WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Захер-Мазох про характер любовного діалогу. Психологічний зміст феномену мазохізму - Реферат

Захер-Мазох про характер любовного діалогу. Психологічний зміст феномену мазохізму - Реферат


Реферат
на тему:
Захер-Мазох про характер любовного діалогу. Психологічний зміст феномену мазохізму
У творчості письменника Л. Захер-Мазоха віддзеркалилися ідеї, які мали безпосереднє відношення до психології. Л. Захер-Мазох на основі фольклорного матеріалу Галичини показує природну пристрасть людей, в якій обоє абсолютно взаємозалежні. Безпосереднім наслідком першої зустрічі людей має бути поневолення. Воно стає взаємним. Хоча й кажуть, що один при цьому постає як поневолювач, а інший - як поневолений, стосунки між ними, на думку В. А. Роменця, вкладаються в знамениту структуру, геніально проаналізовану Гегелем у "Феноменології духу". В цьому відношенні поневолення психологія має свої інтереси. Для того, щоб люди залежали одне від одного, має бути єдина засада цієї залежності, те, що їх об'єднує. Найприродніший потяг у цій справі - статева пристрасть, в якій обоє виявляють абсолютну залежність, адже кожен є для іншого особою-партнером.
Проте над цією природною пристрастю підноситься психологічна новобудова-особистість, яка має свої інтереси в природній залежності. Щойно людина сягає до рівня особистості й водночас несвідомо перебуває в залежності від пристрасті, вона відчуває, що надто хиткою є її новобудова-особистість, яка гостро переживає свою залежність від особи іншої статі. У цій суперечності, що постає в переживанні особистісної незалежності й водночас у відчутті невідпорної залежності, людина вбачає реалізацію своєї гідності в особистісному домінуванні над іншою особою, поневоленою пристрастю. Остання тримає свою гідність у повному самопідкоренні індивідові, самовідданому злитті з ним, досягаючи цим ефекту піднесення над буденним рівнем і досягненням у такому злитті статусу особистості поневолювача.
Таку залежність - повне самопідкорення іншій людині, певний фаталізм плоті чудово показав у своїх творах Леопольд фон Захер-Мазох (1836-1895 pp.). Народився він 27 січня 1836 року у Львові в родині начальника поліції. Його мати була дочкою українського вченого-медика, ректора Львівського університету Франца Мазоха. Перші 12 років свого життя він прожив серед українців, у селі Винниках та у Львові. З особливою теплотою згадував Захер-Мазох свою годувальницю, українську селянку Гандзю, яка була для нього тоді ближчою від батька, матері й усього оточення. Вона, як пише в статті "Захер-Мазох. З його життя" Олександр фон Захер-Мазох, "прищепила йому, як він сам часто розповідав, любов до старих рутенських народних пісень, казок і переказів, любов до малоруського народу"1.
Спочатку він вивчає право в Празькому університеті. У зв'язку з переїздом батьків до м. Грац, Захер-Мазох з 1853 року осягає історичні науки в тамтешньому університеті. У 1856 році Захер-Мазох здобув учений ступінь і габілітацію на приват-доцента з історії в цьому ж університеті. Свій перший роман "Галицькі історії" Захер-Мазох написав у 1858 році, а в 1864 році німецькомовний читач відкрив для себе екзотичний світ Східної Галичини, прочитавши повість "Дон-Жуан з Коломиї". Прізвисько "Коломийський Дон-Жуан" вказує на його літературний прототип. На думку героя, кохання в сім'ї, як правило, не переживає появи першої дитини; повсякденна рутина, нудота сімейного життя вбивають любов. У всьому ж іншому Дон-Жуан із Коломиї у змалюванні Захер-Мазоха є збірним образом українського поміщика. Описуючи його зовнішність і манеру поведінки, письменник протиставляє їх як західноєвропейським, так і польським. Якщо ж додати, пише польська дослідниця творчості Захера-Мазоха М. Кланська, що після дружньої бесіди й кількох розпитих з оповідачем пляшок токайського, герой іде посеред шинку в запальний танець, ше й приспівуючи буйну, тужну мелодію - портрет українського шляхтича, змальований Захером-Мазохом буде досить повним.
У 1869 році з-під його пера виходить один із найвідо-міших романів "Венера в хутрі". Наприкінці XIX століття на сторінках західноукраїнської періодики було опубліковано до п'ятнадцяти перекладів творів Захера-Мазоха українською народною мовою (у журналі "Зоря") і язичієм (у москвофільських виданнях "Слово", "Родимый листок", "Червоная Русь", "Галичанин"), а також кілька літературно-критичних матеріалів про нього.
Українською мовою перекладено ті твори Захера-Ма-зоха, в яких відображалося життя українців, а також інших етносів Галичини: новели й оповідання "Чорна княгиня", "Перед 1848-м роком", "Привид", роман "Новий Іов", повість "Єврейський Рафаель".
Кормило Устиянович. Бойківська пара. 1860-1870-ті роки
Мазох не випадково змальовував у своїх творах життя й побут українців. У полеміці з віденським журналістом Ієронімом Лормом (1886 р.) Мазох публічно визнав себе русином, недаремно героями всіх його оповідань стали галичани.
У вміщеному в журналі "Зоря" дописі про очікуваний 25-річний ювілей літературної діяльності Захера-Мазоха його назвали "щирим другом і прихильником нашого народу". На ювілейне привітання, надіслане редакцією "Зорі", Захер-Мазох відповів щирою подякою, виявивши взаємну повагу до українського часопису й патріотичні почуття до Галичини та українського народу: "Наскільки пошле мені Бог життя і здоров'я, - писав він, - я продовжуватиму боротися за наш край і малоросійський народ"1.
Слід зауважити, що у своїх творах Мазох не використовував ні поширену в тодішній імперії назву "рутени", ні нинішню "українці", здебільшого він писав про "малоросіян". Автор-оповідач, від чийого імені ведеться розповідь (часом він так і зветься - Мазох) часто вживає вирази: "у нас" (тобто у східній Галичині), "наш селянин", "ми малоруси", - в чому віддзеркалюється автобіографічний зв'язок із зображуваним.
У селянському середовищі Захер-Мазох виокремлює два основних типи: бунтарів і страждальців. Як зазначає письменник, більшість галицьких селян належать саме до другого типу. Водночас він нерідко змальовує образи героїв незламного, гайдамацького типу, можливо тому, що вони були драматичнішими й викликали більший інтерес у читачів. Карпатські опришки, яких Захер-Мазох називає "гайдамаками", виступають у його оповіданнях як народні месники за всі ті знущання й кривди, що їх завдавали селянам польські пани, їхні прислужники та прихильні до них священики. Це так звані "справедливі" розбійники, які грабують багатих, але не чіпають бідних, а також австрійських державних урядовців, часом навіть допомагають їм. Найвиразніший серед цих опришківських образів - історично-легендарний ватажок Олекса Довбуш.
Оповідання про опришківський рух і переказ про Олексу Довбуша автор написав в 1874 році під назвою "Гайдамак". Це оповідання має чіткий нарисовий характер і містить у рамках розповіді самого автора про його прогулянку в Карпати з добірним австрійсько-польським товариством два сюжети: історію гуцула Миколи Оброка, колишнього опришка, що після скасування панщини в 1848 році кинув опришківство і став господарювати в горах, та історію Олекси Довбуша. При нічній варті гуцул Оброк оповідає авторові та його міським знайомим пригоди зі свого йДовбушевого життя.
В оповіданні "Гайдамак" Захер-Мазох протиставляє незіпсовану, самобутню культуру Сходу міській цивілізації Західної Європи. "Там ми бачимо втомлену Европу, вичовгану, немов каміння, що вгрузає в землю під нашими ногами, хворі народи, обтяжені всіма недугами, які несе з собою старість і багатство, там не лишилося нічого, що було б виміряно й вираховано, зважено й визначено... Тут же, навпаки, по-юнацькому висхідні нації, які з дитячою безпосередністю приглядаться до таємниць світу, що з любов'ю пригортає до свого серця, сповнені почуття природної доцільності, не обтяжені жодними спогадами про тяжке минуле; вони вдивляються у майбутнє без нерозумних сподівань, але й без остраху й сумнівів"1. У цих словах - засаднича концепція письменника, ключ до його поглядів на українське селянство.
Але
Loading...

 
 

Цікаве