WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Цінності педагогічної спільноти – важливий чинник реформування освіти - Реферат

Цінності педагогічної спільноти – важливий чинник реформування освіти - Реферат

вчитель не має достатніх часових ресурсів, аби зуміти прищепити кожному учневі певні погляди на життя, здатність самостійно, критично мислити. Проте перейти до стосунків зі школярами як із суб'єктами взаємодії, а не з об'єктами впливу в період суспільної трансформації надзвичайно важливо. Адже цього вимагає процес демократизації та формування повноцінного громадянського суспільства в країні.
Сприйняття підопічних як партнерів, як це прийнято в цивілізованих країнах, надто повільно стає цінністю для сучасних педагогів. Можливо, це пов'язано з ієрархічною побудовою контролю за діяльністю самих учителів. Як і за радянських часів, педагог і нині багато в чому залежить від директив "згори". Та й понадурочне навантаження не дає можливості зосередитись на великій кількості факторів, що сприяли б успішному партнерству вчителя і учня. Тому ще раз необхідно зазначити, що на особливості ціннісно-смислової сфери педагогічної спільноти чинять вплив не лише суто особисті якості вчителя, але й та цілісна система освіти і виховання, що склалася за останні десятиріччя.
Певною мірою перспективи гуманізації освіти залежать від стійких рис українського менталітету, описаних етнопсихологами, соціологами і філософами [1; 5]. Але не менше значення має також державна освітня політика, стан громадянського суспільства, уся морально-духовна атмосфера, в тому числі й педагогічна свідомість та культура на всіх рівнях, позиція владної та духовної еліти, її зацікавленість у прогресивних змінах і вихованні самостійних, відповідальних особистостей.
Якщо зазначені аспекти навчально-виховного процесу нехвилюватимуть педагога, не мотивуватимуть його поведінку, то жодних зрушень у вирішенні цих проблем не буде. На нашу думку, відіграти найоптимальнішу роль у нинішній період покликані психологи, в тому числі й соціальні. Подібно до того, як вчителю необхідно враховувати особистісні якості учнів, психолог також повинен знати, як реагуватиме кожен вчитель на зазначені проблеми освіти: чи виникне у нього бажання до їх конструктивного розв'язання, чи він братиме участь у їх вирішенні лише формально?
Номінально школа належить до інститутів, які найбільше впливають на соціалізацію молодого покоління, становлення повноцінного громадянина. Саме тому цінності, поширені в педагогічному середовищі, є важливим індикатором процесів, що відбуваються у всьому суспільстві. Та чи має сучасна школа достатній моральний і професійний авторитет для виконання своєї місії? Що в наш "час великих перемін" залежить від самих вчителів, а що від інших чинників? Які соціально-психологічні проблеми школи пов'язані з її організацією, а які притаманні всьому суспільству? Чого чекають громадяни від школи і вчителів, як оцінюють їх роботу? Зрештою, що думають про власну роботу самі вчителі?
На нашу думку, відповіді на ці та інші запитання мають стати предметом глибокого аналізу, а це потребує нових теоретичних розробок і цілеспрямованих емпіричних досліджень. Педагогічна і широка громадськість мають розібратися, які функції освіти в соціумі є сьогодні реальними, а які лише декларованими, в якому напрямі (і якою мірою) їх необхідно модифікувати, які цінності продукує і транслює сьогодні вчитель, наскільки вони відповідають вимогам часу, перспективним цілям розвитку країни, а також тим культурним константам, які перебувають під загрозою глобалізаційних процесів.
У травні 2004 року лабораторія психології мас та організацій Інституту соціальної та політичної психології АПН України провела опитування серед 1908 киян, у тому числі 69 вчителів, у рамках вивчення соціально-психологічних проблем освітньої галузі. Більшість респондентів (84,3 %) зазначили, що своїми життєвими успіхами вони в певній мірі завдячують шкільним учителям. Однак про значний позитивний вплив колишніх вчителів говорять лише 26,4 % опитаних. Серед самих вчителів такий вплив називається майже вдвічі частіше (49,3 %). І це зрозуміло, бо ціннісний зразок представника своєї професії дуже потрібний для успішної самореалізації. Наступне запитання анкети лише підтверджує сказане. 60,9 % шкільних учителів бажають для своїх дітей таких наставників, яких мали самі. Серед усіх опитаних цей показник значно менший - 36,2 %.
Відповідаючи на запитання "Що дали вам для сьогоднішнього життя роки, проведені в школі?" вчителі значно частіше за інших називали знання (36,2 проти 26,8 %). Отже, можна припустити, що знання для них є більшою цінністю, ніж для представників інших професій. Зате іншим опитаним школа більше дала у плані навичок спілкування (17,4 проти 11,6 %). Загалом ставлення до школи і вчителів серед самих педагогів шанобливіше і позитивніше. Тільки 2,9 % вчителів заявили, що школа не дала їм нічого цінного, а серед інших професій - 9,8 %. Цікаво, що тільки близько 10 % опитаних згадують шкільні роки як "щось дуже важливе для душі". На нашу думку, не можна все пояснювати так, що, мовляв, більшість респондентів навчалася ще в радянські часи. Все ж навчання і виховання залишається і в нашій країні, перш за все, процесом передачі знань, умінь і навичок (знаменита тріада радянської школи), а вже потім, як Бог дасть, духовного розвитку дитини до рівня відповідальної і самостійно мислячої особистості. Тобто й сучасна школа здебільш формує не душу дитини, а лише соціальну маску ("персону", як кажуть психологи), яку живе, реальне життя в одних випадках легко зриває, а в інших, навпаки, зрощує з особистістю, перетворюючи людину на безвідповідального виконавця.
Наступний блок запитань стосувався авторитету вчителів і факторів, що впливають на їх свідомість і поведінку. 38,8 % всіх опитаних вважають, що авторитет учителя залежить, перш за все, від нього самого. Проте самі педагоги оцінюють власні можливості впливу дещо скромніше (23,2 %). Натомість вчителі значно частіше вказують на залежність свого авторитету від органів державної влади (33,3 проти 16 %) і громадськості (24,6 проти 15,7 %). Очевидно, що за таких обставин педагоги не можуть не бути соціальними та груповими конформістами, скоріш пасивними об'єктами соціального середовища, аніж суб'єктами освітньо-культурної діяльності.
Зовсім протилежна картина склалася щодо впливу
Loading...

 
 

Цікаве