WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія «народного духу» у творчості В. Стефаника - Реферат

Психологія «народного духу» у творчості В. Стефаника - Реферат


Реферат
на тему:
Психологія "народного духу" у творчості В. Стефаника
Досить часто, вивчаючи етнічні особливості психікилюдини, фахівці звертаються до художніх творів найвидатніших письменників. Адже їхня творчість, стаючи предметом дослідження, має для етнопсихології першочергове значення як "печать духа" на духовність поколінь. Справді, створити щось цінне можна тільки тоді, коли майстер обізнаний з життям народу й віддзеркалює у своїй творчості його національно-психологічні особливості. Чимало картин із народного життя показали у власних творах такі західноукраїнські письменники, як Л. Мартович (1871 - 1916), М. Черемшина (1874- 1927), О. Маковей (1867-1925), Т. Бордуляк (1863- 1936). Проте найкраще та найзмістовніше українську душу схарактеризував Василь Стефаник (1871-1936). Потрібно зазначити, що В. Стефаник був емоційно глибоко пов'язаний із українським селом, з якого він вийшов, і водночас його світогляд був співзвучний з тим світоглядом, який володів Європою на зламі XIX-XX століть.
Стефаник, син селянина з Покуття, здобував освіту на медичному факультеті Краківського університету. У Кракові він зблизився з Вацлавом Морачевським (1867- 1950) - людиною європейської культури в найширшому розумінні цього слова: чудовим знавцем літератури, мистецтва, музики. Міцна приязнь між Стефаником і Морачевським позначилася на всьому житті українського письменника. Погляди Морачевського на роль мистецтва були дуже важливими для Стефаника, бо відкривали вікно в цілком новий світ і допомагали кристалізувати його світогляд. "Щасливим збігом обставин, - зазначає О. Черненко, - стихійно вроджені нахили Стефаника збіглися з тією модерністичною течією експресіонізму, яка в той час приходила до голосу в західноєвропейських і в польській літературах, але була чужа панівній в українській літературі реалістичній традиції, за якою стояв позивістично-народницький світогляд з обов'язковою вимогою служити своєю творчістю інтересам народу"1. Великий ентузіазм і наполеглива праця Стефаника задля того, аби здобути високу гуманістичну освіту, були також продиктовані переконанням, виробленим у літературних колах Кракова, що для зрозуміння модерні-стичних творів потрібна більша освіченість у царині філософії та психології.
Щоб пізнати причини боротьби між раціоналізмом і ірраціоналізмом, позитивізмом і ідеалізмом, об'єктивізмом і суб'єктивізмом, Стефаник наполегливо вивчає твори найпопулярніших філософів свого часу: Фрідріха Ніцше, Анрі Бергсона, наново відкритого Артура Шопенгауера та багатьох інших. Письменникові не було чужим загальне зацікавлення психологією, що сприяла знайденню в психіці людини таких елементів, які перебувають поза контролем свідомості.
Велич творчості Стефаника полягає в тому, що він зумів поєднати національне з уселюдським, тобто любов до української людини з модерним світоглядом і з модними на той час засобами мистецького впливу. Стефаник втілив експресіонізм в українську народну тематику, долучивши чари української природи та фольклору. Експресіоністи виступали проти позитивістського емпіризму імпресіоністів, вони твердили, нібито великою помилкою є переконання про потребу атомізувати об'єктивну дійсність на дрібні частинки, щоб досягти сутності, бо мистецтво й дійсність не є прямо взаємозалежні, але вони обоє містяться в тому ж самому середовищі - у духові. Тому тільки своєю творчою та духовною інтуїцією може митець, як суб'єкт, досягнути об'єктивного пізнання світу й надати вираження, тобто експресії, абсолютному та духовному, - цій справжній реальності, що є прихованою сутністю поза зовнішньою видимістю явищ і речей довколишнього світу.
Модернізм Стефаника, на відміну від модернізму Пшибишевського, мав національну специфічність. Стефаник вихований на взірцях західноєвропейської літератури, що сформувала його вподобання та естетично-літературні смаки, вдало й виразно віддзеркалив душу простої людини.
На думку Стефаника, справжню "голу душу" легше знайти серед простолюду, аніж серед інтелігенції. Йому здавалося, нібито життя інтелігенції замасковане й нещире, бо серед неї нічого не діється справжнього, тому воно мусить вийти на декламацію. А серед мужиків так багато діється, що звідти й "сирий матеріал" має користь. "Сирий матеріал" потрібен був Стефаникові не для того, аби зображувати типові характери в типових ситуаціях, навпаки, "сирий матеріал" слугував йому для відтворення чогось унікального, випадкового й неповторного, що випливало з глибин людської психіки.
"Голу душу" Стефаник шукав у селянському середовищі і підносив проблеми селянина до площини вселюдських психічних потреб. Зображуючи українську душу, Стефаник виплескує на поверхню внутрішнє життя людини, з великою завзятістю зображує надзвичайну глибинність ЇЇ існування.
Для оформлення й усталення світосприймальних настанов важливе не лише свідоме психічне життя. Не меншу роль відіграє і несвідоме, особливо динамічне в українській психічній структурі. Колективне несвідоме, яке - за Юнгом - викристалізовується із залишків і слідів збірних переживань групи, втілюється в характерних для кожного народу міфологічних прообразах - архетипах. Ті прообрази дуже впливають на життя й знаходять безпосередній вияв у художній творчості. Архетипи до того ж стають своєрідним рушієм в історії людської культури.
Аналізуючи психологічні засади творчості Стефаника, етнопсихолог О. Кульчицький доходить висновку, що для українського колективного несвідомого найхарактернішим є архетип "Магна Матер" - тип "доброї", "ласкавої", "плодючої" Землі - українського чорнозему". На думку І. Мірчука, найвидатніші українські письменники: Шевченко, Франко, Стефаник та інші - постійно черпали свої теми саме з того глибокого зв'язку із землею.
В. Стефаник у листі до О. Гаморак так описує свій духовний зв'язок із землею: "Вона, моя земля, не знає, як я мучуся, коли її кавалочок лишаю та йду далі. Вона не здригнеся, а в мені кожна кісточка болить. О тепер я так хотів би походити по ній і поглянути, як міліони рівчиків гуторить по ній пісеньку на надію весняну. І я баную за нею, а вона нічо не помагає мені! А повинна, бо я її дуже
Loading...

 
 

Цікаве