WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Феноменологія суб’єктної активності - Реферат

Феноменологія суб’єктної активності - Реферат


Реферат на тему:
Феноменологія суб'єктної активності
В сучасній психології проблема активності є фундаментальною. Однак розмаїття теоретичних підходів до її вивчення, дискусійний характер багатьох їх аспектів суттєво ускладнює процес системного використання наукового знання у практичній діяльності.
Стаття присвячена теоретичному аналізу сучасного стану проблеми дослідження різних аспектів активності людини. Робиться спроба розкрити зміст категорії "суб'єктна активність", визначити її структуру та психологічні механізми, що детермінують її розвиток.
Психологічні дослідження активності суб'єкта набувають нині особливої актуальності [1; 3; 5; 6; 9; 10; 11; 16; 19; 20; 22 та ін.], адже через цю категорію підкреслюються ті якості людини, завдяки яким вона виходить за межі певних умов і обставин, проявляючи ініціативу й творчість. Проблема активності протягом багатьох віків вивчалася філософами, психологами, педагогами, літераторами, митцями, політиками. Проте саме суб'єктна активність, яку самодостатньо розвиває, організує і контролює суб'єкт, стала предметом пильної уваги психологів порівняно недавно.
Мета, здійснити теоретичний аналіз сучасного стану проблеми вивчення різних аспектів суб'єктної активності людини. Для досягнення цієї мети використано теоретичні методи наукового пошуку: аналіз, осмислення й узагальнення філософської, психолого-педагогічної і науково-методичної літератури за означеною проблемою.
Реальне відчуття значущості феномена активності обумовило ранню появу наукового інтересу до нього. Цей феномен став предметом спеціального дослідження вже філософів Стародавньої Греції - Платона та Аристотеля. Проте широко обговорюватися тема активності стала в епоху інтенсивного розвитку суспільно-наукових знань, коли людина була виділена як самостійне явище. Крос-культурний аналіз означеної проблеми дозволив встановити, що до XX століття категорія "активність" у західній і східній традиціях розвивалася досить несхожими шляхами. Захід розумів активність як перетворюючу діяльність, ґрунтуючись на погляді на світ як на об'єкт, протилежний суб'єктові. Суб'єкт-об'єктне сприйняття світу неминуче повертає поняття "активність" у русло перетворюючої діяльності - світ постає матеріалом, що повинен змінюватися в процесі діяльності людини. Багатовікова ж східна традиція розуміння поняття "активність" базується на принципово інших позиціях. Схід не розділяє світ на суб'єкт і об'єкт. Західному детермінізмові протиставляються властиві Сходові пошуки єдності злиття з Абсолютом, нівелювання індивідуальності і раціональності в прагненні вийти зі світу пристрастей і вічних перевтілень. Отже, проблема співвідношення внутрішніх та зовнішніх джерел детермінації активності людини, свідомості і самосвідомості, самовизначення й саморегуляції є одвічною, а дискусії навколо цієї категорії не лише не припиняються, але й стають дедалі масштабнішими.
Досліджуючи соціокультурну ситуацію становлення наукової думки, В. Петровський дійшов висновку, що активність, перебуваючи в тіні інших категорій, залишилась маловисвітленою. Динаміка її статусу метаморфічно описана ним у термінах захисних механізмів (витіснення, обмеження, раціоналізація), дія яких не давала змоги щезнути із вітчизняної психології цілого класу явищ внутрішньої активності людини [20, с. 189].
Аналіз сучасного стану проблеми активності в психології свідчить, що в її тлумаченні та розумінні існують серйозні теоретичні розбіжності. Це зумовлено, насамперед, складністю і багатоаспектністю самого феномена, а також розкриттям цієї дефініції через інші поняття - активацію, поведінку, діяльність, особистість, суспільство. Звідси й вільне використання поняття "активність" різними авторами - це й активність як міра діяльності, і як рівень перебігу процесу, і як ступінь взаємодії, і як потенційні можливості індивіда до взаємодії, і як сукупність ініціативних дій суб'єкта, обумовлених його внутрішніми протиріччями, опосередкованими впливами навколишнього середовища.
Логіко-семантичний аналіз статей словників дозволив встановити, що практична активність завжди виступає як фундаментальна властивість живих організмів, як джерело перетворення або підтримки ними життєво значущих зв'язків з оточуючим світом. Варто при цьому зауважити, що активність як наукова категорія досліджується в різних аспектах: фізіологічному, психофізіологічному, психічному та соціальному. Є сенс відрізняти активність людини як біологічної істоти, якій, як і всім живим істотам, властива активність у розумінні реакції, подразливості, вибірковості тощо, та активність як соціальне явище.
Розгляд різних підходів до проблеми активності дозволив також з'ясувати, що на даний час у психології існують багатоманітні за своїм характером систематизації активності, що базуються на застосуванні різних принципів градації матеріалу та пов'язані з різною термінологією позначення її особливостей при неоднаковому сутнісному змісті визначень - тип, форма, вид.
Так, одні дослідники спеціально виокремлюють таку одиницю підрозділу активності, як тип - фізіологічний, психофізіологічний, психічний і соціальний. Інші - одиницею диференціації активності вважають форму. Серед основних форм активності людини виділяються діяльність, спілкування, пізнання та рефлексія. Поряд із формою виділяють ще й таку одиницю диференціації, як вид. Так, в якості видів виділяються моторна, сенсорна, вольова, інтелектуальна, соціальна, інформаційно-комунікативна, спонукальна, пізнавальна, творча активність тощо. У кожному виді активності виділяють ступінь її виявлення - високий, середній та низький. Нагромадження різних видів активності в онтогенезі зумовлюють утворення простору людської активності - індивідуального та загального.
Слід також констатувати, що загальновизнаним як у вітчизняній, так і в зарубіжній психології є поділ активності людини на довільну і мимовільну, що дозволяє на якісно вищому рівні провести систематизацію та класифікацію її форм і видів. До довільних форм активності відносять всі її прояви, у формуванні і регуляції яких бере участь свідомість. Мимовільні форми виявляються спонтанно у вигляді стимульно-реактивної, інстинктивної, фізіологічної активності тощо.
Безумовним орієнтиром, на думку В. Хайкіна, при побудові класифікацій активності повинні виступати її іпостасі, що репрезентують собою біполярну позицію-опозицію, які не здатні існувати одна без одної, утворюючи єдність, - це активність внутрішня, як рефлексія і саморефлексія, в процесі яких суб'єкт відтворює себе як носій, транслятор активності, котрий реалізує певну мету, наміри в активності зовнішній [24, с. 206].
Зрештою, наявність значного матеріалу стосовно систематизації характеристик активності утворює досить широкий і складно організований сутнісно-змістовий простір.
Подальший аналіз літератури показав, що активність визначається через діяльність, вказує на її характер, на ставлення суб'єкта до діяльності. Отже, для визначенняпоняття "суб'єктна активність", виявлення її структури і відповідних емпіричних досліджень необхідно, насамперед, спробувати вирішити проблему співвідношення категорій "активність" і "діяльність". Дослідники цієї проблеми одностайні в одному - "мабуть, жодне з інших понять загальної психології не має настільки різного тлумачення" [9]. При цьому поняття "активність" постійно використовується разом, а часом і замість іншого - "діяльність". У зарубіжній психології розмежування
Loading...

 
 

Цікаве