WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Аналіз психології творчості Шевченка західноукраїнськими вченими (С. Балей, Г. Костельник, І. Франко, М. Шлемкевич, Я. Ярема) - Реферат

Аналіз психології творчості Шевченка західноукраїнськими вченими (С. Балей, Г. Костельник, І. Франко, М. Шлемкевич, Я. Ярема) - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Аналіз психології творчості Шевченка західноукраїнськими вченими (С. Балей, Г. Костельник, І. Франко, М. Шлемкевич, Я. Ярема)
Предметом вивчення психології творчості як науки слугує природа, тобто склад, походження та взаємний зв'язок своєрідних душевних явищ "внутрішнього світу" творця інтелектуальних цінностей, оскільки вони знаходять самовираження в художніх і науково-літературних досягненнях як продуктах багатогранної духовної діяльності людини. Завдання психології творчості полягає у вивченні "творящої природи" (natura naturans) генія, оскільки вона виявляється в багатогранному синтезі його "створеної природи" (natura naturata) - як продуктів творчої енергії духу. Західноукраїнські психологи (І. Франко, С. Балей, Г. Костельник, Я. Ярема та ін.) цікавилися проблемами вивчення артистичної природи генія, зокрема звернули увагу на вивчення специфічних закономірностей психології творчості Шевченка. Щоправда, підходять вони до цієї проблеми з різних методологічних засад. Так Франко, аналізуючи психологію творчості Шевченка, використовує найновіші досягнення асоціативної експериментальної психології, а Балей - психоаналізу.
Трактування творчості Шевченка І. Франком цікаве тим, що Іван Якович виступає тут як у ролі психолога так і в ролі поета. Тобто подає нам певним чином інтерпретацію ізсередини внутрішнього світу творця.
Поетична творчість, писав Франко, є в наш час предметом дуже обширних і глибоко сягаючих дослідів. Адже вона корениться в душі поета, а наслідки її входять в глиб життя цілого народу, навіть цілої людськості, і знаходять вираження у впливі на звичаї, поняття, вірування, уподобання тощо, загалом у впливі на духовну атмосферу цілих поколінь. Поетична творчість вивчається в різних галузях наук. Але тільки психологія, яка досліджує закони асоціації виображень, фантазії і чуття, а також способи вираження цього всього словами підходить, на думку Франка, до з'ясування творчості поетичної з внутрішнього, індивідуального боку, намагаючись із творів поетичних проникнути в глиб душі поета. Психологія аналізує і оцінює багатство фантазії поета, "...ясність і пластику його виображень, силу і живість його чуття, склад і обширність його інтелігенції і з усього сього старається зміркувати, що вніс поет у свої твори від себе самого, що є властивим даром природи, властиво оригінальне в його творах. Вона слідить не раз почини тих дарів у давніших поколіннях і вказує певні родові риси, котрі так або інакше розвилися в натурі поета і вплинули на його уподобання, а не раз і на весь напрям його думок і праці"1.
Прагнучи визначити психологічні основи творчості Шевченка й місце, яке посідає в ній репродуковане переживання, Франко виявив винятковий інтерес до проблем асоціацій. Уперше постулати асоціації були сформульовані Арістотелем, який висунув ідею про те, що образи, виникаючи без видимої зовнішньої причини, є продуктом асоціації. Тільки у другій половині XIX століття, були здійснені багаторазові дослідження умов утворення та актуалізації асоціацій (Г. Еббінгауз, Г. Мюллер та ін.).
Інтерес Франка до асоціації ідей стимулювали успіхи експериментальної психології і внутрішні тенденції розвитку самої поезії, в якій асоціація починала завойовувати особливе місце. Підвищується сугестивна функція слова, здатного викликати неназвані уявлення. Надзвичайно посилюється роль підтексту. Дедалі ширше використовується один з наймогутніших законів асоціювання: два уявлення, які нарізно пов'язуються з третім, пов'язуються також одне з одним навіть за відсутності цього третього. Асоціація досить часто заступає докладні й громіздкі описи. Народжується низка нових естетичних засобів, основа яких - порожнеча, яку заповнює асоціація. Виникнення цих засобів І. Франко геніально показує на творчості Шевченка.
Для вивчення психології творчості Шевченка Франко використовує висновки німецького психолога Германа Штейнталя (1823-1899) про три закони асоціації ідей:
"1. Душа легше повертає з непривичного стану до звичайного, ніж противно.
2. Душа легше йде за ходом дійсного руху, ніж супроти сього ходу, тобто легше від початку до кінця, ніж від кінця до початку. Дійшовши до цілі, душа заспокоюється і лишається в тім спокої.
3. Самостійний предмет трудніше репродукує несамостійний, цілість трудніше репродукує частину, ніж противно"2.
Франко разом зі Штейнталем не відкидав і важчого варіанту. Поети, говорить дослідник, з однаковим уподобанням ведуть нашу уяву то туди, де відбувається найлегша асоціація, а то туди, де вона важча. Обидві дороги однаково добрі, хоча для різних цілей. Спираючись на висновки Штейнталя, що торкалися звичайного психічного стану людини, Франко намагається виявити деякі закономірності асоціації як функції поетичної уяви, того виняткового й незвичайного стану людської душі, коли збуджені всі її приховані сили. Цей особливий стан психіки збільшує її енергію, дає змогу поетові вільно оперувати "силоміць зчепленими асоціаціями" та вести їх, коли треба, проти звичайної течії.
Серед таких асоціацій у Шевченка Франко називає чимало його улюблених зворотів, зокрема: "недоля жартує", "пекло сміється", "ніч стрепенулась", "лихо сміється", "закрий, серце, очі", "лихо танцювало"). Франко вважає, що Шевченко навмисне завдає трудності нашій уяві і змушує її йти шляхом найскладніших асоціативних зв'язків для того, щоб викликати в душі те саме занепокоєння, напруження, ту саму непевність і тривогу, яка змальована в його віршах.
Чому ж Шевченко в одному випадку обирає шлях природного розвитку асоціативного ряду, а в іншому - веде нас у протилежному напрямку? Це питання постає перед Франком і вчений розглядає його під кутом того психологічного завдання, яке виникає перед художником у процесі творчості. Якщо у вірші "Садок вишневий коло хати" легкий, гармонійний розвиток асоціацій відповідає врівноваженій картині літнього українського вечора, то, звертаючись у "Гайдамаках" або в "Хустині" до драматичної ситуації, бурхливих пристрастей і афектів, Шевченко "тягне нашу уяву від звичайного ряду асоціацій до незвичайного" і тим викликає в душі читача настрій тривоги, неспокою, бентежного чекання.
Усе це, безумовно, стосується не лише теми й епічних малюнків, а й суб'єктивних настроїв, наявних у будь-якому творі поета, особливо - у ліриці. З рухом асоціацій проти течії Франко пов'язує ефект художнього контрасту. Він вважає контраст одним з наймогутніших поетичних засобів і розглядає його як естетичну категорію, яку можна пояснити тільки психологічним змістом твору, його внутрішнім напруженням, душевним драматизмом, колізією почуттів.
На прикладі Шевченкового "Заповіту" і "Хустини" Франко аналізує композицію вірша, що будується так, а не інакше, залежно від спрямованості асоціативних рядів. Франко розглядає асоціацію як ключ до вивчення індивідуальних рис поета й поетичних стилів епохи, і вже сама постановка питання про асоціацію як індивідуальну властивість поетичного мислення свідчить, щовчений стежив за розвитком експериментальної психології і творчо використовував її досягнення. Застосувавши закони асоціації ідей під час аналізу психології творчості Шевченка, Франко виступив як самостійний аналітик і, безперечно, новатор.
Навіть сам Франко справедливо зазначив, що в жодній естетиці йому не вдалося віднайти спроби відповісти на запитання: "Чи можна говорити про якусь спеціальну поетичну асоціацію ідей?" А, між тим, це запитання дуже важливе, і в "його розв'язці лежить ключ до зрозуміння маси індивідуальних прикмет різних поетів,
Loading...

 
 

Цікаве