаційно-методичному плані поворот від педагогіки знань до педагогіки стосунків, від пріоритету освітньої до розливальної функції дуже важкий. З одного боку, катастрофічно ускладнюються навчальні програми, зростає інформаційне навантаження, постійно збільшується кількість предметів, які стають обов'язковим складником освіченості. Реалізуючи це навантаження, вчитель не завжди має змогу замислитися над іншими педагогічними проблемами. З іншого боку, не зовсім послідовно йде оволодіння новою педагогічною парадигмою - системою поглядів, згідно з якими знання в педагогічній діяльності начебто відходять на другий план, поступаючись місцем формуванню моральності, загальнолюдської і національної культури, розвитку індивідуальності кожного учня, розкриттю його творчого потенціалу.
Інколи викладачі психології педагогічних навчальних закладів звер-таються до своїх слухачів із підступним запитанням: "А навіщо учневі вивчати Ваш предмет?" Дивовижно, але на це просте запитання студентам часто важко відповісти. Раніше переважали відповіді на зразок "Щоб людина здавалася культурною", "Щоб з нею було про що поговорити в компанії освічених людей", "Щоб іншим було з нею цікаво". Сьогодні деякі студенти зовсім не можуть відповісти на це запитання, бо така "проблема" здається їм надуманою: адже якщо предмет входить до навчальної програми, то навіщо мудрувати щодо його призначення? Глибинні стосунки відповідної царини знань з людською особистістю в наш час прагматизму їх не цікавлять.
Щоправда, сьогодення готує нам багато непередбаченого. Як відомо, упродовж тривалого часу іноземні мови посідали у школі другорядне місце. Нині,коли молодь має реальні можливості поїхати за кордон на відпочинок, навчання чи працю, коли до нашої країни приїздять численні іноземні гості та підприємці, коли знання мови стало провідним показником професійного успіху та гарантом твердого заробітку, ситуація значно змінилася. Вивчення мови стало пріоритетним, і учням уже не треба пояснювати, що дасть їм вільне володіння англійською або німецькою мовами. Проте бувають і трагікомічні випадки. Так, молода вчителька після закінчення вищого навчального закладу прийшла на роботу в школу-інтернат для сиріт. Згодом вона поділилася своїм першим враженням: "Діти мене оточили, радіють. Нарешті, кажуть, до нас прийшла "англійка". А то, бачите, вони дуже потерпали від того, що в них нікому викладати англійську мову. Я була в захваті: які гарні дітки, як вони розуміють, що без знання іноземної мови сьогодні прожити неможливо, як вони тягнуться до знань, освіти! Почала з ними розмовляти. З'ясувалося, що по лінії гуманітарної допомоги вони вже були в Італії, Греції, незабаром поїдуть до Англії. І тут вони довірливо поділилися зі мною своєю проблемою: чи скоро
Loading...

 
 

Цікаве