WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Трактування психології художньої творчості І. Франком - Реферат

Трактування психології художньої творчості І. Франком - Реферат

учений до висновку про повну гармонію цієї еруптивної сили натхнення з холодною силою розумового обміркування. Ця повна гармонія притаманна найбільшим велетням людського слова, таким як Гомер, Софокл, Данте, Шекспір, Ґете.
Ведучи мову про муки слова, які певним чином знайомі кожній творчій людині, Франко вважає, що вони характерні для "верхньої" свідомості, яка самостійно творити не може. Коли їй внаслідок величезних вольових зусиль щастить нарешті сколихнути "нижню" свідомість, то остання на певний час звільняється від безпосереднього контролю думки й починає продукувати автоматично, даючи фантазії художника змогу будувати власний світ, схожий і несхожий на той, в якому ми живемо.
Але хоч би якою багатою була поетична фантазія, вона обмежена досвідом, запасами пам'яті і значною мірою залежить від здатності вдруге пережити вже пережите. Ця здатність, властива кожній людині, у творчій діяльності набуває цілком особливих форм: "Поет для доконання сугестії мусить розворушити цілу свою духовну істоту,зворушити своє чуття, напружити свою уяву, одним словом, мусить сам не тільки в дійсності, але ще й другий раз репродуктивно, в своїй душі пережити все те, що хоче вилити в поетичнім творі, пережити якнайповніше і найінтенсивніше, щоб пережите могло вилитися в слова, якнайбільше відповідні дійсному переживанню"1 . Цей особливий психічний стан, що супроводжує репродуктивне переживання, ми, власне, і називаємо натхненням. Воно сколихує глибинні сховища пам'яті й повертає їх до життя:
По довгім, важкім отупінню
Знов тріскає хвиля пісень
Неначе з-під попелу разом
Язиками блимне огень.
Що щастям, спокоєм здавалось,
Те попелу тепла верства;
Під нею жаги і любові
Не згасла ще іскра жива1.
Про страждання, якого часто зазнає художник, удруге переживаючи вже пережите, яскраво свідчить збірка "Зів'яле листя", створена поетом незадовго до його психологічного трактату "Із секретів поетичної творчості". Про це ж пише Франко в статті "Леся Українка", де, безперечно, спираючись на власний досвід, веде мову про те, як важко буває зважитися на переживання й відтворення таких суворих сцен, які письменникові завдають вдесятеро більше муки, ніж це відчує читач.
Для того, щоб вміло відтворювати сцени внутрішнього життя, з геніальною простотою зображати людей, їхні почуття й думи, письменник, на погляд Франка, повинен бути добрим психологом. Безсмертна цінність художніх творів новітніх письменників, зазначав І. Франко, саме й полягає в глибині й тонкості психологічного аналізу най-темніших глибин людської душі, в яскравому і правдивому зображенні індивідуальної психології героїв (Гюго, Золя, Достоєвський, Л. Толстой, Стефаник та ін.).
Глибокий психологічний аналіз особистості героїв дає змогу письменникові створювати типажі виразно й глибоко, змальовувати характери яскраво й достовірно, подавати образи психологічно правдоподібно. Таку здатність Франко вбачав і в найкращих українських письменників - Лесі Українки, В. Стефаника, О. Кобилянської.
Крім того, Франко наголошував на багатьох психологічних рисах, властивих художникові, необхідних для його творчої діяльності, - розвинені відчуття і сприймання, емоційність, жива фантазія, уміння спостерігати, аналізувати й синтезувати життєві факти. У психологічній літературі питання типу художника, на жаль, недостатньо висвітлене. Це питання, що ним цікавився Франко, поставлене в сучасній науці І. П. Павловим у його роздумах про художній і мислительний типи людей, які характеризуються різними співвідношеннями двох сигнальних систем.
У кожного письменника Франко вмів підмітити ті чи інші характерні психологічні риси, що зумовлюють особливість, оригінальність його таланту. Художники, на його думку, бувають різні, оскільки різні бувають комбінації творчих і рефлексійних здібностей. Називаючи для прикладу таких письменників, як Гоголь, Пушкін і Достоєвський, Франко зазначає, що всі вони - художники, але "які ж величезні різниці між їх артистичним світоглядом. Коли один, як говориться звичайно, сміється крізь сльози, а другого слово гремить мов органи в величному храмі, то творчість третього се мов величезна психіатрична клініка"1 .
Одною з важливих рис особистості поета, письменника, на думку Франка, є оптимізм, що будується на сильній вірі в краще майбутнє, породжує мужність у душі поета, "охоту до життя і боротьби". Особливо виділяв Франко Лесю Українку за її оптимістичний світогляд, мужність у боротьбі з недугами, високі ідеї, за гарячу любов до народу й непохитну віру в народ. "Власне страждання не заслонює перед нею ані краси природи і тих розкішних мрій, які навіває та краса; воно не заглушує у неї бажання волі і добра для всіх людей"2.
Франко розумів талант не як стандартний тип особистості, навпаки, в кожному таланті конкретної особистості вирізняв характерні індивідуальні психологічні особливості.
Таким чином, можна стверджувати, що І. Франко поставив і досить вдало вирішив цілу низку цікавих питань з психології художньої творчості, зокрема про компоненти творчого процесу, про співвідношення свідомості і підсвідомості у творчих процесах, про роль відчуттів у поетичній творчості, розкрив психологічні риси творчої особистості. Прагнучи визначити психологічні основи творчості й місце, яке посідає в ній репродуковане переживання, вчений виявив винятковий інтерес до проблем асоціацій. Франко був переконаний, що наукова та художня творчість базується на здатності людини до асоціації ідей і образів. Він допускав, що для "зрозуміння маси індивідуальних прикмет різних поетів, різних шкіл і стилів поетичних, про котрі досі наговорено так багато шумних та неясних фраз", треба обов'язково вивчити характер і природу асоціацій, за якими митці створюють художні образи.
По суті, це ціла програма, яку повинні далі розробляти дослідники психології творчості. Проаналізувавши творчість Шевченка, Франко показав, як ця програма реалізується практично і які її переваги.
Список використаної літератури
Бройль Луи де. По тропам науки. Москва, 1962.
Забужко О. С. Філософія української ідеї та європейський контекст. Київ, 1993.
Лев В. Іван Франко та польські позитивісти // Записки НТШ. 1937. Т. 155.
Франко I.Ювілей Івана Левицького (Нечуя) //Літературно-науковий вісник. 1905. Т. 29, кн. 1.
Франко I. Зібрання творів: У 50 т. Київ, 1978. Т. 18; 1981. Т. 31; 1984. Т. 41; 1986. Т. 45.
Франко I. Твори в двох томах. Київ, 1986.
Loading...

 
 

Цікаве