WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологічні мотиви зняття суперечностей і знаходження людиною самої себе: ідея екстазу в психологічній думці Західних регіонів України - Реферат

Психологічні мотиви зняття суперечностей і знаходження людиною самої себе: ідея екстазу в психологічній думці Західних регіонів України - Реферат


Реферат
на тему:
Психологічні мотиви зняття суперечностей і знаходження людиною самої себе: ідея екстазу в психологічній думці Західних регіонів України
На особистість, її психологічні проблеми дослідники звернули особливу увагу в другій половині XIX століття. Але на повний голос про неї заговорили у XX столітті, коли передусім досліджувалася психологія особистості. В цей час посилилася тенденція до вивчення неповторного в людині, що сприяло розпізнаванню особистісних рис і баченню особистості.
Потрібно зазначити, що психологія XIX і XX століть пояснюється принциповими засадами дії і післядії. Саме вчинкова дія стає підґрунтям розвитку життєвих настановлень особистості, сенсу її життя як підвалини стратегій поведінки. Особистість, здійснивши вчинок, за допомогою катарсису намагається подолати суперечність. Але вона задовольняє тільки один бік цієї суперечності, залишаючи невирішеним інший. Катарсис дає поштовх до пошуку вищих цінностей життя, і людина у вищому стані наближається до цих цінностей. Але екстаз не є злиттям з першосутністю, він швидше сприяє віднайденню людиною самої себе. Екстаз, на думку В. А. Роменця, є рухом до вершин досконалості, перебуванням у досконалому світі безконечного, ідеального, розумного.
Людина у самопізнанні повертається до найпотаємніших станів свого буття, завершуючи повноту діяльнісних виявів. Психологія стає у своєму безпосередньому значенні феноменологічною, сповнюючись реальним історичним та індивідуальним змістом психіки. Вона звертається до вищих феноменологічних рівнів людського існування: від ідеї сенсу в логотерапії до ідеї сенсу, який стосується вищих станів буття (переживання), екстатичного злету.
Розвиток ідеї особистості зумовив виникнення ідеї надлюдини. Учені по-різному розуміли суть цієї ідеї. Якщо надлюдина Г. Ібсена (1828-1906 pp.) самовозвеличується за рахунок погорди, приниження й неповаги до інших, то надлюдина Ф. Ніцше (1844-1900 pp.) вибудовується як аристократія духу - найдосконаліша у світі істота, яка має утверджувати себе, спираючись тільки на свої надзвичайні риси. З українських письменників психологію надлюдини найвиразніше розкрила Ольга Кобилянська.
Надлюдина, яка протиставляє себе іншій з певною зневагою, зосереджуючи в собі, на її думку, увесь світовий титанізм, відчуває в собі щось надлюдське. Коли надлюдина не протиставляє себе іншій, а, навпаки, вбирає в себе не просто інше, а загальнолюдське, відчуває в собі присутність вищого начала, є святістю, яка вже обмежує себе щодо активності окремих вчинків, є субстанційною значущістю, переживає абсолютну самодостатність і завершеність, водночас маючи межову індивідуалізацію.
Ідея екстазу знаходить свої відображення також у релігійній психології. Проблема Боголюдини є проблемою поєднання людського, партикулярного, незавершеного із завершеним, загальним, всеосяжним, тобто в ідеї боголюдства завершується екстатичний акт. Формування образу Бога є процесом у транзиторнім просторі кожної людини. Уявлення про Бога відіграють важливу роль і унікально пов'язані з тим, як людина сприймає саму себе, своє значення й мету свого існування, допомагають установлювати стосунки з оточенням.
Моральні риси людини формуються в учинках любові, моральне ж є найбезкорисливішою пожертвою задля іншої людини. Коли людина підноситься до рівня особистості, водночас несвідомо перебуваючи в залежності від пристрасті, вона відчуває, що надто хиткою і невпевненою є її новобудова - особистість, яка гостро переживає власну залежність від особи іншої статі. У цій суперечності, що постає в переживанні особистісної незалежності й у відчутті незворотної залежності, людина вбачає реалізацію своєї гідності в особистісному домінуванні над іншою особою, поневоленою пристрастю. Гідність останньої потрапляє в пастку самопідкорення індивідові, самовідданого злиття з ним, досягаючи цим ефекту піднесення над буденним рівнем. Р. Краффт-Ебінг дав назву цій залежності "мазохізм". Цей термін походить від імені автора широковідомих творів Леопольда фон Захер-Мазоха. Більшість дослідників феномену мазохізму наголошували на зв'язку між садизмом і мазохізмом. Головне в розумінні цих феноменів - їхня духовна природа. Поневолення відбувається з несвідомим використанням психологічних механізмів, а не шляхом фізичного примусу. Смисл і стратегія життя, які розглядає релігійна психологія, життєвий і творчий шлях особистості, психологія надлюдини, тобто чогось неповторного, теорія сексуальності й еротизму, яка розглядає характер любовного діалогу - усі ці напрями характерні для ідеї екстазу (перевтілення), яка входить у післядійове визначення вчинку.
Поняття екстазу сягає в глибину віків, запозичене воно із царини релігійних містерій. Розрізнялися гнітючий, хворобливий екстаз ("гібріс", пристрасть, сп'яніння) і екстаз полегшення (в якому людина долучається до трансцендентної "істини" буття). Плотін вживає слово екстаз, описуючи надрозумове споглядання, коли душа, відкинувши все чуттєве та інтелектуальне, підіймається над сферою буття-розуму (нуса) і в певнім захваті й захопленні безпосередньо стикається з надбуттєвим - єдиним. Плотінівське розуміння екстазу прийняли неоплатоніки (Порфирій, Прокл), а також представники патристики (Псевдо-Діонісій, Ареопагіт, Августин).
В Новий час поняття екстазу поступово втрачало свою релігійну суть. Італійський учений Паоло Мантеґацца у книзі "Екстази людини" (1890 р.) вирізняє релігійні, чуттєві та естетичні екстази. Він вважає, що в певні історичні епохи зовнішні умови сприяли розвиткові екстазу в одному якомусь напрямі. "У стародавній Греції досить часто мали відбуватися естетичні екстази, тим часом як середні віки... були надто багаті релігійними екстазами"1. За нашого часу, на думку Мантеґацци, коли сильно розвинута нервовість, а культ прекрасного втілився в численних вівтарях, досить важко сконцентруватися й досягти стану екстазу. Людина, вважає Мантеґацца, котра досягає стану екстазу, крайніх меж людського, бачить і мріє про людину, яка більшою мірою людина, аніж вона сама, про янгола чи про Бога, і відчуває себе саму, перевтілену в янгола чи в Бога, тобто в крилату людину або в невидиму, всемогутню істоту, за необхідності незалежну від простору, тобто нескінченну.
Український учений В. Вернадський стверджував, що в будь-якій філософській системі відображається душевний настрій її творця. Ці системи певним чином відповідають ідеалізованим типам людських індивідуальностей, які проявляються у формах мислення. Особливо глибоко розкривається таке їхнє значення в конкретній життєвій програмі творців, у теперішньому їхньому світогляді. Песимістичні, оптимістичні, скептичні та інші системи водночас розвиваються в людській думці і є результатом одного й того ж прагнення зрозуміти безконечне.
"Такий індивідуальний відтінок філософських систем, - на думку Вернадського, - ще більше посилюється завдяки містичному настрою їхніх творців, завдяки створенню концепції і початкових шляхів думки під впливом екстазу, підвпливом якнайбільшого збудження всієї людської особистості"1. В цьому полягає вивчення творчості людської душі. За допомогою вищих станів буття людина переживає те, що сама здійснила, робить нове настановлення для майбутніх учинків, і саме завдяки екстатичному злетові постає справжня рефлексія людини.
Отже, у даному розділі проаналізуємо, як віддзеркалилися ідеї екстазу в психології Західного регіону України останньої чверті XIX - першої половини XX століття.
Список використаної літератури
Вернадский В. Й. Труды по всеобщей истории науки. Москва, 1988.
Мантегацца П. Экстазы человека. Санкт-Петербург, 1890.
Роменець В. А. Вчинок і проблема детермінізму у вітчизняній психології // 3 історії філософської думки на Україні. Київ, 1965.
Роменець В. А. Історія психології XIX - початку XX століття. Київ, 1995.
Роменець В. А., Маноха І. П. Історія психології XX століття. Київ, 1998.
Loading...

 
 

Цікаве