WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Внутрішні конфлікти особистості та їх вияв у педагогічній діяльності - Реферат

Внутрішні конфлікти особистості та їх вияв у педагогічній діяльності - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Внутрішні конфлікти особистості та їх вияв у педагогічній діяльності"
Однакові життєві обставини можуть породжувати в однієї і тієї самої людини різні ставлення. Найпростіший приклад: учитель у доброму настрої подивиться на пустощі учня під час перерви як на веселий жарт, а в поганому - зробить йому зауваження; аналогічний вчинок на уроці викличе осуд, а під час контрольної вчитель зробить висновок, що учень хоче зірвати роботу всього класу.
Тому будь-який вчинок людини не можна розглядати відокремлено від певних обставин, завдяки яким він визнається доречним, своєчасним, або навпаки. Тобто багатьом життєвим подіям притаманна так звана амбівалентність: двоїстість, суперечливість окремих смислів, які особистість приписує фактам, явищам й особливо власним мотивам. Певна подія, вчинок часто стають для людини позитивними при проекції на них одного мотиву і набувають негативного відтінку, поєднуючись з іншим мотивом. Адже будь-яка сучасна людина пов'язана з безліччю включень у соціальні, політичні, економічні стосунки, які потребують виконання значної кількості окремих дій і вчинків. Усі вони не можуть бути реалізовані відразу, заважають одне одному, виникає дефіцит часу і сил. Для того щоб пройти свій життєвий шлях, людина повинна постійно обирати, приймати рішення, і що більше розширюються її зв'язки із зовнішнім світом, то більше "змагаються" вони між собою. Будь-яка дія, що реалізує одне ставлення, водночас містить у собі й інші ставлення та відношення. Наприклад, учитель, який виводить учневі негативну оцінку, не просто надає йому інформацію про недостатній рівень знань, а й висловлює своє ставлення (незадоволення цим учнем). Перетинаються два смисли: 1) перевірка знань, ступеня засвоєння навчального матеріалу, необхідність дати учневі зворотну інформацію про те, наскільки він відстає від нормативного рівня знань, показати причини низького результату тощо; 2) виявлення ставлення однієї особистості (вчителя) до іншої (учня) як до людини, що доклала недостатньо зусиль для розв'язання завдання.
Проте як бути, якщо ставлення залишається позитивним, а реальні знання учня не дають змоги поставити йому високу оцінку? Або вчитель знає, що учень поводиться неетично, а знання має відмінні? Виникає внутрішній конфлікт, який учитель має подолати таким чином, щоб не зашкодити: а) учневі; б) своїм стосункам з ним; в) навчальному процесу.
Ми торкнулися лише одного з безлічі аспектів педагогічної діяльності з метою показати, що у свідомості людини постійно присутня величезна кількість смислів. Ці смисли можуть вступати в суперечності, формуючи двояке ставлення до одного й того самого явища. Якби різноманітні форми діяльності, що реалізуються особистістю, ніколи не перетиналися, кожна здійснювалася тільки в своєму вимірі, все було б набагато простішим. Виходячи з наведеного прикладу, можна уявити це таким чином: учитель чітко розмежовує сфери впливу. На уроці він виставляє оцінку за ті реальні помилки й огріхи, яких припускається відповідний учень, а після уроків працює з ним додатково за індивідуальною програмою, ліквідуючи причини, що зумовили недостатній рівень знань. Тут обидва види діяльності (контролювальний і коригувальний) не суперечать один одному, хоча й виникають певні ускладнення. Наприклад, учителеві стає шкода дитини, яка прагне досягти успіху, і він виставляє їй "заохочувальну" оцінку навіть тоді, коли її знання значно нижчі.
У реальному житті найчастіше так і буває. Наша свідомість розглядає окремі життєві події як такі, що відокремлені одна від одної, а тому може формувати "Я-образи", які не суперечать один одному. Наприклад, можна вважати себе суворим, вимогливим викладачем і водночас м'якою, доброю, поступливою людиною. Тут дві царини життя начебто розділено: у професійних стосунках реалізується одна стратегія, в міжо-собистісному спілкуванні - протилежна. Тоді в "Я-концепції" такого педагога ці образи, кожен сам по собі, несуть позитивні смисли і є нейтральними один щодо одного. Нейтральними між собою можуть бути і протилежні ознаки, наприклад учитель відчуває себе впевненим вихователем у класі і водночас безпорадним у вихованні власних дітей. Така нейтральність протилежних смислів зберігається, доки ці дві стратегії не зіткнуться в одній ситуації або діяльності (наприклад, якщо власна неслухняна дитина вчиться в тому самому класі, де він є класним керівником). Тоді з двох стратегій йому доведеться обирати одну і стримувати емоції, пов'язані з іншою. Виникає внутрішній конфлікт, коли вчитель пригнічує в собі потребу і звичку діяти певним чином, через те що актуальнішою є необхідність діяти у протилежний спосіб.
Так, учителеві часто доводиться обирати, ким він хоче бути: суворим критиком, непідкупним суддею, неупередженим експертом або наставником, вихователем, людиною, яка розуміє й допомагає. В оптимальному випадку цей вибір робиться усвідомлено, тобто вчитель свідомо гальмує певну потребу: я оцінюю неупереджено, і наші міжособистісні стосунки з учнем у цьому (і тільки в цьому) разі не мають значення. Або: я відступаю від нормативних критеріїв оцінювання через те, що повинен зберегти контакт з учнем, перспективи подальших позитивних взаємин, стимулювати навчальну активність. Така здатність тверезо оцінювати свої вчинки, розмірковувати над змістом власних переживань, аналізувати свій внутрішній світ, виявляти різні спонуки дій, співвідносити їх та самі дії за ступенем значущості, обирати з альтернативних варіантів найраціональніші, як відомо, називається рефлексією. Рефлексуючий учитель не просто імпульсивно діє під впливом зовнішніх або внутрішніх чинників, він постійно досліджує характер цих впливів і дій, усвідомлено долає внутрішні суперечності.
А що робити вчителеві, який не має звички до рефлексії? Адже нерідко він сам не усвідомлює наявності у його психіці протилежних спонук і виступає носієм протидіючих тенденцій, з яких випадково перемагає або одна, або інша.
Боротьба мотивів, що мають різне спрямування, необхідність обирати з рівнозначних тенденцій одну - нелегка справа, пов'язана зі значним психічним напруженням. Тому психіка людини прагне позбутися таких ситуацій невизначеності шляхом напрацювання автоматизму реагування, стандартів поведінки, зафіксованих установок. Крім того, особливе місце в житті людини посідають різні психологічні захисти, прийоми тимчасового або стійкого "знеболювання" психіки під час якихось травмівних ситуацій. Часто людина звертається до них неусвідомлено, щоб уникнути болісних емоцій, переживань, спогадів про неприємні події. Є чимало таких "маневрів", завдяки яким характер поведінки, діяльності людини, її стосунків з іншими може істотно змінюватися. Наведемо перелік найпоширеніших видів захисту, до яких свідомо або підсвідомо звертається людина, щоб знизити ступінь переживань.
Витиснення - захисний механізм, що полягає в активному усуванні ("виштовхуванні") зі свідомості болісних спогадів, почуттів, імпульсів. Нерідко вчитель виявляє, що забуввиконати обіцянку, яку дав класові. У такому разі можна припустити, що справа, пов'язана з цією обіцянкою, для нього не зовсім приємна. Забуте ім'я часто свідчить про те, що у спілкуванні з цією людиною щось
Loading...

 
 

Цікаве