WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Формування внутрішнього плану свідомості: ідея інтеріоризації в психології Зхахідних регіонів України. Розвиток психологічних ідей у Львівсько-Варшавс - Реферат

Формування внутрішнього плану свідомості: ідея інтеріоризації в психології Зхахідних регіонів України. Розвиток психологічних ідей у Львівсько-Варшавс - Реферат


Реферат
на тему:
Формування внутрішнього плану свідомості: ідея інтеріоризації в психології Зх. регіонів Укр. Розвиток психологічних ідей у Львівське-Варшавській філософ. школі
Формування внутрішнього плану свідомості: ідея інтеріоризації в психології Західних регіонів України
У XIX-XX століттях (з їхнім раціональним поглядом на світ) загост-рюються взаємостосунки між людьми, установка людей на життя стає дедалі більш механічною. Основна мета полягає в тому, щоб виробляти речі, і в процесі цього поклоніння речам людина перетворює саму себе в предмет споживання. Зустріч з іншими людьми відбувається на інтелектуально-аб-страктному рівні. Подібні думки були притаманні таким психологам, як К. Г. Юнг, Е. Фромм.
Індустріальна цивілізація створює новий тип людини, яку можна визначити як людину-організацію, людину-автомат. Е. Фромм називає таку людину - homo mechanikus, під чим розуміє систему людських органів, які відчувають потяг до всього механічного й мають відразу до всього живого. "Homo mechanikus дедалі більше цікавиться машинами й дедалі менше участю у власному житті й відповідальністю за нього"1. Особистість майбут-нього в своєму програмному виступі "Перший маніфест футуризму" (1909 р.) вимальовує теоретик футуризму Ф. Т. Марінетті. Своїм маніфестом Марінетті звернувся до людства з вимогою досягти якісно нового життя. Футуризм як ідеологія творчості цілком відповідає способові життя на межі XIX-XX століть.
Футуризм не провокував виникнення нового бачення. Він сам був результатом сцієнтизму й техніцизму, надавав їм форми ідеологічних маніфестів. А водночас і визначав собою епоху. У техніцизмі перевагу футуристи надавали механічній красі. "Під багажником гоночного автомобіля в'юняться випускні труби та зригують вогонь. Його ревіння схоже на кулеметну чергу, і за красою з ним не зрівняється жодна Ніка Самофракійська" 1.
Таким чином, ставлення людини до світу та інших людей наприкінці XIX - першої половини XX століття стало матеріалізованим. На цьому ґрунті й визначилися основні психологічні орієнтації. В. А. Роменець заува-жує, що вони або дзеркально відбили цю рису епохи сцієнтизму й породили уявлення про людину-робота (поведінкознавчі напрями), чим виправдовували матеріалізацію життя й навіть відкинули суб'єктивність і духовність як предмет свого дослідження, або висуненням терапевтичних засобів зцілення намагалися вивести людину із заціпеніння матеріалізованості за допомогою компенсаторних настанов, що залишалися на рівні матеріальних механізмів. Ідея інтеріоризації демонструє, яким чином матеріальне стає внутрішнім, суб'єктивним, але про ідеальне тут не йдеться.
Футуризм як універсальна ідеологія початку XX століття сприяв виникненню численних течій не лише в мистецтві (кубізм, орфізм, дадаїзм, симультанізм, зенітизм, промінізм, вортицизм, конструктивізм, супрематизм, імажинізм тощо), а й у психології (емпірична психологія, біхевіоризм, рефлексологія, реактологія, гештальтпсихологія).
Прагматизм і практицизм породжують неприйняття минулого й майбутнього. Вони приводять до виникнення ідеологічних спрямувань - романтизму, зверненого до минулого, до пошуків ідеалізованих народних засад життя, що стало також предметом спеціальних наукових досліджень у царині фольклору. Історики цікавляться минулим, яке спостерігають у натуральному вигляді в житті племен, що перебувають на первісному рівні життя. Виникає підвищений інтерес до проблеми історії - від громадянської до історії різних сфер людської культури. Психологи ж звернулися до етнічної та історичної психології, а також до психології народів.
Отже, на початку XX століття сформувалися основні течії, провідні пошуки у психології, пов'язані з ідеєю інтеріоризації. Саме поняття інтеріоризації в психологію ввійшло після поширення праць представників французької соціологічної школи (Дюркгейм та ін.), де воно пов'язувалося з поняттям соціалізації, що означало запозичення основних категорій індивідуальної свідомості зі сфери суспільних уявлень. Колективна думка можлива тільки завдяки групуванню індивідів; вона передбачає це групування і, в свою чергу, передбачається ним, тому що індивіди можуть існувати лише в групі. В суспільстві Дюркгейм вбачає джерело найвищих форм людського духу. Адже будь-яка творчість є продуктом синтезу. "І якщо вже синтези окремих уявлень, які здійснюються в глибині кожної індивідуальної свідомості, можуть бути творцями нового, то наскільки ж більш дійові ті різноманітні синтези численних індивідуальних свідомостей, якими є суспільства"1.
Першими з-поміж психологів поняття інтеріоризації використали французькі вчені (П. Жане, Ж. Піаже, А. Валлон). Для них інтеріоризація - це формування внутрішніх структур людської психіки завдяки засвоєнню структур соціальної діяльності. Стверджується, наприклад, що психічні процеси організовуються відповідно до тих самих принципів, за якими будується трудова дія; психічне, таким чином, виступає як своєрідна модель матеріальної дії.
Принципового значення поняття інтеріоризації набуло в культурно-історичній теорії Л. С. Виготського. Одне із основних тверджень цієї теорії полягає в тому, що будь-яка справді людська форма психіки початково складається як зовнішня, соціальна форма спілкування між людьми й лише потім, у результаті інтеріоризації, стає психічним процесом окремого індивіда. Аналізуючи розвиток дитини, Виготський формулює загальний генетичний закон культурного розвитку індивіда (дитини): "Будь-яка функція в культурному розвиткові дитини з'являється на сцені двічі, у двох планах, спочатку між людьми як категорія інтерпсихічна, потім усередині дитини як категорія інтрапсихічна"2. Отже, інтеріоризація, за Виготським, є не простий перехід до дії в плані уявлень (Ж. Піаже), а формування внутрішнього плану свідомості. На основі такого підходу розглядатиметься науковий доробок західноукраїнських учених у царині психології.
Розвиток психологічних ідей у Львівське-Варшавській філософській школі (К. Твардовський, В. Вітвіцький, М. Кройц)
Дослідження психологічної думки Львівсько-Варшавської філософської школи викликає особливий інтерес в істориків психології. Адже вона виникла й розвивалася на відокремлених від України її західних землях, які входили до складу Австро-Угорщини.
В останній чверті XIX століття у Львові визрівають певні можливості для пожвавлення інтелектуального життя. Це пов'язано з тією обставиною, що в 70-х роках XIX століття під натиском національно-визвольних рухів австро-угорський уряд змушений був надати автономію Галичині. При цьому в державних установах і навчальних закладах, у тому числі у Львівському університеті, вводиться як офіційна замість німецької польська мова, а не мова корінного українського населення. Мета, яку переслідували панівні класи Австро-Угорської імперії, надаючи Галичині автономію, полягала в тому, щоб внести розкол у польський національно-визвольний рух, використати реакційні кола польської буржуазної верхівки у своїх планах придушенняукраїнського визвольного руху, надавши певних політичних і мовних привілеїв польській нації, протиставивши її українській нації.
Без мови народ втрачає власну національну ідентичність. Це добре розуміли батьки нації на світанку народного пробудження, зосереджуючи свої зусилля на боротьбі зі зневагою до всього українського як російської влади в Наддніпрянській Україні, так і австрійської в Галичині.
Хоча західноукраїнські вчені мали змогу друкуватися в різноманітних україномовних виданнях, у Львівському університеті на кафедрах і в аудиторіях вони повинні були спілкуватися польською мовою. Філософські та психологічні погляди представників Львівсько-Варшавської школи синтезувалися національною культурою як українського, так і польського народів. Тому вони по праву ввійшли до скарбниці народів України та Польщі й піднесли їхню культуру на вищий рівень.
ЛІТЕРАТУРА
Верников М. Н. К истории львовско-варшавской философской школы // Философские науки. 1969. № 4.
Верников М. Н. Методологический анализ кризиса философского идеализма. Киев, 1978.
Twardowski К. Metafizyka duszy // Przelom. Wiedeii, 1896.
Twardowski К. Monista-Mistir // Przelom. Wiedeii, 1896.
Twardowski K. Psychologia w obec fizyologii і filozofii. Lwow, 1897.
Twardowski K. О metodzie psychologii. Lwow, 1910.
Twardowski K. О jasnym і niejasnym stylu filozoficznym // Ruch filozoficzny. 1919-1920.
Twardowski K. Co znaczy "fizyczny"? // Ruch fitozoficzny. 1919-1920.
Twardowski K. Wybrane pisma fitozoficzne. Warszawa, 1965.
Loading...

 
 

Цікаве