WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → І. Франко та проблеми психології художньої творчості - Реферат

І. Франко та проблеми психології художньої творчості - Реферат


Реферат
на тему:
І. Франко та проблеми психології художньої творчості
Іван Франко уособив цілу епоху в українській культурі, ставши одним із найвидатніших учених світового рівня в Україні наприкінці XIX - на початку XX століття. З-під його пера вийшли численні праці в царині художньої літератури, філософії, психології творчості і творчої особистості, етнопсихології, історії, етнографії, мовознавства, мистецтвознавства тощо. Франко був невтомним публіцистом, журналістом, видавцем, політичним діячем, пропагандистом передових ідей друкованим і усним словом. Він переклав сотні творів художньої літератури і фольклору багатьох народів світу, різних епох. Франко виявив досить глибоку обізнаність і ерудицію в питаннях філософсько-психологічного характеру, загальної психології та психології художньої творчості.
Протягом сорока років невтомної творчої праці І. Франко поповнив культуру свого народу майже 4500 творами найрізноманітніших жанрів. 50-томне видання його спадщини ввібрало лише найцінніше й найголовніше з цього колосального творчого доробку.
І. Франко в 1875 році розпочав навчання у Львівському університеті на філософському факультеті, але студії перервав так званий соціалістичний процес (1877-1878 pp.). Франка разом з М. Павликом, О. Терлецьким та іншими членами редакції "Друга" було притягнуто до судової відповідальності за належність до таємного товариства. "До якого, - за словами Франка, - я ніколи не належав і якого, скільки знаю, ніколи не було. Це одна з небагатьох оригінальних рис у моєму житті, бо подібне не кожному трапляється"1. За дев'ять місяців перебування в тюрмі Франко добре пізнав психологію в'язня, його враження, переживання. І восени 1878 року він повідомляє про свій задум щодо написання психологічного роману, - цілої громади характерів з тюремного життя. Тема психології в'язня знайшла відображення в суспільно-психологічній студії "На дні", а також у великому циклі "Тюремних сонетів".
Попри переслідування Франко дістав свідоцтво про закінчення університету (1891 p.). У 1893 році І. Франко як кандидат філософії подає до "Світлої ц.-к. колегії професорів філософського факультету Віденського університету" прохання про допуск до філософських іспитів зі славістики з класичною філологією. Як дисертацію він подав працю німецькою мовою "Роман про Варлаама і Йосафата", додавши до неї чимале дослідження українською мовою "Іван Вишенський і його літературна діяльність". 1 липня 1893 року Франкові було надано ступінь і титул доктора філософії. В цей час Франко активно співпрацює з багатьма журналами, зокрема закордонними - "Киевской стариной", варшавською "Wisl'oю" та ін.
З 1898 року творча діяльність Франка пов'язана з журналом "Літературно-науковий вісник" при Науковому Товаристві ім. Шевченка. Тільки протягом перших 5 років видання "Літературно-наукового вісника" І. Франко вмістив на його сторінках близько 100 літературно-критичних статей, оглядів і рецензій, серед яких така розвідка в галузі психології творчості, як "Із секретів поетичної творчості".
Філософські, наукові та художні компоненти у психологічній структурі світогляду І. Франка
До того, як розпочати вивчення проблем психології у творчості І. Франка, слід звернути увагу на світогляд ученого. Багато дослідників, аналізуючи філософські твори Франка, доходило висновку, що для нього характерний матеріалістичний світогляд. Інші дослідники говорять про Франка як про ідеаліста. На нашу думку, Франко був переконаний в однобічності як матеріалізму, так і ідеалізму, і вважав, що рівноправне значення мають обидві субстанції: матеріальна і духовна. Адже не вкладаються в рамки Марксового матеріалістичного розуміння висловлені Франком міркування про рушійні сили історії: "Коли ж ідеал - життя індивідуального - треба прийняти головним двигачем у сфері матеріальної продукції, тим, що попихає людей до відкрить, пошукань, надсильної праці, служби, спілок і т. д., то не менше, а ще більше значення має ідеал у сфері суспільного і політичного життя"1.
В цій же праці "Поза межами можливого" Франко далі веде мову про те, що виплоджений так званим матеріалістичним світоглядом фаталізм, який твердив, що певні (соціальні, разом з тим і політичні) ідеали мусять бути осягнені самою "іманентною" силою розвою продуктивних відносин, попри те, чи хтось схоче задля цього кивнути пальцем, чи ні, належать до категорії таких самих забобонів, як віра у відьом, у нечисте місце й фатальні дії. Людина має серцем відчувати свій ідеал, розумом уяснювати собі його, вживати всіх сил і засобів, щоб наближуватися до нього, інакше він не існуватиме й ніякий містичний фаталізм не сотворить його, а розвій матеріальних відносин перший потопче й роздавить усіх, як сліпа машина.
О. Забужко, аналізуючи працю Франка "На склоні віку. Розмова вночі перед Новим роком 1901", де двоє авторських "Я" - оптиміст і песиміст, - кожен зі своєї позиції, підбивають історіософські підсумки XIX століття, вважає, що в ній Франко висловлює думку, яку варто визначити за його філософське credo: "...всі такі зводження мільйонів різнорідних явищ до одного знаменника мало на що здатні і мають хіба суб'єктивну вартість. Але суб'єктивну таки мають... В кожнім такім реченні буде часть правди, - не ціла правда, але буде рівночасно зазначений певний горизонт, буде дане щось таке, що поможе мені зрозуміти погляди і уподобання самого автора речення. А се також не пусте діло, і навіть хто знає, чи не важніше від винайдення якогось голого далекого абстракта, що обіймав би сотки таких часткових правд, а не маркував би різко жадної"1.
В царині філософії погляди Франка близькі до позитивізму, який базується на найновішому природничому знанні. Природничі науки, за І. Франком, є основою розвитку суспільних наук: науки суспільні ніяким чином не можуть відриватися від ґрунту загального природознавства, бо тільки на тому ґрунті й можливе їхнє зростання. Науково важливим є фактичне знання, яке й дає практичні результати.
На позитивне трактування Франком усіх справ у всіх ділянках духовної й матеріальної культури вплинули філософські теорії Конта, історіософські - Бокля, природознавчі - Дарвіна й Гекслі, естетичні - Тена.
Франко під впливом Драгоманова стає одним із зачинателів європеїзму та позитивістських ідей у Галичині. Він вважає, що поезія не повинна бути "мистецтвом для мистецтва", а має слугувати національній і суспільній справі. Найголовніший обов'язок кожного громадянина Франко вбачає в тому, щоб патріотичний меч перекувати:
На плуг - обліг будущими орати,
На серп, - щоб жито жать, життя основу,
На вила - чистить стайню Авгійову1.
Як філософ Франко скептично ставиться до філософської системи Гегеля, вчень Шопенгауера, Ніцше, вважаючи їх суто розумовими конструкціями, що не базуються на наукових фактах, емпіричних дослідженнях. Маркса ж цінує не як філософа, а як ученого-економіста, який дослідив економічні основи капіталістичного суспільства, вирізнивши в ньому істотнийпредметний зв'язок - економічні відносини. Матеріалістичний світогляд, стверджує Франко, "у розвої людськості бачить лише діяння несвідомих, матеріальних сил".
У праці "Радикали і релігія" Франко визнає свою світоглядну позицію як раціоналізм. Раціоналізм, на його думку, "се є змагання - керуватися розумом, просвітою". Під раціоналізмом Франко вбачає такий підхід до речей, явищ дійсності, який за достатню основу їх існування й розвитку бере факти позитивних наук, описані, досліджені розумом. Подібне тлумачення раціоналізму оминає протиставлення матеріалізм - ідеалізм. Так, у сфері суспільного життя для Франка рушієм певною мірою постають як матеріальні інтереси, матеріальне життя людей, так і суспільні ідеали.
Формування суспільного ідеалу у Франка слід розглядати в контексті всього суспільного, політичного й духовного життя України. Розвиток національної культури неможливий без плекання мови, письменства, освіти, науки. У культурному розвиткові нації Франко насамперед наголошував на факторі мови: "...для успішного розвитку потрібні інституції національні і передусім національна мова, без якої виховання народу не може зробити бажаного поступу, разом зі втіленням нашого суспільного ідеалу та мета буде осягнута сама собою"1.
Універсальним методом у науці, за Франком, є метод діалектики. Він дає змогу дійти єдності в погляді на природу і світ. В естетичному відображенні дійсності цей метод, на думку Франка, проявляє себе як "науковий реалізм", який допомагає вказати "хиби суспільного устрою там, де не все може добрати наука".
Отже, сприймаючи позитивізм як передову філософію, вид матеріалізму, що спирається на конкретні наукові дослідження, Франко погоджується з вихідними основами культурно-історичної школи, оскільки у працях її представників було використано багато фактичного матеріалу. Франко, зокрема, вважав, що аналіз фактичного матеріалу має підпорядковуватися такому підходові, який спрямовував би дослідника розглядати конкретні факти, виходячи з "природної причиновості", "внутрішньої діалектики розвитку".
Розглянувши найважливіші компоненти, що лежать в основі структури світогляду вченого, перейдемо до психологічних проблем, які вирішує у своїй творчості Франко.
Список використаної літератури
Бройль Луи де. По тропам науки. Москва, 1962.
Забужко О. С. Філософія української ідеї та європейський контекст. Київ, 1993.
Лев В. Іван Франко та польські позитивісти // Записки НТШ. 1937. Т. 155.
Франко I.Ювілей Івана Левицького (Нечуя) //Літературно-науковий вісник. 1905. Т. 29, кн. 1.
Франко I. Зібрання творів: У 50 т. Київ, 1978. Т. 18; 1981. Т. 31; 1984. Т. 41; 1986. Т. 45.
Франко I. Твори в двох томах. Київ, 1986.
Loading...

 
 

Цікаве