WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Чи є „вибрана верства” України символом української політичної нації? - Реферат

Чи є „вибрана верства” України символом української політичної нації? - Реферат


Реферат на тему:
Чи є "вибрана верства" України символом української політичної нації?
Після розпаду СРСР народ України обрав правильний шлях розвитку своєї вітчизни: незалежна держава, демократичні перетворення, впровадження ринкових інструментів господарювання. Що ж до реалізації цього вибору, то тут нас чекало немало розчарувань. Переважна більшість нової української еліти, цієї "вибраної верстви" (якщо користуватися термінологією В. Липинського), сповідуючи старе мислення, поставилася до висунутих історією завдань з рідкісною безвідповідальністю та безпрецедентною фаховою бездарністю. З'ясувалося, що вона не тільки не володіє знаннями суті ідеї ринкових відносин, але й байдужа до долі співвітчизників, керується власними корпоративними інтересами.
Пасток на шляху до утвердження ринкових відносин в Україні виявилося багато - починаючи з ментальності, психології меншовартості, духовно-політико-ідеологічного задурманювання тощо. Найпершою і, цілком можливо, вирішальною причиною було нерозуміння у своїй уже державі національно-державного чинника та сприйняття його як чогось несучасного, нереспектабельного, ба навіть небезпечного. Спрацювали колишні наліпки: національне - отже націоналістичне. При епохальних негативах початку ХХІ століття, зокрема, таких як "завершення ери довіри" між людьми, державами, культурами, світ "відкритих суспільств" став насправді світом недовіри. За логікою це призвело до зневіри в українському національному відродженні, внаслідок чого високі посадовці, що уособлювали державу (і які державно-народне багатство мали зберегти і зорганізувати, аби створити базові економічні основи та духовні засади становлення незалежної України), запіклувалися власним збагаченням, посиленням своїх кланів.
Здійснювати таку політику в Україні "вибраній верстві" допомогли іноземні радники не вищого ґатунку - поважні вчені-економісти з високою репутацією в науковому світі до нас практично не приїздили. В Києві навіть не можна було порушувати питання про регулятивну роль держави, державне сприяння економічному зростанню, владі закону тощо. Все це кваліфікувалося як антиреформаторські підступи [1, с. 7 - 8]. Тим часом будь-якій мислячій людині зрозуміло, що без влади закону, без компетентності, без забезпечення державою прав власності, без культури та етики підприємництва, без ідеї державотворення - ринкової економіки не утвердити. Але це було вигідно тим, хто жадав швидко збагатіти. А збагачення оте відбувалося за рахунок зубожіння народу. Наші олігархи "відважно" пішли на цей "подвиг". Недаремно моніторинг громадської думки в Україні постійно засвідчує народне розчарування щодо "вибраної верстви".
Для нашого політико-управлінського олімпу вибір був таким: або бути багатим, або бути шанованим народом і залишатися його захисником та символом нації. Хто ким став - свідчить сьогодення. Відтак перед українським суспільством постає завдання відновити престиж "вибраної верстви", довір'я до української національної ідеї в її новітній інтерпретації.
Хоча, якщо говорити по суті, цієї ідеї й нині не існує. Її ще належить випрацювати згідно з реаліями ХХІ століття, поклавши левову частку її реалізації в майбутньому на титульний етнос, який становить в Україні (за переписом 2001 року) 76 відсотків населення. Що ж до ролі національних меншин у державотворенні, то є природний закон соціуму: ніякі "меншини" - складові населення української держави (як і будь-якої іншої сучасної держави) не змінять соціально-економічного стану. Вони можуть лиш посилювати або уповільнювати головну державотворчу силу [9]. Радикальні перетворення повинен зініціювати титульний етнос, який має створити навколо себе біополе злагоди, толерантності та консолідувати усіх громадян України на державотворчі процеси, закладені в концепції національної ідеї державотворення [10, с. 62].
Водночас маємо мати на увазі, що без національної ідеї державотворення Україні неможливо нагромадити "соціального капіталу" - атмосфери довіри, співробітництва, взаємодопомоги, працьовитості тощо. Саме цей капітал нині у нас є великимм дефіцитом як в реаліях буття, так і у сфері наукового його осмислення. Тому вельми актуальною треба вважати тезу Л. Кучми, що світоглядним орієнтиром суспільної консолідації в Україні має стати національна ідея, яка визначатиме основні пріоритети суспільно-політичного життя [6, с. 30].
В сучасному українському суспільстві є люди, які вважають національний фактор чимось суто публіцистичним, риторичним. І дотримуються такої думки тому, що є здеціоналізованими. Можна сказати, що це рештки минулої радянської доби, а не ознаки майбутньої української державотворчої молодості. Погляньмо на росіян. Вони, живучи в будь-якому національному утворенні, завжди залишаються собою - росіянами, і пишаються своєю національною належністю, шанують свої символи, традиції, віру, мову. А тим часом значна частка українців не ідентифікує себе з Україною як з батьківщиною, з українським стереотипом навіть у власній державі. Повчальні, наприклад, відповіді на запитання "З чим насамперед пов'язане ваше уявлення про батьківщину?" (див. таблицю 1 [14, с. 91]).
Таблиця 1
Рідна природа 21,1 %
Народні звичаї, обряди, пісні 27,3 %
Моя земля, територія 19,2 %
Історичне минуле 11,8 %
Місце, де народився і виріс 58,7 %
Держава, громадянином якої я є 18,7 %
Видатні діячі мого народу 2,0 %
Так ось, тільки з "місцем, де народився і виріс" 58,7 % респондентів пов'язують своє уявлення про вітчизну. З поняттям "держави, громадянином якої я є", ідентифікує себе лише 18,7 % респондентів. Відтак поняття "держава" для 80 % наших громадян не є тим національним феноменом, який становить для громадян інших країн найвищу цінність.
Який висновок можна зробити з цього? Єдиний: держава не дбає про людину як найвищу суспільну цінність. Але ж маємо погодитися, що в наш час джерелом найбільшого багатства у світі є людина з її знаннями (людський капітал - human capital (англ.)), тобто психологічно і фізично здорова людина зі знаннями, освітою, культурою. І все це можливо створити тільки в національній державі. Творення найбільшого багатства - виховання особистості з її освітою, знаннями, світоглядом - повинно стати прерогативою держави у сфері національних інтересів.
У зв'язку з цим надсерйозною проблемою стає формування національної ідеї, яка має об'єднати всіх громадян України. Свого часу чимало говорилося, що національна ідея у нас не спрацювала. А не спрацювала вона тому, що про це мало дбали люди, котрі стали при владі. Вони були заклопотані зовсім іншими проблемами.
На жаль, і сьогодні в Україні є ще чимало людей, котрі вважають "дешеву ковбасу" мірилом усіх речей. Аби повернути народ обличчям до державотворчих процесів, потрібно повернути народну довіру до керівництва країни, розпочати, зрештою,
Loading...

 
 

Цікаве