WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Розвиток української психології. Культурологічні засади у тлумаченні історії психології - Реферат

Розвиток української психології. Культурологічні засади у тлумаченні історії психології - Реферат


Реферат
на тему:
Розвиток української психології. Культурологічні засади у тлумаченні історії психології
В науці, більш ніж в якій іншій інституції людства,
необхідно вивчати минуле для розуміння теперішнього.
Джон Десмонд Бернал
Розвиток української психології
Розвиток української психології неможливий без осмислення та узагальнення великого історичного спадку вітчизняної психологічної науки. Вивчення історії психологічної думки в Україні є одним із найактуальніших завдань, що постали перед дослідниками. Останнім часом вийшла низка праць, в яких частково розв'язується означена проблема. Однак у більшості з них розглядаються тільки питання історії психології Наддніпрянської України, але залишається нерозкритою історія психологічної думки Західної України останньої чверті XIX - першої половини XX століття.
Як відомо, Україна наприкінці XIX - на початку XX століття входила до складу різних держав. Більша частина української етнографічної території належала до Російської імперії. Західна частина українських земель перебувала під владою Австро-Угорщини (Східна Галичина й Північна Буковина входили до складу Австрії, а Закарпатська Україна - до Угорщини). Хоча розвиток психології в кожному з регіонів України відбувався в руслі світової науки, але ж мав і свою специфіку, яку необхідно вивчати.
Тепер, коли в Україні йдуть активні процеси усвідомлення національної історії, культури, науки, необхідно знати, як вони розвивалися в різних регіонах. Ці знання не лише збагатять нас інформацією про погляди різних учених, які для багатьох залишається terra incognita, вони дадуть змогу побачити місце вітчизняної науки, в тому числі й психології, у світовій науці: її загальні риси, з одного боку, і своєрідність - з іншого.
Історія психологічної думки Західної України останньої чверті IX - першої половини XX століття ще не розроблялася, але для цього необхідно ввести в науковий обіг маловивчені й навіть невідомі теорії і факти, зіставити їх з уже відомими і вписати загальну картину розвитку світової психології. Весь парадокс полягає в тому, що ми краще обізнані з іноземними теоріями напрямами, ніж зі сторінками вітчизняної психології, в якій багато ґрунтовного, цікавого й такого, що заслуговує на увагу вивчення. Тому роботи, які б усебічно висвітлювали досягнення вітчизняної науки, дуже необхідні.
У XIX - на початку XX століття Україна мала низку наукових центрів (Київ, Одеса, Харків та ін.), в яких розвивалася психологічна наука. Одним з таких центрів у Західній Україні став Львів, де було започатковано проведення фундаментальних досліджень, що пізніше, певною мірою, визначили розвиток вітчизняної психології.
Серед нині діючих українських університетів, перший було засновано у Львові в 1661 році. Упродовж багатьох десятиліть точилася вперта боротьба між українцями та поляками за мову викладання. І хоча в 1871 році було скасовано обмеження в цій царині, Львівський університет фактично полонізувався. Наукові роботи писалися в основному польською мовою.
Таким чином, коли йдеться про Західну Україну останньої чверті XIX - першої половини XX століття, то мова творів не може бути аргументом, щоб вважати або не вважати того чи іншого мислителя українським.
Свої дослідження й матеріали вчені Західної України мали змогу публікувати в таких журналах, як "Друг", "Дзвін", "Молот", "Народ", "Жит'є і Слово", "Нива", "Наука", "Богослов'я" та багатьох інших. Усього в Західній Україні того часу видавалося 4/5 журналів усієї України.
В 1873 році у Львові було засновано Товариство ім. Шевченка, яке спочатку мало літературний характер. 1876 року, коли посилилася реакція в Росії й стали забороняти видання українською мовою, вирішено було перетворити це Товариство на Наукове Товариство ім. Шевченка. Кошти для цього Товариства збиралися по всій Україні.
З 1892 року розпочато друкування "Записок Наукового Товариства ім. Шевченка". Всього з 1892 по 1948 рік побачило світ 168 томів цього видання.
З кінця XIX століття Львівське Наукове Товариство ім. Шевченка стало вже не місцевою, краєзнавчою організацією, а всеукраїнським науковим осередком, що охоплював усі галузі науки, і Товариство публікувало праці науковців з усієї України. У 1890-х роках та на початку XX століття Наукове Товариство ім. Шевченка справді відігравало роль Української Академії Наук.
Поряд із "Записками..." Наукове Товариство ім. Шевченка з 1898 року видавало "Літературно-науковий вісник", а з 1899 - "Матеріали до українсько-руської етнології".
Свої праці українські вчені мали змогу публікувати також у польськомовних наукових журналах "Przeglad fitozoficzny", перший номер якого вийшов у 1898 році, та "Rucft filozoficzny", започаткований 1911 року. Такою була тодішня ситуація в Західній Україні.
Концептуальна ідея цього видання - встановлення специфіки й місця психології Західних регіонів України в загальному процесі суспільно-філософського й наукового життя як в Україні, так і у світі; визначення рушійних сил становлення психологічних знань і дослідження провідних категорій психологічних учень. Даний навчальний посібник розрахований передусім на студентів вищих закладів освіти, які цікавляться проблемами історії української психології.
Культурологічні засади у тлумаченні історії психології
Цінність історії завжди індивідуальна, тобто по-різному розкривається для різних епох, народів і культур. Але в будь-якому разі вона репрезентує не просто суму відомостей і свідчень про минуле й теперішнє, яка зафіксована в історичних хроніках і писаннях, а той узагальнений образ історії, який вона має в контексті індивідуального буття людини.
Нелегка справа - збагнути сутність історії. Адже її не можна споглядати подібно до того, як людина розглядає навколишній світ. Ставлення людини до історії не схоже на її ставлення до природи. Людина виокремлює себе з природи, осягає себе у своєму справжньому існуванні. Коли людина звертається до історії, вона повинна сказати собі, що є частиною історії і тому звертається до певної системи зв'язків, до "мережі взаємодій", в яку вона вплетена завдяки фактові свого існування. Цю систему зв'язків людина вже не може розглядати просто як певну даність поза собою, як природу, адже, говорячи про історію, вона одночасно немовби вимовляє дещо і про саму себе. В цьому смислі неможливий
Loading...

 
 

Цікаве