WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Феноменологія суб’єктної активності - Реферат

Феноменологія суб’єктної активності - Реферат

надає категорії спілкування не менш важливого значення, ніж категорії діяльності. Діяльність і спілкування складають дві сторони людської активності, яка розглядається як спосіб самовираження і самоздійснення особистості, при якій забезпечується або зберігається її суб'єктність [1, с. 14]. Активність при цьому виступає як індивідуально-типологічна, функціональна якість особистості і розкриває спосіб здійснення діяльності, спілкування та пізнання. За допомогою активності особистість спочатку ідеально-теоретично, а потім і практично організовує свою взаємодію із світом. Активність і діяльність розрізняються насамперед тим, що діяльність виходить з потреби в предметі, а активність - з потреби в діяльності [1]. Активністю рухає не предмет; вона визначається суб'єктом і належить суб'єктові, хоча спрямована на діяльність, що має справу з предметами. Таким чином, активність виступає способом і засобом інтеграції особистості й суспільства. Суспільство визначає форми діяльності і свої вимоги до діяльності індивіда, а особистість виробляє індивідуальні форми активності і реалізує їх у діяльності. Саме на цьому ґрунті пропонується диференціація понять активності і діяльності.
Узагальнюючи дослідження, присвячені проблемі активності, О. Крупнов дійшов висновку, що це поняття володіє такими ознаками: "...по-перше, кількісні і якісні характеристики рівня інтенсивності перебігу процесу або будь-якої взаємодії; по-друге, кількісну і якісну характеристику потенційних можливостей суб'єкта до взаємодії; по-третє, уявлення про джерело будь-якого процесу або взаємодії, що випливає, головним чином, із внутрішніх протиріч суб'єкта, опосередкованих впливом ззовні" [12, с. 25]. В якості одиниць аналізу активності розглядається будь-який акт поведінки або взаємодії. До структурних компонентів активності належать мотиваційно-смислові, операційно-динамічні і продуктивно-результативні.
Важливим етапом у розробці проблеми активності суб'єкта і диференціації понять "активність і діяльність" є дослідження І. Джидар'ян, де вказується, що поняття активності звичайно використовують у двох смислових аспектах: 1) як будь-який прояв психіки, що виходить за межі адаптивної пристосувальної діяльності індивіда; 2) як особлива якість, рівень психічного явища, що розкривається в цьому плані через відносини із своєю протилежністю - пасивністю [9, с. 85].
У такому розумінні активність визначається як особлива якість, рівень взаємодії суб'єкта з об'єктами навколишньої дійсності, у тому числі - міра діяльності; спосіб самовираження і самоздійснення особистості в житті, при якому досягається (чи ні) її якість як цілісного суб'єкта [9, с. 94].
У [9] робиться одна з перших спроб розмежування категорій "активність" і "діяльність", яка передбачає аналіз за такими позиціями (таблиця 1).
Така позиція дозволяє багатьом авторам [3; 6; 9; 12; 16; 19; 24 та ін.] акцентувати визначальну роль активності відносно діяльності, суб'єкта відносно об'єкта, індивідуального відносно соціально-типового, що відбиває загальні тенденції розвитку психології за останні роки. Аналіз психологічних досліджень дозволив визначити найбільш загальні аспекти цієї позиції: психічна активність людини є способом, формою і мірою взаємодії суб'єкта із середовищем, у ході якого відбувається їх взаємна зміна, розвиток; активність і реактивність співвідносяться, насамперед, як дві форми руху: саморух (активність) і не саморух (реактивність); починаючи з біологічного рівня, активність є життєдіяльність; діяльність, поведінка, спілкування та рефлексія - форми прояву активності суб'єкта; активність - основне джерело і спосіб існування, прояву і розвитку людини як суб'єкта; сутнісною ознакою, за якою людина виокремлює і стверджує себе у просторі і часі індивідуального та історичного буття, є "суб'єктність" - зсередени детермінована спонтанійна активність творення власної психіки і себе як її суб'єкта [22].
Таблиця 1
Основні розбіжності між категоріями активність та діяльність
(за І. Джидар'ян, 1986)
Категорія "активність" Категорія "діяльність"
1. Генеральна характеристика суб'єкта в його відносинах і взаємодіях зі світом, що здійснюються в діяльності, пізнанні, спілкуванні. 1. Лише одна з форм відносин, взаємодій суб'єкта зі світом (поряд із спілкуванням та пізнанням).
2. Визначається потребою особистості в діяльності. 2. Визначається потребою в предметі.
3. Акцентує приналежність індивідуальному або колективному суб'єктові, генеральна характеристика суб'єкта "як джерела перетворення всього буття". 3. Акцентує суспільний характер, репрезентуючи в індивідуальній або колективній діяльності абстрактного соціального суб'єкта і його вимоги (вимоги суспільства, вимоги діяльності).
4. Спрямована на діяльність та інші форми взаємодії відповідно до потреб особистості. 4. Спрямована на об'єкти, предмети, саме суспільство і їх перетворення відповідно до соціальних вимог.
5. Акцентує внутрішні джерела каузальної і телеологічної детермінації взаємодій, саморух (спонтанність, мимовільність, автономність, ініціатива, відповідальність) - те, що в життєдіяльності залежить від самого суб'єкта. 5. Акцент на зовнішніх стосовно суб'єкта умовах і джерелах детермінації, її телеологічній (цільовій) стороні, на предметній діяльності і самому процесі взаємодії.
6. Підкреслює здатність суб'єкта до виходу за межі заданих умов життєдіяльності і безпосередніх вимог суспільства (ініціатива, творчість, пошук, надситуаційна активність, активність неадаптивна). 6. Акцент на соціальній нормативності, обумовленості соціальним родовим досвідом людства, на відтворенні суспільства через відтворення діяльності.
7. Акцентує суб'єктивну результативність, зміни в самому суб'єкті і його діяльності. 7. Акцентує об'єктивну результативність, перетворення об'єкта, здатність об'єктивуватися в продукті.
Таким чином, в загальних теоретичних аспектах досліджень останнього часу на перший план вийшла проблема суб'єктності і суб'єктної активності [1; 6; 9; 15;19; 20; 21; 22 та ін.], завдяки якій людина досягає поставленої мети.
Спеціальний аналіз найперспективніших досліджень означеної проблеми дозволив сформулювати власне визначення суб'єктної активності: це складне багатокомпонентне психічне утворення, що характеризує актуалізацію сутнісних сил людини з метою пізнання, розвитку і вдосконалення себе, іншого та навколишнього світу.
На етапі мобілізації мотиваційних, цільових та інструментальних основ активності вирішальну роль починає відігравати вольове зусилля, яке об'єктивно виявляється як активність свідомості а, отже, активність і особистості, і людини в цілому. В результаті такої психічної активності формується програма дії, і активність суб'єкта може проявитися на особистісному рівні в поведінці, у процесах діяльності, спілкування і пізнання, або може обмежитися рефлексією, тобто залишитись на рівні психічної активності.
Безезперечно важливим у контексті вивчення активності є аналіз психологічних механізмів, що забезпечують свого роду "просування" в діяльності. До особливо значущих, відповідальних за активність людини, належать механізми регуляції діяльності. О. Конопкін [10] на основі принципу єдності свідомості і діяльності виділяє низку таких механізмів. До них автор відносить ланки психологічної структури саморегуляції: мету, яку поставив перед собою суб'єкт, модель значущих умов діяльності, програму виконавчих дій, критерії успіху, інформацію щодо
Loading...

 
 

Цікаве