WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія «народного духу» у творчості В. Стефаника - Реферат

Психологія «народного духу» у творчості В. Стефаника - Реферат

любив"1.
1 Стефаник В. Повне зібрання творів: В 3 т. Київ. 1949. Т. 1. С. 201.
В національній літературі Україна найчастіше втілюється в символі жінки-матері. Жінка-мати має особливе значення в ментальності українців. Образ матері відіграє надзвичайну роль у творчості Стефаника. Вона дає своїй дитині фізичне життя й веде до духовного, одягаючи ЇЇ в білу сорочку. Ненька приходить забрати від неї душевні муки, почуття провини, які не оминули людини в її земному житті. Мати також стає могилою людини - новим народженням життя. В оповіданні В. Стефаника "Моє слово" мати була водночас образом авторової душі, його власної так званої "аніми" - природного архетипу, який завжди виступає своєрідним апріорі настроїв, реакцій, імпульсів і всього того, що є вираженням "несподіваної" поведінки людини й не залежить від конкретних ситуацій, загалом -від об'єктивної реальності. Вона об'єднується в новелі "Дороги" з його власною могилою, до якої він припадає як до матері, наказуючи сонцю: "Не світи мені вже, бо мені тут так добре, добре".
Мотив матері співзвучний зі смертю, має глибоке символічне значення. Мати, яка дає життя кожній людині, є водночас тією непереможною силою любові, що переносить людину від дочасної смерті до нового життя в замкненому колі вічного існування душі. Такий універсальний образ містичної праматері могла витворити в серці Стефаника тільки його рідна мати.
Цікавим у творчості Стефаника є ставлення людини до смерті, її страждання. На самому початку оповідання "Скін" письменник заявляє: "Умирати би кожному, смерть не страшна, але довго лежати - ото мука. І Лесь мучився"1. Першою провиною Леся було те, що він не дотримав обіцянки купити дзвін, аби дзвонив у селі на випадок вогню. Другою провиною Леся, яка завдавала йому жахливих мук, став неоплачений борг сусідові за працю на його полі. Перед смертю людина за допомогою страждання очищує душу та наближає її до чистоти абсолютної свідомості для сполучення з нею. Нічого нечистого не може ввійти в чисту сферу нового життя. Людина сама себе карає, а Бог тільки допомагає їй, відлунюючи голосом сумління. Тому страждання у творах Стефаника - то дорога до перетворення. На цій дорозі страждання людина мусить пізнати саму себе, заглибитися у власне життя, оцінюючи всі свої думки й учинки, звідати почуття провини й каяття. Без пережитих мук людина не змогла б досягнути блаженного життя.
Усьому, що діється в серцях людей, відповідає у творах Стефаника аналогічна картина природи. Коли до селянина наближається смерть, у природі настає осіннє завмирання, з дерев опадає листя, а чорні ворони вкривають поле. Смерть уявляється Стефаникові "білою плахтою", яка "всотується" в хату крізь відчинені вікна, "всотується без кінця і міри". Вона (смерть. - І. Д.) "залізає в голову і скобоче в мозок, всотується в кожний сустав і м'ягонько вистелює. А накінець горло обсотує тугіше, все міцніше. Вітром довкола шиї облітає і обсотує, обсотує..."1.
Для Стефаника життя, страждання і смерть на землі не є абсурдом. Вони є для нього позитивним явишем, потрібним для перетворення й духовного зростання людини.
Леся Українка, оцінюючи творчість письменника, зазначає, що в усіх героїв Стефаника однакова психологія, змінюються лише умови, які впливають на неї. Основна риса цієї психології - пасивність, що межує зі стихійним рухом за інерцією. Жодна з дійових осіб в оповіданнях Стефаника не підноситься над рівнем решти, а з усіх разом складається єдина колективна особа. "Цим я не хочу сказати, - додає далі Леся Українка, - що типи Стефаника шаблонні, позбавлені індивідуальності, ні, вони такі подібні між собою, як живий лист з одного дерева, а не як штучні, вибиті по шаблону в одному розмірі. Всі нариси Стефаника пройняті тим животворним духом співчуття автора до своїх персонажів, який надає непереможної чарівності художнім творам і якого не може приховати навіть найоб'єктивніша форма (щоб довести це, досить нагадати "Ткачів" Гауптмана), герої Стефаника пасивні або інертні, але сповнені такого живого, захоплюючого страждання, перед яким неможливо лишатися спокійним"1.
Стефаник у своїх творах розкриває психологію народного духу завдяки заглибленню в селянську душу. Письменник уважно придивлявся до душі простої людини й чутливо вислуховував у ній усе те, що було найістотнішим і найбільш вражаючим. Перше й найважливіше місце у творах Стефаника посідають прояви психічного життя простих людей, найбільше значення мають для нього почуття мужицької душі.
Сам письменник у листі до О. Кобилянської так описав своє ставлення до простого народу: "Я люблю мужиків за їх тисячолітню, тяжку історію, за культуру, що витворила з них людей, котрі смерті не бояться. За те, що вони є, хоча пройшли над ними бурі світові і повалили народи і культури. Є що любити і до кого прихилитися. За них я буду писати і про них"2.
Отже, на основі аналізу художньо-літературних творів Василя Стефаника виявлені віддзеркалення ідей, які характеризують психологію "народного духу". Ці ідеї являють собою відображення високого рівня психологічної думки й мають самостійне значення для етнопсихологічних знань. Стефаникові вдалося показати життя простої людини, яке водночас є стражданням і радістю, має завжди сенс, пізнання якого допомагає їй душевно зростати, навіть піднятися над собою, аби досягти найвищої душевної досконалості.
Список використаної літератури
Василь Стефаник у критиці та спогадах: Статті, висловлювання, мемуари. Київ, 1970.
Погребенник Ф. Сторінки життя і творчості Василя Стефаника. Київ, 1980.
Стефаник В. Моє слово // Літературно-науковий вісник. 1901. Т. 13.
Стефаник В. Повне зібрання творів: В 3 т. Київ, 1949. Т. 1; 1953. Т. 2; 1954. Т. 3.
Черненко О. Експресіонізм у творчості Стефаника. Мюнхен, 1989.
Ярема Я. Василь Стефаник і Гліб Успенський // Радянське літературознавство. 1954. № 17.
Ярема Я. Зв'язки Василя Стефаника з Вацлавом Морачевським і Владиславом Орканом // Міжслов'янські літературні взаємини: Збірник статей. Київ, 1958.
Ярема Я. Василь Стефаник і Вацлав Морачевський // Міжслов'янські літературні взаємини: Збірник статей. Київ, 1963.
Loading...

 
 

Цікаве