WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Дослідження етнопсихологічних феноменів західноукраїнськими вченими. Вивчення психології «народного духу» західноукраїнськими етнографами - Реферат

Дослідження етнопсихологічних феноменів західноукраїнськими вченими. Вивчення психології «народного духу» західноукраїнськими етнографами - Реферат


Реферат
на тему:
Дослідження етнопсихологічних феноменів західноукраїнськими вченими. Вивчення психології "народного духу" західноукраїнськими етнографами
Створення спеціальної дисципліни - "психології народів" - було проголошено в 1860 році німецькими вченими М. Лацарусом і Г. Штейнталем. Вони взяли за основу "дух народу", як певну таємничу субстанцію, яка залишається незмінною за різних обставин і забезпечує єдність національного характеру попри всі індивідуальні відмінності. Зміст "народного духу", на думку основоположників "психології народів", можна розкрити шляхом порівняльного вивчення мови, міфології, моралі, культури. Ці ідеї розвинув у "психології народів" німецький учений Вільгельм Вундт. 10-томна "Психологія народів" Вундта (1900-1920), якій він присвятив останні 20 років свого життя, є унікальною працею в цій галузі знань, вона закріплює право на існування національної психології, як продовження та поглиблення індивідуальної психології. Вундт вважає, що "в різних формах духовного спілкування, а особливо в розвиткові мови, міфу та звичаїв, ми натрапляємо на такі види духовного зв'язку і взаємодії, які, хоча й різняться в дуже суттєвих аспектах від зв'язку утворень в індивідуальній свідомості, проте мають не меншу, ніж ця остання, реальність"1.
Тому зв'язок уявлень і почуттів у межах певного суспільства Вундт називає "колективною свідомістю", а загальні напрями волі - "колективною волею". Проте перехід до "колективної свідомості", "колективних уявлень", "колективної волі" та інших ознак колективності, являючи собою предмет "психології народів", став лише переходом до абстрактної соціальності. Від неї було легко зробити крок у бік таких атрибутів колективності, які споконвічно властиві народові, адже їх можна знайти на ранніх щаблях його розвитку. Тому "психологія народів" почала перетворюватися на "етнічну психологію", або "психологію історичну".
Етнопсихологія - наука, яка вивчає особливості психічного складу й поведінки людей, що визначаються їхньою національною належністю або етнічною спільністю, а також традиціями, які формувалися історично. Етнопсихологія - наука міждисциплінарна, тобто така, що ґрунтується на стикові багатьох наук, і визначає етнічні особливості психіки людей, їхнє національне буття, національний характер, етнічні особливості психофізіології, когнітивних процесів, пам'яті, емоцій, виховання, особливості соціалізації особистості, екологічну, землеробську та промислово-технічну культуру, віру, політику, соціо-психологічну систему державотворення й міжнародних форм спілкування.
В зарубіжній етнопсихології пропонується чимало інших визначень даного предмета, при цьому більшість дослідників виходить з того, що люди, які належать до однієї нації, мають окремі особливості, характерні для всіх представників цієї нації і не характерні для іншої. Багато авторів звертають увагу на певну двозначність термінів, які використовуються в етнопсихології, зокрема терміна "національний характер": "в літературі інколи робиться ставка на аналіз колективу в цілому (його "душі", "культури" тощо), а не на вивчення типової особистості"1.
Культурантропологи досліджують культуру колективів не завдяки психологічному вивченню індивідуумів, а за допомогою специфічних засобів: а) спостереження за колективними проявами - релігійними звичаями та обрядами, культурними феноменами тощо; б) ознайомлення зі словесними повідомленнями про індивідуумів і про явища, які вивчаються в царині поведінки й мислення; нагляд за взаємодією індивідуумів, вихованням дітей, виявом рольових функцій чоловіками і жінками, дотриманням правил і табу, властивих родинним відносинам тощо. Таким чином, етнографічне дослідження дає відомості про соціально-культурне середовище, в якому реалізується поведінка окремих осіб, і про систему традиційних поглядів. Саме етнографи зробили значний внесок у розвиток вітчизняної етнопсихології.
Вивчення психології "народного духу" західноукраїнськими етнографами(В. Гнатюк, М. Грушевський, Ф. Колесса, І. Франко)
Багатим матеріалом для дослідження етнопсихологічних феноменів на теренах України є український фольклор. Над його вивченням чимало попрацювали, зокрема, такі західноукраїнські етнографи, письменники, історики, як В. Гнатюк, М. Грушевський, Ф. Колесса, І. Франко.
Вагомий вклад у царині фольклористики зробив видатний західноукраїнський учений Філарет Колесса (1871-1947 pp.). Наскільки очевидними були наукові досягнення українського вченого для його сучасників, свідчить хоча б такий факт: з появою Колесси на Інтернаціональному конгресі народного мистецтва в Антверпені (1930 p.), головуючий тоді Бела Барток звернувся до присутніх: "Панове делегати! Встанемо на честь одного з найбільших слов'янських етнографів Філарета Колесси"1.
До кола подвижників фольклористики молодого Колессу увів його старший брат Іван - людина талановита, всебічно освічена, до глибини душі захоплена народною творчістю, музикою. Це він, будучи студентом медичного факультету у Кракові, організував прогресивну українську молодь у "Громаду", просив І. Франка надсилати йому відповідну літературу, із захопленням збирав зразки народної творчості, заохочував до цього інших.
У 1896 році Ф. Колесса закінчив філософський факультет Львівського університету, а в 1918 - захистив докторську дисертацію з філології у Віденському університеті.
Ф. Колесса плідно працював у царині музичної етнографії. На його думку, записування мелодій, що традиційно зберігаються в пам'яті народній, чи то в поєднанні з пісенними текстами, чи без тексту в інструментальній музиці, описи народних музичних інструментів, обрядів, забав, свят - усе це відіграє велику роль не лише в музикознавстві, але й в інших галузях науки (зокрема для етнології, психології, історії словесності).
Епохальне значення для розвитку музичної етнографії мало пристосування до її послуг фонографа, який давав змогу записувати мелодії з найбільшою точністю. Значення фонографа для музичної етнографії та інших наук було належно оцінено в наукових колах, - і при університетах та академіях виникли архіви фонограм. Ці архіви стали центрами дослідження давніх музичних культур і розвитку порівняльного музикознавства.
Цілий цикл виданих праць Ф. Колесси ("Мелодії українських народних дум", 1910-1913 pp.; "Про генезу українських народних
Loading...

 
 

Цікаве