WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Аналіз психології творчості Шевченка західноукраїнськими вченими (С. Балей, Г. Костельник, І. Франко, М. Шлемкевич, Я. Ярема) - Реферат

Аналіз психології творчості Шевченка західноукраїнськими вченими (С. Балей, Г. Костельник, І. Франко, М. Шлемкевич, Я. Ярема) - Реферат

зворушенням, не оглядаючись на те, як було і як буде. Під поезією Костельник розуміє: "...захват душі під впливом прикмет абсолюта, яким є Бог. Душа поета не вдовольняється щоденними обставинами і їх поліпшуванням, але завше шукає найосновнішої тайни життя - абсолюта"1. Тому кожний поет за своєю природою є релігійним.
Якщо Ґете шукає розради для своєї душі в природі ("Фауст"), Шіллер прихиляється до якогось особистого та невідомого Бога ("Рудольф фон Габсбург", "Марія Стю-арт", "Орлеанська діва"), Міцкевич стає містиком, модерний Тетмайєр "шукає заповнення своєї душі у розкошах і самоті, а коли його не знаходить, поклоняється негативному абсолютові - нірвані, то в Шевченка, як стверджує Костельник, проявляється християнський, особистий Бог. "Він для нього одинока правда:
Молітесь Богові одному,
Молітесь правді на землі,
А більше на землі нікому
Не поклонітесь"2.
Отже, вся творчість Шевченка, за Костельником, пронизана християнськими основними правдами.
Подібні погляди були притаманні Миколі Шлемкевичу (1894-1966 рр.)> який твердив, що Шевченко "стає знаряддям, посудом Божої волі й Божого слова". Так само як і Балей, Шлемкевич звертає увагу на те, що у творах Шевченка значне місце посідає тема долі й недолі дівчини, жінки, родини. М. Шлемкевич вважає, що психоаналітичні пояснення Балея не розкривають даної проблематики цілком. Адже тільки у фізичному експерименті зв'язок причини й наслідку однозначний, тобто одна й та сама причина має той самий наслідок. На цьому базується можливість техніки. Але коли переходимо до життя, то тут, у біології, а тим паче у психології, в її найглибших царинах - у психології творчості, такої од незначності, при непроглядній багатоскладності спів-чинників, немає.
Окрім психоаналітичного, на думку Шлемкевича, є ще й інші підходи в сучасній методології культурних дисциплін. Треба особливу увагу звернути "не тільки на зовнішній зміст, але, як цього вимагає феноменологічний метод, - треба вилущити те, що в філософії називається ідеальним змістом, який ховається за мистецькими образами поета. А тоді можна шукати причинового пояснення того ідеального змісту"1.
Шлемкевич звертається до надбань сучасної психології. Якщо колись психологія поділяла душевні явища на три основні категорії: інтелектуальні, емоційні й вольові - і ставила їх поряд, то психологія XX століття відкинула той образ, ту схему, де душа уподібнювалася багатокімнатному помешканню й де кімнати відгороджувалися одна від одної зачиненими дверима. Школа В. Дільтея особливо чітко підкреслила функціональне поєднання названих душевних категорій. Так звана структурна психологія вирізняє "форми життя", структурні типи (людина політична, естетична, людина-господарник тощо) залежно від тих структурних поєднань. Ожила, пише Шлемкевич, давня думка Арістотеля про вегетативну, чуттєву й розумову душу в людині й та думка розроблюється на основі досвідного матеріалу. На базі вегетативно-анімального зводиться вгору те, що називають "дитиною в людині", все грайливе, те, що бавиться.
Голландський мислитель Й. Гейзінґа у книзі "Homo ludens" зробив докладний аналіз і опис того душевного пласта, корені якого легко віднаходяться й у "тварині, що в нас", а верхи сягають найвищої сфери творчості, мистецтва. Далі від цього пласта знімається свідоме людське "Я" з його інтелектом і свідомою, цілеспрямованою волею. Все попереднє - це велике "щось" у людині, в якому озивається саме життя, в якому промовляє нашими словами та ідеями "рід у нас", anima communis, колективне несвідоме. Глибинне "щось" у нас і свідоме - то антитеза душі й духа, розроблена психологією й філософією XX століття, зокрема Л. Клагесом. Якщо душа - пливке життя, переживання, враження, сон, міф, символ, захоплення, глибина, пристрасть, любов, серце, несвідомість, жіночо-материнське почуття, то дух - це інтелект, свідомість, воля, що ставить мету, акт, абстракція, чоловіча дія, раціональність, утвердження, егоїзм того "Я" в людині (за Е. Ротакером).
За допомогою вищенаведених понять і образів, на думку Шлемкевича, не дуже важко розрізнити твори, якими промовляє передусім рід словами Шевченка, і твори, в яких виразніше виступає свідоме, індивідуальне "Я" поета. В мові роду Шлемкевич вирізняє кілька пластів. "Посланія", "Іван Гус", "Кавказ" - "це свідоме, ідеологією кирило-мефодіївського братства вияскравле-не "Я""1. Словами Шевченка промовляють десятки років українського мислення. У творах, де розкривається тема кріпаччини, промовляють уже сотні років. Подібне спостерігаємо й у творах, присвячених козаччині й гайдамаччині. То лунає голос українського роду з його дов-говіковою боротьбою за соціальне визволення й національне самоствердження.
Якщо в перших творах: "Іван Підкова", "Тарасова ніч", "Гайдамаки","Гамалія" - Шевченко виступає як співець роду, то далі "... в ті мотиви вмішується критичне "Я", і поволі воно відсуває "філософію роду" з її отаманщиною, соціальними відрухами"2. Та глибше від тих пластів свідомо оформленої ідеології тогочасної української інтелігенції і сильніше від підсвідомих народних соціально-політичних вірувань і реакцій, якими сповнені перші твори Шевченка, на думку Шлемкевича, озивається мова не сотень, а тисяч років формування української душі.
І вираженням саме цього найглибшого пласта є ота відразу незрозуміла перевага проблематики дівчини-матері і вірність тій тематиці від перших творів аж до останніх мистецьких звершень. Глибинне життя роду в нас - майже незмінне, пише М. Шлемкевич, тоді як свідоме "Я" - творець ідеологій, поглядів - уривчасте, сповнене перебоями, раптовими змінами. Не дивно, зауважує дослідник, що до цього часу найдокладніше розроблено Шевченкове "Я", адже всі ми краще знаємо наші свідомі думки і свідомі рішення волі, хоча глибинні течії залишаються для нас загадковими й таємничими, навіть попри допомогу вдосконалених психоаналітичних методів.
Проблематика дівчини-матері висвітлюється в таких поемах Шевченка, як "Катерина", "Наймичка", "Відьма", "Неофіти", "Марія". Таємниця й сила творчого генія, на думку Шлемкевича, полягає в умінні в одному й конкретному подати символ загального й багатогранного. "Так конфлікти, зображені в циклі поем від "Катерини" до "Марії", можуть правити за символ вічних конфліктів, побоєвищем яких є душа людини та історія людських суспільств"1.
Таким чином, західноукраїнські психологи з честю справилися зі своїм завданням. Психоаналіз, який використали С. Балей, М. Шлемкевич, Я. Ярема для інтерпретації психології творчості Шевченка, є аналізом того, що відбувалося й що призвело поета до внутрішнього конфлікту між свідомим і несвідомим.
За допомогою різних методологічних підходів їм вдалося проникнути в "лабораторію" творчості поета, розкривши взаємозв'язок своєрідних душевних явищ "внутрішнього світу", пояснити закономірні мотиви його художнього мислення і світовідчуття.
Список використаної літератури
Болей С. З психології творчості Шевченка. Львів, 1916.
Болей С. Трійця в творчості Шевченка. Львів, 1925.
Костельник Г. Шевченко з релігійно-етичного становища: Критична аналіза. Львів, 1910.
Франко І. Я. Із секретів поетичної творчості // Зібрання творів: У 50 т. Київ, 1981. Т. 31.
Шяемкевич М. Верхи життя і творчості: Промови-доповіді. Нью-Йорк, 1958.
Щурат В. Вибрані праці з історії літератури. Київ, 1963.
Ярема Я. Уява Шевченка. Тернопіль, 1914.
Ярема Я. Дитячі переживання і творчість Шевченка: Зі становища психоаналізу. Львів, 1933.
Loading...

 
 

Цікаве