WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Феноменологія суб’єктної активності - Реферат

Феноменологія суб’єктної активності - Реферат

між цими поняттями взагалі неможливе за браком диференціації понять "активність" і "діяльність". Так, в англійській мові ці два поняття передаються одним і тим же словом - activity, в італійській слова attivita operosita означають і активність, і діяльність. Подібне спостерігаємо і в угорській та французькій мовах.
У підході до вирішення проблеми взаємовідносин категорій "активності" і "діяльності" у вітчизняній психології ще в першій половині XX століття відбулося розмежування на дві основні лінії. Перша характеризується абсолютизацією й універсалізацією діяльності (ототожнюючи її з активністю), моністичним принципом побудови наукової теорії на основі однієї категорії і розглядає активність як внутрішню передумову саморуху діяльності. Друга визнає за діяльністю важливе, але не абсолютне значення, можливість побудови наукової теорії на основі системи категорій та розглядає активність як "посередника" між вчинками особистості й вимогами суспільства, як характеристику взаємодії систем і явищ, що розкриває їхню здатність до саморуху, самозміни та саморозвитку.
Перша тенденція відображена в концепціях Л. Виготського, О. Леонтьева та інших. Друга репрезентована в концепціях Л. Рубінштейна, К. Абульханової-Славської, Б. Ломова та інших.
Так, Л. Виготський, ототожнюючи поняття діяльності і поведінки, визначав активність як практичну предметно-почуттєву діяльність, спрямовану не лише на перетворення навколишнього світу, але й на перетворення самої особистості - найважливішої умови і фактора її психічного розвитку [7].
За концепцією О. Леонтьева, діяльність - універсальна фундаментальна категорія, єдиний методологічний пояснювальний принцип психологічної науки, на основі якої повинні будуватися і розгортатися психологічні теорії. Діяльність у нього виступає як самостійна (у відриві від особистості) і абстрактна (у відриві від конкретних історичних умов) категорія, але при цьому ототожнюються поняття діяльності й активності. Всі процеси суб'єкта, завдяки яким він здійснює своє життєво-активне ставлення до дійсності, дослідник називає діяльністю. Діяльність відтак [13] створює суспільні відносини, що формують свідомість, особистість, і містить такі структурні компоненти: потреба - мотив - мета - умови досягнення мети - засоби і способи. Активність проявляється у вибірковості, селективності відображення завдяки формуванню особистісних і функціональних критеріїв оцінки інформації.
Велику увагу аналізу проблеми активності приділив у своїх дослідженнях М. Бернштейн, котрий, розробляючи концепцію фізіології активності, стверджував, що активність організму людини - це процес, який виявляється в моделюванні бажаного майбутнього і цілеспрямованого його досягнення в ході впливу на себе і навколишнє середовище. "Процес життя, - писав він, - є не "врівноваження із навколишнім середовищем", як розуміли мислителі періоду класичного механіцизму, а подолання цього середовища, спрямоване при цьому не на збереження ... гомеостазу, а на рух у напрямку родової програми розвитку і самозабезпечення" [4, с. 314].
Формування другої тенденції розуміння активності пов'язано із ім'ям Л. Рубінштейна, котрий вперше систематично розробив методологічний принцип єдності свідомості і діяльності. Психічні властивості, здібності, свідомість і сама особистість формуються в процесі діяльності. Суб'єкт не тільки діє, перетворюючи предмет відповідно до своєї мети, а й виступає в різній якості у процесі і в результаті її здійснення, під час якої змінюються і об'єкт, і суб'єкт.
Якщо для психологічної теорії діяльності введення активності в схему діяльності було досить складним завданням, то в концепції категорії суб'єкта проблема активності - її органічна частина. Будь-який психічний процес - сприйняття, уява, мислення - є єдністю змісту та процесу і носить активний характер. Згідно [21], суб'єкта характеризує активність, здатність і до розвитку, і до інтеграції, самодетермінації, саморегуляції та самовдосконалення. Суб'єкт - це ідеал або вищий рівень розвитку людини. Тут активність виступає не лише як міра взаємодії внутрішнього і зовнішнього (за принципом "зовнішнє через внутрішнє"), але й особливий спосіб взаємодії, що не обмежується тільки діяльністю.
Важливі наукові позиції для розуміння категорії активності представлені у працях Д. Узнадзе. Істотним моментом людської активності він називав установку - "психологічний механізм, що дає можливість діяти" як на несвідомому, так і на свідомому рівнях. Всі форми людської поведінки виводяться ним із трьох видів психологічної активності: імпульсивної, примусової (з боку інших людей, соціального середовища) і вольової. Специфічний стан активності виникає в суб'єкта, згідно з теорією установки, "у випадку наявності певної потреби і ситуації її задоволення" [23, с. 170]. Така активність виявляється "як установка його до здійснення відповідної діяльності". На його думку, форми активності утворюють певну ієрархію: активність індивіда - спілкування, споживання, задоволення допитливості, гра; активність суб'єкта - задоволення естетичних потреб, розвага, виконання суспільних вимог; активність особистості - художня творчість, спорт, суспільна діяльність [23, с. 311].
В концепції В. Петровського [20] активність - загальна характеристика життя й неодмінна умова існування живих істот, їх універсальний спосіб репродукції себе. Володіння цією здатністю насамперед характеризує суб'єкта активності. У плані більш конкретних і предметних дефініцій активність може бути представлена як цілісна система двох взаємодіючих підсистем - зовнішньої і внутрішньої. Своєрідність цієї динамічної системи полягає в тому, що вона сама перебуває в русі, поєднуючи в собі безліч динамічних проявів, які можуть здійснюватися в двох основних формах: у взаємопереходах між операціями - діями - діяльністю та у надситуаційній активності (дії над межею вимог наявної ситуації).
Один із проявів надситуаційної активності - активна неадаптивність. Типова для неї характеристика - дія в небезпечній (з позиції зовнішніх вимог або безпеки) зоні, балансування на межі допустимого, своєрідне заперечення поставленої мети. Результати такої активності часом значно розходяться з вихідними її мотивами, тобто є неадаптивними [20]. У співвіднесенні двох явищ і відповідних їм категорій, активності і діяльності, В. Петровський підкреслює їх нерозривний взаємозв'язок - "немає діяльності поза активністю й активності поза діяльностю" [20, с. 45]. Їх зв'язок характеризується автором у межах єдиноговизначення - "активність є сукупність обумовлених індивідом моментів руху, що забезпечують становлення, реалізацію, розвиток і видозміну діяльності" [20, с. 47].
А. Брушлинський відносить до видів специфічно людської активності діяльність, поведінку, спілкування, а також саморегуляцію, пізнання та навчання. На його думку, суб'єкт формується, розвивається і виявляється в різних формах і видах своєї активності. При цьому людина виявляє активність, на відміну від діяльності, починаючи із внутрішньоутробного періоду розвитку. Фактично "активність" - спосіб формування, розвитку і прояву людини як суб'єкта [5].
Для К. Абульханової-Славської діяльність не є базовою категорією психології [1]. Критикуючи позиції Л. Виготського, О. Леонтьєва за абсолютизацію, абстрагування, знеосіблення категорії діяльності, витіснення з психологічного аналізу суб'єкта логікою предметності і проблемою процедур діяльності, дослідниця у своїй концепції
Loading...

 
 

Цікаве