WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Трактування психології художньої творчості І. Франком - Реферат

Трактування психології художньої творчості І. Франком - Реферат


Реферат
на тему:
Трактування психології художньої творчості І. Франком
Упродовж віків учені не звертали уваги на творчий процес обдарованої людини. Адже в суспільстві не було потреби в оволодінні механізмами
творчості людей. Генії думки стихійно створювали шедеври літератури, мистецтва, робили наукові відкриття, задовольняючи тим самим потреби людської культури, яка розвивалася. Лише в другій половині XIX століття, коли експериментальна психологія і психіатрія зробили гігантський крок уперед, дослідники не могли пройти осторонь питань про структуру творчого процесу, про творчість як комунікацію через оригінальність, уяву та її фізіологічну основу, про типи обдарованості тощо. Це, безперечно, мало відношення до питань психології творчості.
Сама ж психологія творчості почала складатися на основі "теорії творчості" на рубежі XIX-XX століть. Виростаючи з "теорії творчості", вона спочатку майже не різнилася від своєї попередниці, не будучи ще сферою знання, яка систематично розглядає певну сторону творчості з метою вивчення специфічних її закономірностей.
Використавши все найкраще з досягнень загальної та експериментальної психології, Іван Франко в трактаті "Із секретів поетичної творчості" (1898 р.) сміливо ставить питання про об'єктивні закони творчого процесу. На той час це була проблема не загальноукраїнського, а світового масштабу. На два роки пізніше подібні думки висловлює у Франції Т. Рібо. Але якщо його праця стала справжньою подією в науковому світі, то видатна праця Франка впродовж тривалого часу лежала в забутті. Лише у 50-ті роки XX століття такі фахівці, як І. Білявський, М. Година, Б. Горинь, Б. Кубланов, І. Сандурський, приділили значну увагу висвітленню питань психології художньої творчості у працях Франка.
Свій трактат, який складається з трьох частин (І. Вступні уваги про критику; II. Психологічні основи; III. Естетичні основи), Франко писав, шукаючи об'єктивні критерії творчості. Намагаючись проникнути в приховані закони творчості, дати їм наукове пояснення, Франко не міг не виступити проти тих, здавалося б, "безперечних уявлень", які стримували розвиток наукової естетики. Слід нагадати, що естетику як "науку про почування" Франко вважав частиною психології. А, отже, і літературна критика, на його думку, мала бути насамперед естетичною, тобто входити до психології і застосовувати ті методи наукового досліду, які використовує сучасна психологія.
Розмірковуючи про деякі спроби Арістотеля тлумачити природу творчості, Франко говорить про живучість хибних естетичних ідей, здатних, особливо тому, що їх свого часу створили корифеї науки, переживати крах суспільних формацій, ідеологій і по-давньому панувати над свідомістю людей: "Довгі сотні літ панувала отся фальшива і одностороння Арістотелева дефініція; повставали і щезали нові держави, нові релігії, нові світогляди; люди ламали пута старих порядків і старих понять в політиці і в науці, а Арістотелеві формулки стоять собі не тикані"1.
Аналізуючи психологію художньої творчості, Франко обстоював індуктивну естетику, яка вивчає явища мистецтва, прагнучи, насамперед, зрозуміти його природу й тим полегшити і саму творчість, і можливості її осягнення. Перевага, яку Франко надавав індуктивному методові, що визволяє інтелект від суворої дедукції, показує, наскільки збігалися шляхи вивчення творчості, обрані в трактаті, зі шляхами науки: "Індукція, - стверджує Луї де Бройль, узагальнюючи досвід революційного перевороту у фізиці, - оскільки вона прагне уникнути вже уторованих шляхів, оскільки вона безстрашно намагається розсунути вже існуючі кордони думки, є дійсним джерелом справжнього наукового прогресу"1.
Прагнення Франка дослідити механізми творчості людей було не випадковим, адже сама атмосфера його глибоких душевних переживань, його муки творчості наштовхували замислитися не лише над парадоксами природи, але й над парадоксами самої думки, що проникає в її таємниці. На думку Ейнштейна, вчений не може рухатися вперед, якщо в критичні моменти, які виникають під час розв'язання важких проблем, він не почне вивчати саме мислення.
Починаючи розгляд естетичних основ поезії, Франко вважає, що необхідно згадати ті загальнопсихологічні основи, які мають вирішальний вплив на процес поетичної творчості: 1) роль свідомості в процесі поетичної творчості; 2) закони асоціації ідей; 3) прикмети поетичної фантазії.
I. Франко одним із перших висунув концепцію особливого співвідношення свідомості і підсвідомості у творчих процесах. Проблема підсвідомого вже давно цікавила філософів, але вперше дістала серйозне обґрунтування в медичній практиці (досліди Шарко).
Франко зазначав, що питання про те, як творить поет: свідомо чи несвідомо, належить до найдавніших та основних питань літературної критики. Вчений, услід за Дессуаром, поділяє свідомість на "верхню" і "нижню". "Те, що в звичайнім життю називаємо "свідомість" се ... є верхня свідомість. Та під нею є глибока верства психічного життя, що звичайно лежить в тіні, та проте не менше важне, а для багатьох людей навіть далеко важніше, ніж уся хоч і як багата діяльність верхньої верстви"1. Найбільша частина того, що людина зазнала в житті, перейшовши через ясну верству верхньої свідомості, на думку Франка, поволі темніє, щезає з поверхні, тоне в глибокій криниці нашої душі й лежить там прихована, як золото в підземних жилах. Це гніздо "пересудів" і "упереджень", незрозумілих поривів, симпатій і антипатій Франко називає нижньою свідомістю.
Творчий процес експериментальне дослідити неможливо, процес поетичної творчості здатні показати самі поети. Простеживши історію цього важливого питання від Гомера до Шевченка, Франко у своїх висновках грунтувався не лише на показаннях цих свідків, а й на власних спостереженнях. На основі концепції співвідношення свідомості і підсвідомості у творчих процесах Франко розкриває компоненти творчого процесу - інтуїції, фантазії, мислення та натхнення. Вивчаючи роль, яку в творчому процесі відіграє "верхня" і "нижня" свідомість, І. Франко звернувся до свідчень самих митців (Гомера, Овідія, Гете, Міцкевича, Шевченка). Вони переважно говорили про натхнення як надрозумову діяльність і часто, особливо в давні часи, зближували її зі станом одержимості й навіть безумства, без якого, за словами Де-мокріта, не було жодного поета. Російський письменник О. С. Пушкін, аналізуючи процес творчості, також зазначав, що в ньому наявний "сумрак неизвестный", "тайные цветы".
У творчому
Loading...

 
 

Цікаве