WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Феномен суїциду - Реферат

Феномен суїциду - Реферат


Реферат на тему:
Феномен суїциду
Статтю присвячено історії дослідження феномена самогубства. Проблема суїциду розглядається з релігійної, правової, психологічної, соціальної точок зору, у різних суспільствах з урахуванням специфіки їх звичаїв, соціальних оцінок поведінкових моделей.
Майже перед кожною людиною хоч раз у житті постає гамлетівська проблема: "Бути чи не бути?" Пошук сенсу життя пронизує всю історію людства. Людина закінчувала життя самогубством ще задовго до того, як навчилася говорити.
Суїцид, що є суто людським актом, трапляється в усіх культурах. На думку Жан-Поля Сартра, різниця між людиною і твариною полягає в тому, що людина може покінчити життя самогубством. Своєрідність цієї проблеми така, що, стосуючись найдавніших філософських, етичних, соціальних проблем, вона збереже свою значення і в майбутньому. Змінюється лише ставлення до суїциду залежно від специфіки історичного фону. Вражає розмаїття поглядів на самогубство в історії людства, яке можна порівняти хіба що з багатовекторністю підходів до проблем виховання.
Оповіді про випадки самогубства зустрічаються ще у стародавніх міфах та легендах. Звернімося хоча б до грецької міфології. Так, Геракл, аби позбавитися від страждань, наклав на себе руки [7, с. 192]. Деяніра, дружина Геракла, не витримавши звинувачень сина, теж покінчила самогубством [7, с. 190]. Фіванська цариця Іокаста - дружина Лая, що була матір'ю, а згодом і дружиною свого ж сина - Едипа-батьковбивці, наклала на себе руки, дізнавшись про ці трагічні обставини [7, с. 462]. Дочка Едипа та Іокасти - Антигона, що пішла проти волі та звичаїв народу й поховала брата-зрадника, змушена була вдатися до суїциду [7, с. 484]. Усі такі оповіді навіть важко перелічити.
У міфології стародавнього Китаю душі самогубців перетворювались на голодних безпритульних демонів "гуй". Вони схожі на людину, але не мають підборіддя й тіні.
У віруваннях народів Європи стверджувалося, що самогубці та злочинці, через те, що їхні душі не знаходять спокою в могилах, перетворюються на вампірів. За ритуалом у груди вампірам вбивали осикового кілка та відрубували їм голови, щоб після смерті не творили безчинств. У міфології слов'янських народів вампір - це упир, тобто мрець, який нападає на людей і тварин.
Тож можемо з упевненістю стверджувати, що феномен суїциду з'явився ще на початкових етапах розвитку людини.
У давньому Єгипті народилася знаменита "Суперечка людини зі своєю душею" [13, с. 183 - 185], в якій ідеться про нестерпний біль, страждання, притаманні людському існуванню:
Мне смерть представляется ныне
Исцеленьем больного,
Исходом из плена страданья…
Людина серйозно розмірковує над тим, щоб закінчити своє жалюгідне існування шляхом самогубства:
Мне смерть представляется ныне
Торной дорогой,
Возвращеньем домой из похода…
Мне смерть представляется ныне
Домом родным
После долгих лет заточенья…
Коли гортаєш сторінки "Суперечки...", то розумієш, що людина у ті часи не боялася кари за свої думки та вчинки. Можна зробити висновок про толерантне ставлення до акту суїциду людей тих часів.
Стародавній Китай ставився до самознищення неоднозначно. Сюнь-цзи, послідовник Конфуція (близько 313 - 238 років до н. е.), говорить про шанобливе ставлення і до життя, і до смерті. А ось у книзі "Мо-цзи" (V - III століття до н. е.) зазначається, що "...наймудріша людина не залишає справ, не порушує природи речей" [15, с. 73]. Тобто, вона не може закінчити життя самогубством, бо тоді порушить природу речей. Ян Чжу (близько 440 - 360 років до н. е.) теж підтримує думку, що суїцид не гідний людини. Він вважає, якщо вже людина живе, то повинна піти з життя природним чином [3, т. 1, с. 217]. А от у книзі "Люй-ши чунь-цю" висловлюється вже інша думка. Автор твору Цинь-Люй Бу-вей (ІІІ століття до н. е.) вважає, що "краще померти, ніж жити в ярмі" [3, т. 1, с. 292].
Характерною ознакою стоїчної філософії також є фаталізм - тоді, коли обставини роблять існування нестерпним, можна добровільно розлучитися із життям. Багато видатних діячів того часу закінчували життя самогубством: Зенон, Клеант, Ератосфен, Діонісій, Хріссіпп, Марк Порцій Катон [10, с. 37 - 38]. Але на смерть вони дивилися не як на самознищення, а як на повернення до більш гармонійного, щасливого, вищого рівня життя.
Ставлення Пізньої Стої до самогубства можна побачити у "Моральних листах до Луцилія" Луція Аннея Сенеки: "Тобі подобається жити? Живи! Не подобається - можеш повернутися туди, звідки прийшов" [13, с. 190]. Питання життя та смерті - це особиста проблема людини, і вона має право сама вирішувати її, вважав Сенека. Однак у його творі вже відчуваються тривожні нотки: "Дивишся, як би швидше вирватися з-під влади фортуни? Знай, що знайдуться люди, що засудять твій вчинок. Ти зустрінеш навіть мудреців, які стверджують, що неможливо здійснювати насилля над особистим життям та вважають самогубство безчестям: треба чекати кінця, призначеного природою. Хто так говорить, той не бачить, що перетинає собі шлях до свободи" [13, с. 190].
Епікурійці також вважали суїцид прийнятним для людини вибором. На думку Епікура, основною метою життя є досягнення насолоди. Коли ж існування більше не приносить щастя, суїцид стає альтернативою.
Були й мислителі, що вважали суїцид негідним для людини вчинком. Епікурійську доктрину засуджував Платон. Сократ говорив, що з точки зору моралі виправдати самогубство неможливо.
Подібні погляди знайшли відображення і в релігії. Не треба забувати, що релігія є одним з найважливіших суспільних чинників, які стримують суїцид. Недаремно У. Джеймс у своєму есе "Чи варте життя того, щоб жити?" дійшов висновку, що однією з основ у боротьбі за життя в історії людства була релігійна кара.
Християнство, як світова монотеїстична релігія, від початку свого існування не мала чіткої позиції щодо саморуйнування. Навіть у Біблії згадується щонайменше сім випадків самогубства й жоден з них не засуджується. В Євангелії від Матфея описується смерть Іуди. Розкаявшись у своїй зраді, Іуда прийшов до священиків та старійшин, "говорячи: згрішив я, пролив невинну кров... І кинув 30 срібних монет у храмі, він вийшов, пішов та вдавився". Читаючи текст Євангелія, ми не помітимо, щоб до вчинку Іуди (самогубства) ставилися з осудом. Його засуджували за зраду.
Сотні ранньохристиянських мучеників позбавляли себе життя й були після цього прилучені до святих. У той час суїциди, і прямі, і непрямі, уособлювали готовність людини піти за Богом.
Першим у християнстві самогубство як форму вбивства та порушення шостої заповіді "Не вбий" засудив один із найвпливовіших отців церкви Августин Аврелій (Блаженний) (354 - 430 роки н. е.). Перший суд над актом самознищення відбувся на Арльскому соборі 452 року. Тоді суїцид було оголошено злочином, а суїциденти - diabolico persecutus forore ("охопленими диявольским безумством"). Систематизоване ж обґрунтування заборони суїцидусформулював Фома (Тома) Аквінський (1225 чи 1226 - 1274 роки):
1. Самогубство є порушення закону природи, відповідно до якого "усе природне повинно підтримувати своє буття".
2. Це порушення закону моралі, оскільки шкодить суспільству, частиною якого є сам суїцидент.
Loading...

 
 

Цікаве