WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Дослідження етнопсихологічних феноменів західноукраїнськими вченими. Вивчення психології «народного духу» західноукраїнськими етнографами - Реферат

Дослідження етнопсихологічних феноменів західноукраїнськими вченими. Вивчення психології «народного духу» західноукраїнськими етнографами - Реферат

дум", 1921 p.; "Формули закінчення в українських народних думах", 1925 р.) та низка неопублі-кованих - нова й важлива сторінка в історії вивчення українського народного епосу. Вперше маючи в розпорядженні велику кількість музичних записів дум, Колеса значно збагатив методику їх дослідження, уявлення про особливості їх стилю, про їх творців і носіїв. За роботу "Мелодії українських народних дум" Віденський університет у 1918 році надав Колессі звання доктора філології.
Ф. Колесса невтомно працював у створеній при Науковому Товаристві ім. Шевченка у Львові Етнографічній комісії, члени якої систематично збирали й досліджувалиетнографічно-музичні матеріали, що видавалися окремими томами в "Етнографічному збірнику" й "Матеріалах до української етнології". Наукове Товариство ім. Шевченка брало активну участь у І конгресі слов'янських географів і етнографів, який відбувся у Празі в червні 1914 року. Зокрема, Ф. Колесса виступив з доповіддю "Про речитативні форми української народної поезії (в голосіннях, просьбах, обрядових промовах весільних і думах)".
Під усною словесністю Колесса розумів народні пісні, думи, заговори, прислів'я, казки - увесь запас поетичних творів, що живуть у пам'яті народній, передаються від покоління до покоління шляхом усного переказу, таким чином зберігаючись упродовж віків без допомоги письма.
Твори усної словесності, на думку Колесси, постають завдяки талановитим особистостям з народу, іноді їх переймають з якогось книжного джерела, переробляючи на народний лад. Одначе, коли такий індивідуальний твір поетично налаштованої людини перейде в усну традицію широкого загалу, то його пристосовують як за висловом, так і за формою до інших творів усної словесності, в усному вираженні він зазнає змін і за змістом, поволі втратить ознаки індивідуальної творчості, ставши віддзеркаленням почувань народних мас і набравши ознак "колективної" творчості.
Ф. Колесса пояснює буйний розквіт народної поезії у східноєвропейських народів тим, що Візантія разом із християнством не допускала народного й світського елементу до літератури.. Церква не давала простору також для розвитку драматичної літератури - і недостача драматичного письменства дуже характерна для візантійсько-слов'янських теренів. Західноєвропейська народна поезія не може зрівнятися зі східноєвропейською за безпосередністю й глибиною почування, бо західні народи, власне, заради вищої культури втратили безпосередній зв'язок з природою.
Колесса вважає, що основною рисою народної поезії східноєвропейських народів є теплі почуття до родини, особливо ж звеличення материнської любові, що яскраво виступає в українських народних піснях і думах про вдову, сестру і брата, Олексія Поповича, втечу братів з Азова та інших.
Та найхарактернішою прикметою української народної поезії, на погляд Колесси, є животворення природи, "живе спочування з природою", що так соковите проглядає в українських народних піснях. "Це зостанок анімістичного світогляду, коли людина на давніших ступенях духовного розвитку, живучи в безпосередній стичності з природою, вважає себе її частиною, дивилася на ціле своє оточення - звірів, птахів, дерева, рослини, ріки, скали - як на єства з людською душею, що приймають живу участь у людській долі, що спочувають людині в щастю й нещастю, помагають або шкодять"1.
Народні пісні, так само як і мова, є органічним витвором народного духу: вони живуть і розвиваються в тісному взаємозв'язку з духовним життям народу, як його найсильніший вияв. Тому українські народні пісні дають невичерпні засоби до пізнання характеру й душі українського народу, його історії й культурного розвитку.
Колесса стверджує, що українські народні пісні й думи варто досліджувати передусім як поетичні твори, з високими артистичними ознаками, характерними як для змісту, так і для форми. Розглядаючи українські народні думи, Ф. Колесса доходить висновку, що в них часто вдаються до певного паралелізму, коли образи із природи чи взагалі із зовнішнього світу порівнюються з проявами внутрішнього життя людини. "Між обома паралельними картинами з'являється зв'язок асоціації, близької аналогії, що дуже часто скидається на порівняння: в природі діється щось подібне як у душі або взагалі в житті людини:
Ой, не шуми, луже, зелений байраче,
Не плач, не журися, молодий козаче"1.
Без усної словесності неможливо було б належно зрозуміти й дослідити такі твори, як "Начальний літопис", "Слово о полку Ігоревім", віршову літературу середньої доби й поезію нової доби.
Із усіх царин народної творчості найхарактернішою для духу українського народу є його народна музика. Український народ, стверджує Колесса, обдарований від природи тонким музичним почуттям і надзвичайною співолюбивістю, виливає в музиці свою сердечну, з глибин душі пливучу сповідь, у музиці з найбільшою безпосередністю відкриває він свою душу, свою палку, розмріяно-меланхолійну вдачу.
Інший дослідник народної творчості - Володимир Гнатюк (1871-1926) - також здобув собі славу визначного вченого не лише у слов'янському світі, а й за його межами.
Любов до народної творчості В. Гнаткжові прищепили змалечку батьки. У 12 років майбутній фольклорист знав близько 100 різних оповідань і казок, а через п'ять років мав власну рукописну збірку, що складалася із 500 пісень. 1894 року Гнатюк стає студентом Львівського університету. Тоді ж у Львові було засновано товариство польських і українських дослідників народного життя і творчості "Towarzystwo ludoznawcze", до роботи якого він відразу долучається. Вступивши до Наукового Товариства ім. Шевченка, Гнатюк згодом стає головою його Етнографічної комісії, розгорнувши організаційно-збирацьку роботу по всій етнографічній території України.
Найпершим предметом наукових зацікавлень В. Гнатюка стала фольклористика. Він присвятив їй чи не найбільше уваги. На його думку, національна етнографія, попри те, що український народ позбавили вищих культурних верств і державної організації та пов'язаних з нею культурно-наукових інституцій, які б постійно опікувалися його культурно-науковим розвоєм, не тільки не лишилася позаду в цьому загальному русі, але в окремих напрямах змогла й випередити інші народи.
Аналізуючи творчість українських письменників Т. Шевченка, П. Куліша, Марка Вовчка, С. Руданського, І. Котляревського, І. Франка, Н. Кобринської, М.
Loading...

 
 

Цікаве