WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Розвиток української психології. Культурологічні засади у тлумаченні історії психології - Реферат

Розвиток української психології. Культурологічні засади у тлумаченні історії психології - Реферат

об'єктивний розгляд історії, як у випадку з природою.
Предмет дослідження з історії психології передбачає використання досягнень як історіографії психології (О. О. Будилова, Л. С. Виготський, А. М. Ждан, Д. Кляйн, Г. С. Костаж, Р. Ландін, В. М. Нічик, П. М. Пелех, А. В. Петровський, Й. Пітер, Т. Рібо, М. С. Роговій, В. А. Роменець, А. О. Смирнов, М. М. Троїцький, О. М. Тутунджян, М. Г. Ярошевський), так і епістемології історії (М. Блок, Дж. Д. Бернал, К. Беккер, Ч. Бірд, М. Вебер, В. І. Вернадський, Й. Гейзінга, В. Дільтей, Ж. Дерріда, Р. Дж. Кол-лінгвуд, Т. Кун, Ш. Ланглуа, К. Поппер, Дж. Поукок, Ш. Сеньобос, Кв.Скіннер, Е. Трольч, Ле Февр, М. Фейєра-бенд, М. Фуко).
Учених-дослідників, які працювали в царині історіографії, умовно можна поділити на прихильників "антикваризму" - сприйняттям минулого через минуле - та "презентизму", який виражається в довільній прихиль-ності до певної сучасної концепції. Кредо антикваристів чітко передано в знаменитому "Вступі до вивчення історії" Ш. Ланглуа та Ш. Сеньобоса, яке відкривається визначенням: "Історія пишеться за джерелами"1.
Адепти "презентизму" американці Ч. Бірд та К. Беккер декларували неможливість пізнання минулого: історичне пізнання довільне й позбавлене науковості, історик творить цілком суб'єктивно, він не відтворює фактів ми-нулого, а створює їх на основі власних ідей і уявлень свого часу. Тобто вони проголошували жорсткий "презентизм" (жорстка детермінованість уявлень про минуле сучасністю, світоглядом історика, залежність, позбавлена об'єктивності й науковості історичних знань).
Нетрадиційний аналітичний підхід був притаманним і представникам німецької історіографії М. Веберу та Е. Трольчу, і нідерландському вченому Й. Гейзінзі, і засновникам легендарного французького журналу "Аннали" М. Блоку та Ле Февру, які вивчали історію людини крізь призму її світосприйняття (менталітету) чи етосу (стилю її життя, загальної орієнтації культури, ієрархії цінностей).
Американці Кв. Скіннер і Дж. Поукок використовували на історичному матеріалі теорію мовного акту, згідно з якою дія мови рівнозначна соціальній дії, а через мовний акт історик може виявити глибинні інтенціональні (пов'язані з наміром) структури дійових осіб в історії. Тлумачення історичного тексту змушували Скіннера і його послідовників звертатися до проблем герменевтики. За X. Гадамером, сучасний історик не може переселитися в досліджувану ним епоху, не може влізти в шкуру автора вивченого ним тексту. Розуміння істориками інтенцій минулого відбувається в контексті і традиціях їхнього часу, що робить неможливим адекватне відображення минулого. Окрім цього, досліджений історичний текст міститься в мережі певного історіографічного й джерелознавчого тлумачення та інтерпретаційної традиції, що склалася навколо нього з часу виникнення.
В питанні про психологію як науку є ще одна трудність, яка полягає в тому, що психологія поступово виокремлювалася з більш загальних аспектів культурного життя того часу. Тому необхідно шукати її приховані джерела в історіях людських мистецтв та інституцій.
Подібні погляди на історію науки сформулювали В. І. Вернадський та Дж. Д. Бернал. Історію науки Вернадський розглядає як невід'ємну частину соціальної історії. Адже науковий світогляд складається і трансформується разом зі змінами в житті суспільства, а розвиток науки відбувається в тісній взаємодії з філософією та іншими формами духовної культури.
В. І. Вернадський виокремлював два типи історико-наукових досліджень. Перший - "прагматичний виклад", коли дається точний опис подій і фактів, теорій, відкриттів у їх часовій послідовності. Така робота дає емпіричний матеріал історії науки. Але таким шляхом, на думку Вернадського, можна отримати лише уявлення про зовнішню сторону ходу розвитку знань. Учений називав цей тип досліджень "зовнішньою історією науки". Прагматичний виклад розвитку знання, вважає Вернадський, подає тільки одну царину розвитку думки. Це не віддзеркалює всебічно поняття про її еволюцію.
У другому типі досліджень ставляться завдання з'ясувати закони розвитку думки людства, розкрити шляхи й закономірності наукового пізнання, його еволюцію, зрозуміти зв'язок між різними явищами, фактами, подіями, які описуються в історії науки.
Вернадський вбачав принаймні три головні напрями, які ведуть до вирішення цього завдання. Перше - порівняльно-генетичне вивчення наукових світоглядів різних епох. Завдяки чому можна вивести закономірність історичного процесу зміни й переходу одного світогляду в інший. Друге - вивчення структури науки різних епох. Закони розвитку думки людства стають зрозумілими тільки тоді, коли до уваги береться не один панівний потік думки даного періоду, а якщо охоплюються всі бокові течії. Третє - вивчення взаємодії науки з різними формами суспільної свідомості - філософією, релігією, мистецтвом, загальною культурою, а також із матеріальною практикою і соціальними умовами даної епохи.
Ці думки є актуальними в підходах до тлумачення історії психології. Адже, на думку Вернадського, деякі частини навіть сучасного наукового світогляду були досягнуті не шляхом наукового пошуку чи наукової думки - вони ввійшли в науку ззовні: з релігійних ідей, із філософії, із суспільного життя, з мистецтва. Але вони закріпилися в ній тільки тому, що витримали випробування наукового методу. Метод науки - це не щось установлене, а процес, який розвивається. Тому не можна його розглядати поза тісними зв'язками з суспільним характером науки.
Вивчати історію психологічної думки доцільно в контексті історії людської культури. Адже психологія є невід'ємною частиною культури. Сама ж культура - загальна форма людського буття, яка інтегрує різноманітні типи діяльності людини, доводить їх до рівня, на якому досягається саморозвиток людини як вища мета й сенс людського буття.
Культура кожного народу являє собою внутрішньо пов'язане ціле; вона є вираженням загальної рівнодійної всіх життєвих і розумових сил народу. Тому певні психологічні ідеї можуть відбиватися як у наукових творах, так і в творах мистецтва, фольклорі, релігії тощо. Звернення до непсихологічної продукції духовної культури в історико-психологічному дослідженні суттєве не лише з точки зору виявлення шляхів тієї чи іншої ідеї, яка сформульована в професійно-психологічному знанні. Інколи в реальній історії певні психологічні ідеї
Loading...

 
 

Цікаве