WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологічні ідеї в теоретичній і художній творчості І. Франка - Реферат

Психологічні ідеї в теоретичній і художній творчості І. Франка - Реферат


Реферат
на тему:
Психологічні ідеї в теоретичній і художній творчості І. Франка
В багатогранній спадщині Франка значне місце посідають психологічні ідеї, які були тісно пов'язані з його різнобічною діяльністю і являли собою невід'ємну частину його наукового світогляду, літературознавчих і педагогічних поглядів. Франко як мислитель, учений і письменник виявив досить велику обізнаність у багатьох питаннях філософсько-психологічного характеру, загальної психології та особливо психології художньої творчості. Він ґрунтовно вивчав новітні течії в психології, критично їх переробляв, вирішуючи ті чи інші психологічні питання.
Іван Франко усвідомлював, що без знання психології людини неможливо створити яскраві образи (типи людей). Тому він надавав великого значення науковим психологічним знанням, вони допомагали йому в художній творчості й літературній критиці, а також у громадській діяльності.
Під психологією Франко розумів науку про людську душу, яка розглядає всі духовні функції людини, але не формально, як логіка, а беручи до уваги їхній зміст, причини, процес і наслідок. На думку Франка, психіка, свідомість людини розвивалися поступово. Про це йдеться у статті "Мислі про еволюцію в історії людськості". Аналізуючи перші "зав'язки суспільного життя", Франко дійшов висновку, що найбільшу користь для життя "в чередах і громадах" принесло "вироблення бесіди". "Бесіда" дала поштовх до розвитку мислення, пам'яті і взагалі найвищих духовних здібностей людини, котрі й надали їй остаточну перевагу над природою в боротьбі за існування.
Для Франка надзвичайно важливим питанням психології стало питання про особистість, про "людину в цілому", її характер та інші психологічні властивості, питання про умови формування особистості, створення різних типів людей, які доводиться письменникові змальовувати у своїх творах.
Поняття особистості було вагомим для Франка також як питання, пов'язане з вихованням дітей. У своїх художніх творах ("Грицева шкільна наука", "Отець-гуморист", "Олівець" та ін.) Франко виявив себе прекрасним знавцем психології дитинства та юнацтва, дав глибокий аналіз тих умов, за яких формуються особистість, той чи інший тип дитини, її характер, здібності тощо.
Людину Франко розумів передусім як соціальну істоту, характер якої залежить від умов суспільного буття, в яких вона живе, виховується і працює як член суспільства. Кожна людина є насамперед дитиною певного часу, певного народу, вихованою на певних поняттях і поглядах, від впливів яких ще нікому у світі не вдалося увільнитися.
Франко зазначав, що для нього самого, як письменника, було приємною річчю "малювати ті спеціальні логіки та психології" різних людей, зважаючи на оточення, в якому людина виховується, формує свою особистість, реагуючи на громадські впливи, що спонукають людину "до такого, а не іншого ділання". Особливо яскраво Франкові вдалося відобразити свої погляди на роль соціального оточення й виховання у формуванні основних рис особистості в оповіданнях про дітей. Він показав, що за сприятливих умов виховання розвиваються найкращі риси характеру і здібності дитини, а якщо відсутні такі умови, то й прекрасні природні задатки, будучи "не вживані і приголомшені, заніміють і захиріють у зав'язку".
В оповіданні "Schonschreiben" Франко майстерно розкриває психологію дитячого колективу, що, пройшовши вже певну школу дресирування страхом і покаранням, став "дисциплінованим". Діти втратили будь-які товариські почуття й разом з учителем брали участь у глузуванні над потерпілим товаришем, хоч кожний з них тремтів і боявся. Психологічно правдиво пояснює цю поведінку класу Франко, говорячи, що така вже сила тиранського тиску, що досить тиранові всміхнутися, і всі, хто перебуває під його гнітом, сміятимуться попри те, що сміються над своєю недолею.
І. Франко в оповіданні "Борис Граб" і незакінченій повісті "Не спитавши броду" показує формування особи обдарованого учня, який завдяки наполегливій праці над собою і з допомогою свого улюбленого вчителя досягнув значних успіхів у науці, у виробленні позитивних рис характеру, у вихованні інтересу до фізичної праці тощо. Письменник так характеризує основні риси цього юнака: "Обдарований незвичайними здібностями, величезною пам'яттю, бистрим і чесним розумом, він із тими вродженими дарами єднав велику пильність і працьовитість, замилування до порядку і точності і вироблене гімнастикою та фізичною працею здоров'я та сильну будову тіла. Свій час умів він розподілити так, що на всяку роботу, на всяку науку знаходив час і пору"1.
Висвітлюючи проблему виховання особистості, І. Франко торкався багатьох питань, які мають важливе теоретичне і практичне значення для педагогічної психології, для виховної роботи взагалі серед широкого загалу. Вчений відстоював "розумне виховання", яке давало б гармонійний розвиток усіх духовних і фізичних сил людини, прищеплювало б їй передові погляди.
Глибоке розуміння психології людини дало змогу Франкові яскраво зображати у своїх художніх творах різні типи людей з урахуванням оточення, яке впливає на формування того чи іншого типу людини. Розглядаючи питання про природу психіки, Франко вважав, що душа (психіка) і тіло (матерія) утворюють єдність, дві сторони єдиної природи людини, що психіка, свідомість є продуктом, функцією мозку. Справжня наука, за Франком, має відкинути двоїстість у природі, а базуватися на єдності (монізмі), тобто мусить визнати, що матерія і сила - одна суть, що дух і тіло - одна суть.
Франко зазначав, що тільки нова фізіологічна психологія, яка йде на зміну старій метафізичній або емпіричній психології, дасть правильне тлумачення явищам людської свідомості, починаючи від найпростіших елементів психіки - відчуттів і закінчуючи складнішими психічними процесами. Основою психічного життя людини, на думку Франка, є ті враження, які через змисли (відчуття. - І. Д.) людина одержує із зовнішнього світу, що діє на наші нерви, з допомогою яких подразнення проводиться до мозкових центрів і там "у комірках нашого мозку" відображаються предмети об'єктивного світу. Він так пояснює цей процес безпосереднього відображення: при звичайних враженнях зі зверхнього світу доходять до наших змислів певні механічні чи хімічні імпульси (тверді тіла, рідини, запахи, тремтіння ефіру або електричні рухи) і діють на наші нерви. Нерви проводять їх до певних мозкових центрів, і в комірках нашої мозкової субстанції постає образ того центру, з якого вийшов даний імпульс.
Але для більш глибокого відображення, пізнання світу недостатньо лише відчуттів. На базі відчуттів постають складніші "функції душі" - пам'ять, мислення, чуття, фантазія, воля тощо. Загальним поняттям "душа" Франко називає сукупність різних психічних функцій, починаючи від пам'яті і закінчуючи волею. Всі функції душі "оперують матеріалом, якого їм достарчують наші змисли"1, тобто на основі відчуттів виникають функції пам'яті, фантазії, почуттів, волі тощо.
Таким чином, у питанні про природу психікиФранко перебував на позиціях монізму, вважаючи, що душа і тіло становлять єдність, а духовне життя, психіка, свідомість є продуктом, функцією мозку. Оцінюючи основні види психічних процесів, І. Франко найбільшого значення надавав процесам мислення. У своїх статтях він говорить про необхідність критичного мислення й докоряє молодій українській інтелігенції за нездатність її до "ясного мислення".
Мислення, на думку Франка, тісно пов'язане з мовою. Мова, як один з проявів психічного життя людини має дуже велике значення не лише як засіб вияву наших думок, почуттів і бажань, але і як засіб вираження різноманітних відтінків і рис характеру й темпераменту. Надаючи перевагу розумові в психічному житті людини, Франко вважав, що й емоціональні процеси, почуття також відіграють у ньому велику роль. Почуття проявляється як у художній творчості письменника, так і в науковій праці вченого, де переважають інтелектуальні процеси.
Волю Франко розумів як здатність людини спрямовувати свої фізичні й духовні сили в якомусь одному напрямі, як прагнення до здійснення свідомо поставленої мети. Щоправда, Франко заперечував "принцип повної особистої волі", свободи волі людського індивіда. Він вважав, що людина, яка живе в суспільстві, повинна мати почуття спільних обов'язків, без чого людська громада втрачає характер суспільності. Суспільне життя, на думку Франка, повинно обмежувати "вільну волю" або самоволю індивідуумів. Воля людини проявляється, формується й розвивається в процесі її цілеспрямованої трудової діяльності.
Фантазію Франко розуміє як здатність до комбінування й перетворення образів, які надає нам пам'ять. Шляхом комбінування елементів попереднього досвіду, перетворення образів пам'яті створюються нові образи, образи уяви. Фантазія є одним з важливих психічних проявів людини, що особливо велике значення має в художній творчості.
Прояви фантазії Франко пов'язував з діяльністю підсвідомої сфери психіки. "В тім пануванні над сферою нашої нижньої свідомості і в тій легкості комбінування лежить увесь секрет сили і багатства нашої сонної фантазії, та тут же лежить також увесь секрет сили і багатства поетичної фантазії"1. Поетичну і сонну фантазію Франко не ототожнює, але говорить, що вони мають чимало спільного, і передусім - спільне природне джерело. Ним є чуттєві сприймання предметів зовнішнього світу, які доходять через периферійну нервову систему до кори головного мозку, в результаті чого в комірках нашої мозкової субстанції постає образ того центру, з якого вийшов даний імпульс.
Таким чином, розглядаючи структуру психічного життя і основні його прояви, Франко підкреслив усю складність психічного життя людини. Кожний прояв цього життя Франко розглядав не як ізольовану функцію, а в зв'язку з іншими його проявами, у взаємодії з ними й залежно від особистості в цілому.
Список використаної літератури
Бройль Луи де. По тропам науки. Москва, 1962.
Забужко О. С. Філософія української ідеї та європейський контекст. Київ, 1993.
Лев В. Іван Франко та польські позитивісти // Записки НТШ. 1937. Т. 155.
Франко I.Ювілей Івана Левицького (Нечуя) //Літературно-науковий вісник. 1905. Т. 29, кн. 1.
Франко I. Зібрання творів: У 50 т. Київ, 1978. Т. 18; 1981. Т. 31; 1984. Т. 41; 1986. Т. 45.
Франко I. Твори в двох томах. Київ, 1986.
Loading...

 
 

Цікаве