WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Аналіз психології творчості Шевченка західноукраїнськими вченими (С. Балей, Г. Костельник, І. Франко, М. Шлемкевич, Я. Ярема) - Реферат

Аналіз психології творчості Шевченка західноукраїнськими вченими (С. Балей, Г. Костельник, І. Франко, М. Шлемкевич, Я. Ярема) - Реферат

зовсім несподівано, його розжалоблена душа знайшла розрядку. Доля зіслала йому в ту хвилю зневіри янгола-хранителя в жіночій подобі.
Обговорюючи ендиміонський мотив, С. Балей констатує, що особисті переживання й бажання поета кладуть початок появі цього мотиву в творчості Шевченка. Люди по-різному знаходять вихід з такого становища, де дійсність і бажання постійно не збігаються. "Пасивна резиґнація", це найпростіший вихід; одначе він веде до нидіння душі, і тому натури обдаровані багатством внутрішнього життя нелегко повертають у цей бік. Люди вразливі й ніжні, тип, до якого належав Шевченко, творять власний фантастичний світ химер і сну. Мрія стає сурогатом, що заступає дійсність там, де вона сама є недосяжною; вона має виразну ціль у житті душі: приспати бажання, коли не можна їх заспокоїти повністю.
Але Шевченко не був мрійником у тому значенні, в якому звичайно вживається це слово. Західноукраїнський психолог Яким Ярема в праці "Уява Шевченка" (1914 р.) зауважує, що уява нашого найвидатнішого поета має певне обмеження, внутрішній зв'язок, який не дає змоги їй широко розігнатися; вона залишається всередині не дуже великого кола, поза межі якого не виходить. На думку Балея, звуження уяви, недостатність у ній багатства не позбашіяє ще зовсім мрійливості. Мрійливість не зумовлюється тим, щоб кількість і різноманітність образів була дуже великою; навпаки, у мрійників вона замикається часом у небагатьох мотивах, які постійно повторюються. Справа тут не в багатстві образів, а в ролі, яка припадає їм у психічному житті людини. "Коли мрії стають для душі ЇЇ насущним хлібом, ...коли роблять вони з людини невільника, абсорбуючи для себе всю творчість його душі, - тоді, хоча б зміст їх був убогий і одностайний, запалюють вони у душі іскорки мрійливості"1.
Ендиміонський мотив у творчості Шевченка, зокрема в "Гайдамаках", не є випадковим. "Що Ярема це сам поет, а що любов Яреми до Оксани це проекція у поетичний світ його власних любовних бажань і настроїв, це річ, що насувається безпосередньо при читанні поеми: своє духовне споріднення з Яремою признає і сам поет:
О такий-то мій Ярема,
Сирота багатий
Таким і я колись-то був"2.
Шевченко наділяв своєю власною психікою, своїми власними почуттями й бажаннями осіб, яких знав з історії, і осіб, з якими зводило його життя. Ця експансія поетової душі, вважає Балей, поширюється далі й на єства природи, які перебувають поза людським світом. Здатність вливати свою душу в інші єства була розвинена в Шевченка до надзвичайно високої міри. "Поет часом і сам усвідомлює свою схильність знаходити себе самого в постатях оточення:
А ще до того, як побачу Малого хлопчика в селі. Мов одірвалось од гіллі, Одно-однісіньке під тином Сидить собі в старій ряднині. Мені здається, що се я, Що це ж та молодість моя"3.
В. Щурат звернув увагу на те, що в історичних постатях, якими цікавився Шевченко, поет схильний вбачати психічні риси, аналогічні його власним (зокрема в постаті "Чернця"). Рефлексії і почуття "Чернця", що згадує у келії свої молоді літа, це почуття й рефлексії самого поета на засланні. Балей зазначає, що Шевченко вкладає зміст власних бажань і мрій як у "Чернця", так і в Ярему.
Інший аспект, який розглядає Балей у творчості Шевченка - це фемінізм. Описуючи самого себе в автобіографічній повісті, Шевченко зазначає, що в героя були очі "розумні і лагідні як у дівчинки". У поетичній творчості Шевченка жіночі постаті висуваються на перший план. Це запримітив ще І. Франко: "Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би представив так високий і так щиро людський ідеал жінки-матері, як се вчинив Шевченко в своїх поемах "Відьма", "Неофіти", "Марія""1.
Коли уважніше придивитися до численних жіночих постатей, пише Балей, і звернути увагу на душевні переживання, якими наділяє їх поет, то мимохіть впадають в очі аналогії між почуттями й бажаннями самого поета з почуттями й бажаннями "креованих" ним жінок. Почуття усамітнення, нещасливої долі, незаспокоєної любовної туги, переповнюючи душу Шевченка, водночас стали головним мотивом переживань жінок, зображених ним. Складається враження, зауважує Балей, що поет використовує їх як форми, в які вкладає власну душу, чи як символ, за яким приховується його власне "Я".
Шевченкове "Я" криється в тих постатях, хоча поет не усвідомлює цього як слід. Далі Балей доходить висновку, що "... креовання таких постатей дає поетові нагоду до виливу власних, особистих почувань, до полегшення власної душі, до "катарсису", в розумінню Арістотеля"2.
Чому, одначе, поет застосовує таку непряму форму вираження власних почуттів? Чому його несвідомо притягає до себе цей спосіб об'єктування власної душі, в якому вона затаюється під чужим образом, часто не пізнаючи самої себе? Ці запитання постають перед Балеєм і розглядає він їх таким чином: оскільки поет власне горе вбачав в інших особах, то обурення тим горем втрачало для нього егоїстичний характер; імперативи суспільної етики, які забороняють заглиблюватися у власне горе, а схвально ставляться до співчуття горю інших, не входили в колізію з внутрішньою потребою поета зациклюватися на своєму горі, оскільки йому вдалося втілити цю недолю в світ оточення, а тим самим надати своїм почуттям суспільного характеру.
Далі Балей констатує, що Шевченко сповідував до жінки, окрім естетичного, і релігійний культ. Коли вдивлявся в жіночу постать, йому здавалося, що бачить святу людину, "його душу обгортав релігійний настрій і хотілося йому молитися до неї:
І станом гнучим, і красою
Пренепорочною-молодою,
Старії очі веселю.
Дивлюся іноді, дивлюсь,
І чудно, мов перед святою,
Перед тобою помолюсь"1.
Цей релігійний культ концентрувався довкола двох царин: дівочої непорочності й материнства. Психологічний процес, який у розвиткові релігійного життя людства привів до культу мадонни, ідеальної постаті, вякій поєднується в одне святість дівоцтва зі святістю материнства, часто знаходив своє відображення, на думку Балея, в душах геніїв-поетів. Але Шевченків культ мадонни викликає інтерес тому, що висувається в ньому елемент, який на перший погляд, мав би суперечити йому. Адже в Шевченка постать матері, яка зливається з постаттю дівчини, творячи мадонну, є водночас покриткою. Мадонна Шевченка є святою попри гріх, "властиво, власне, через цей гріх". Ця обставина, вважає Балей, робить Шевченків культ мадонни ще більш "скомплікованим" (складним. - І. Д.), і надає йому своєрідного, виняткового характеру.
Говорячи про містичні прояви у творчості Шевченка, Балей зауважує, що багато залежить від того, як розуміти слово "містицизм", яке не завжди вживається в тому самому значенні. Він пропонує розглядати питання про містицизм поета у взаємозв'язку з питанням релігійності Шевченка. Чи Шевченка вважатимемо релігійним чоловіком великою мірою залежить від того, що розумітимемо під релігією: матимемо на гадці християнську віру або релігію в розумінні Шляйєрмахера, Джемса, Віндельбанда. Сам Балей вважає, що релігійними є люди з високо розвиненою здатністю до космічних відчуттів; нерелігійні - яким бракує цього або є лише у невеликій мірі.
На основі такої дефініції Балей зараховує Шевченка до релігійних людей. Саме тільки звернення до зірок і місяця зі вступу до "Гайдамаків" ("Все йде, все минає і краю немає...") слугує доказом, пише дослідник, - що в Шевченка була потреба вживатися в безкрайність Всесвіту, бо вона давала йому миттєвості космічного захвату.
Від такого розуміння релігійності один крок до містики, якщо останню брати у
Loading...

 
 

Цікаве