WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Дослідження етнопсихологічних феноменів західноукраїнськими вченими. Вивчення психології «народного духу» західноукраїнськими етнографами - Реферат

Дослідження етнопсихологічних феноменів західноукраїнськими вченими. Вивчення психології «народного духу» західноукраїнськими етнографами - Реферат

відстоював єдність української літературної мови, переконливо доводив, що відмова від рідної мови вихолощує душу людини, бо питання мови стосується глибинної структури мислячої істоти, якою є людина.
Національна багатоманітність є результатом тривалого процесу, а не первинної властивості мови та культури, тому комплекс питань про національну своєрідність мови І. Франко розглядає у взаємозв'язку з історією її носіїв, не абстрагуючись від етнографії, етнопсихології.
Увагу дослідника передусім приваблює функціональне дослідження мови, орієнтоване не лише на її комунікативну роль, а й на поглиблене пізнання мови як засобу для творення думок, акумуляції культури народу і творчого відродження світу.
Рідна мова для Франка - рецептор духовно-емоційного життя людини, що у найвищому своєму прояві переростає національні рамки й сприймається як загальнолюдське надбання. Під поняттям "нація" Франко розуміє таку етнографічне окрему спільноту людей, яку згуртовує усвідомлення своєї єдності, бажання берегти й збагачувати власну духовну й інтелектуальну культуру, прагнення й надалі не втрачати самобутності, хоча й розвиватися в загальнолюдському річищі земної цивілізації. У Франка викликало тривогу загрозливе становище в Україні, яке змусило О. Потебню засвідчити: "Українська нація обернулася в етнографічний матеріал, придатний хіба для наукових дослідів"1.
Франко вважав, що в XIX столітті мистецтво, а особливо поезія, рішуче виходить за межі одного краю і одної національності, втягує в коло своїх інтересів усю людськість, усі народи й часи, стає більшою чи меншою мірою за змістом своїм інтернаціональною, вселюдською. Вся сукупність новочасної просвіти й науки, всі здобутки психології і соціології, історії і етнології слугують для неї матеріалом, з якого вона добуває для себе поживу. Та водночас з інтернаціоналізацією літературного процесу, стверджує І. Франко, відбуваєтьсянаціоналізація кожної поодинокої літератури, виступають дедалі рельєфніше її питомий національний характер, її оригінальні прикмети, основні особливості її народного гумору й народного пафосу, властивості її вислову, літературного стилю, поетичної техніки.
Історія мови має бути частиною історії духовного життя народу в його відносинах з іншими народами. Тим-то й історик літератури повинен "находить для себе цінні зостанки мови, термінології, свідоцтва про вірування, погляди і звичаї, людей, пам'ятки їх побожності, справедливості і патріотизму"1.
Характерно, що Франко постійно веде мову про єдність українського народу, зумовлену екологічно, мовленнєво, на певних історичних етапах соціально, політично й завжди духовно. В історії і в характері українського народу, пише Каменяр у статті "Українці", є щось таке, що засвідчує його тісний тисячолітній зв'язок із землею, яку він заселяє: все та ж постійність і спорідненість за незначної відмінності, все та ж сонячна лагідність і жвавість поєднана з журливістю, тільки степовикам притаманною.
Іван Франко пізнавав психологію народного духу через вивчення народної творчості, зокрема українських народних пісень. Він вважав, що народні пісні містять таку масу різноманітного матеріалу, "дуже часто накиданого безладно, записаного руками мало тямучих збирачів, усного й книжного, що вже саме прочищення цих хащ і внесення якогось ладу в ті праліси може бути корисною роботою. Але слідом за цим елементарним ділом, - продовжує далі Франко, - виринають інші, далеко важливіші проблеми: зв'язок з історією народу, його національною свідомістю та соціальним почуттям, зв'язок із загальною еволюцією народу, з хронологією його подій, з психологією його творчості"2.
Звертаючись до вивчення фольклорних явищ, Франко поряд з українською народною творчістю як матеріал для досліджень часто бере фольклорні твори сусідніх слов'ян (особливо сербів, поляків, росіян і болгар) та інших народів світу. Широко й систематично він публікує зразки фольклору - спочатку у великій рубриці "Із уст народу" в журналі "Жит'є і слово", а згодом (з 1895 р.) в спеціальному фольклорному виданні - "Етнографічному збірникові". До кола його наукових розвідок входять такі нові питання, як зв'язок старої та нової літератури з фольклором, професійної музики з народною пісенністю, взаємовідносини колективу та індивідуума у фольклорному процесі тощо. Під керівництвом Франка розпочали свою діяльність такі відомі вчені в галузі фольклористики, як С. Людкевич, В. Гнатюк, Ф. Колесса, В. Охримович, О. Роздольський.
Іван Франко брав активну участь в організації товариства фольклористів у Львові (1893-1894 pp.), виступав з рефератом (польською мовою) "Етнологія та історія літератури" на з'їзді польських літераторів і журналістів (1894 p.), співпрацював (1894-1895 pp.) з польськими фольклорними журналами "Lud" (Львів) та "Wisla" (Варшава). На думку Франка, дослідження історичних пісень і дум, народних ліричних пісень і балад, епічних західноукраїнських співанок і коротеньких численних коломийок є досить актуальним, адже вони містять у собі відображення національних рис, можуть нарівні з усією поетичною творчістю слугувати важливим джерелом для пізнання духовного життя українського народу і бути цінним матеріалом для розуміння типових його поглядів і думок про певні соціально-економічні та історичні події.
Список використаної літератури
Гнатюк В. Українська народна словесність. Відень, 1917.
Гнатюк В. Вибрані статті про народну творчість// Записки НТШ. Нью-Йорк, 1981. Т. 201.
Грушевський М. Береження і дослідження побутового і фольклорного матеріалу як відповідальне державне завдання // Україна: Науковий двомісячник українознавства. Київ, 1925. Кн. 5.
Дейкер X. П. Й., Фрейда Н. X. Национальный характер и национальные стереотипы // Современная зарубежная этнопсихология. Москва, 1979.
Колесса Ф. Українські народні думи у відношенні до пісень, віршів і похоронних голосінь // Записки НТШ. 1921. Т. 131.
Колесса Ф. З царини української музичної етнографії // Записки НТШ. 1925. Т. 136-137.
Колесса Ф. Фольклористичні праці. Київ, 1970.
Овсянико-Куликовский Д. Н. Воспоминания. Петроград, 1923. Письма Бела Бартока Филарету Колессе // Советская музыка. 1961. № 1.
Франко I. Студії над українськими народними піснями. Львів, 1913.
Франко I. Зібрання творів: У 50 т. Київ, 1984. Т. 41.
Loading...

 
 

Цікаве