WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Трактування психології художньої творчості І. Франком - Реферат

Трактування психології художньої творчості І. Франком - Реферат

процесі, крім логічного мислення, на думку Франка, діють також непідвладні безпосередньому контролю свідомості, компоненти, без яких неможливі великі осягнення законів природи. Дослідник вирізняє фантазію, яка відіграє в науковій творчості не меншу роль, ніж у художній, адже вона є головною дійовою силою у творчому процесі. Ще великий англійський хімік XVIII століття Дж. Прістлі (відкрив кисень) запевняв, що справді великі відкриття, до яких "ніколи не додумався б розсудливий, повільний і боязкий розум", здатніробити тільки вчені, які дають повний простір своїй уяві. Т. Рібо схильний був навіть стверджувати, що коли ми підсумуємо кількість уваги, яку затрачено і втілено, з одного боку - в царині художньої творчості, а з іншого - в технічних і механічних винаходах, то помітимо, що в другій уяви значно більше, ніж у першій.
Розкриваючи природу поетичної фантазії, Франко порівнював її зі сновидіннями й галюцинаціями, будучи переконаним, що це явища одної категорії. Порівнюючи об'єктивний процес, який відбувається під час сновидінь, до творчості поетичної фантазії, Франко дійшов висновку, що поетична й сонна фантазії мають важливу спільну ознаку - підсвідому діяльність нижньої кори головного мозку, де залягає великий запас життєвих вражень.
Для з'ясування питання, в чому полягає творча діяльність поетичної фантазії, Франко знову вдається до сновидінь і звертає нашу увагу на те, що сонна фантазія є не лише відтворювальною, "репродуктивною", але й творчою. Творчість її полягає в тому, що вона здатна народити такі образи, сцени, ситуації, яких у житті ми ніколи не бачили й не спостерігали. "Вона потрафить, - писав І. Франко, - скомбінувати все те з величезного запасу наших звичайних вражень і ідей, послугуючися збільшеною в сні легкістю в асоціюванні ідей. Для сонної фантазії стоять отвором усі таємні скритки та схованки нашої нижньої свідомості, всі скарби наших давніх, забутих і затертих вражень від найдавніших літ, усе те, що наша свідомість наяву хіба з трудом може вигребти в пам'яті. І над усім тим скарбом сонна фантазія панує безгранично"1.
Франко пояснює, що легкість в асоціюванні, тобто в утворенні нових сполучень із запасу наших звичайних вражень і ідей, величезна через брак контролю свідомості й рефлексії. В тому пануванні над сферою нашої нижньої свідомості й у тій легкості комбінування полягає увесь секрет сили й багатства нашої сонної фантазії, та тут же криється також увесь секрет сили й багатства поетичної фантазії.
Відповідно до поділу духовного життя в межах свідомості на дві категорії явищ: 1) враження і думання; 2) афекти і пристрасті, - Франко зазначав, що сновидіння відповідають обом категоріям, а тому він поділяв їх на два види: аналітичний і символічний. Цей поділ Франко переносить на поетичну фантазію, яка, на його думку, також має аналітичну і символічну основи.
Аналізуючи поезію Шевченка, Франко наголошує на аналітичному характерові поетичної фантазії. Він бере такий приклад:
Чума з лопатою ходила,
Та гробовища рила, рила,
Та трупом, трупом начиняла
І "со святими" не співала,
Чи городом, чи то селом
Мете собі, як помелом 1.
Франко звертає увагу не лише на пластичність, а й на різноманітність образів: чума з'являється і як грабар з лопатою, і як дяк, що йде за похороном не співаючи, і як хазяйка, що змітає попелом зерно - зовсім так, як у сні одне й те саме враження, коли воно тривке та інтенсивне, викликає різні образи, що непомітно переливаються один в одного.
Другий вид сновидінь - символічний - також має свій відповідник у поетичній фантазії. Його можна пояснити тим, що як поетична, так і сонна фантазія не любить "абстрактів і загальників і залюбки транспонує їх на мову конкретних образів". Шекспір називає смерть "старим дзвонарем" або "лисим паламарем"; у Шевченка смерть з'являється в образі косаря, а думки поета - це "сизі голуб'ята, що прилітають із-за Дніпра у степ погуляти". Франко робить висновок, що багатство символічних образів у поезії Шевченка, їх натуральність і пластика є найліпшим свідченням його великого поетичного таланту.
Франко не випадково віддавав перевагу індуктивному методові, адже вчений, стаючи на шлях індукції, визволяє інтуїцію і фантазію для несподіваних стрибків розуму, які приводять, як казав Ейнштейн, до ясності. Він же, Ейнштейн, вважав, що справжньою цінністю є тільки інтуїція.
Ґрунтуючись на співвідношенні "верхньої" і "нижньої" свідомості, Франко дійшов до визначення художника як особистості, окремого психологічного типу. "Нам байдуже, - пише Франко, - чи він (психолог. - І.Д.) разом з Ломброзо назве сей тип хворобливим, чи по давній термінології геніальним; для науки важне пізнання його основної прикмети: еруптивності його нижньої свідомості, тобто її здібності - час від часу піднімати цілі комплекси давно погребаних вражень і споминів, покомбінованих, не раз також несвідомо, одні з одними на денне світло верхньої свідомості"1. Термін "еруптивність", або виверження, запозичений Франком з геології і перенесений до психології, допоміг ученому уточнити певний критерій до оцінки, за якими творами стоїть правдивий поетичний талант, правдиве натхнення, а де є холодне, розумове, свідоме складання, гола техніка, дилетантизм.
Модель творчого акту, розроблена в трактаті, хоча й ґрунтується на "нижній" свідомості як на найбагатшому джерелі образів, не усуває "верхньої" свідомості і тричі у вирішальні моменти звертається до неї. По-перше, Франко вважає, що відчуття і спогади, сягаючи неосвітлених глибин психіки, не можуть оминути на цьому шляху світлий шар свідомості і збагачуються там усім попереднім досвідом людини. Далі, у процесі ерупції, тобто своєрідного вулканічного вибуху й виверження душевних надр, ці ж відчуття і спогади, здавалося б, назавжди зниклі й поховані, підіймаються на поверхню і стають доступними для думки. Нарешті настає третій момент - цілком свідомого оброблення еруптованих натхненням глибинних матеріалів. Певна річ, стверджує Франко, зміст і композиція поетичного твору, його, так би мовити, скелет значною мірою мусять бути справою розуму, продумані, розважені й розмірені, і де цього немає, там і найгеніальніше виконання деталей не окупить браку цілості.
Говорячи про думку, що проникає до поетичного натхнення, Франко не випадково зупиняється на змісті й композиції, адже від цього залежить цілісність майбутнього твору, яка також народжується не стихійно, а в результаті суворого розрахунку. Так підводить нас
Loading...

 
 

Цікаве