WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Феномен внутрішньої еміграції. - Реферат

Феномен внутрішньої еміграції. - Реферат

347]. Свої страхи були властиві і внутрішнім емігрантам. Однією з причин, через яку багато з них не ставало на шлях відкритого опору, був саме страх, і не тільки за себе, але за свою родину, за дітей.
Страх переслідував людей, що не могли вміститися в сучасному їм житті, починаючи з перших років існування радянської влади. Зараз часто пов'язують появу страху з репресіями 30-х років. Однак, судячи зі свідчень людей, що жили в ті роки, це не так. " Я почала боятися ще до 1937 року. Страх налітав раптово", - згадує Емма Герштейн [5, с. 235]. У своїх спогадах вона наводить і одну із своїх розмов з Анною Ахматовою: "Еммо, що ми робили всі ці роки? - вигукнула вона в шістдесятих, коли так дзвеніла в повітрі політична тема. - Ми тільки боялися!" [5, с. 492].
По-різному проявлявся страх у різні періоди існування країни, різними причинами він викликався. Держава породжувала все нові й нові страхи, боротися з якими було дуже важко. Адже страх був не тільки у свідомості, він був і в підсвідомості, пронизуючи все життя людини. Та опір (і внутрішній, і зовнішній) продовжувався, набуваючи усе різноманітніших і багатоманітніших форм.
Шоста лінія аналізу стосується особливостей колективної пам'яті. Розуміючи услід за Дж. Верчем колективну пам'ять як поділену між різними групами суспільства [21], можна говорити, що внутрішні емігранти внесли свій вклад у цю "скарбничку". Дж. Верч виділив три типи колективної розподіленої пам'яті: однорідна (коли усі пам'ятають те саме); додаткова (коли інформація, що зберігається в пам'яті різних груп або людей, в цілому створює несуперечливу картину минулого) і протиборча, при якій інформація, що зберігається різними людьми або групами людей, суперечить одна одній, і та сама подія пригадується зовсім по-різному.
Протиборчий варіант колективної пам'яті міг виникнути в ситуації, коли різні групи людей використовували різні культурні засоби [22] і створювали різні наративи про одні і ті ж події. За радянської влади існував універсальний культурний засіб - офіційні джерела інформації. "Все подавалося у певному ключі. Якщо, наприклад, вивчалася історія, то не історія як така: вам пропонувалися не факти чи інформація, а "факти", кимсь підібрані, підігнані під Маркса, все подавалося крізь призму класової боротьби. Вивчали не Стародавній Рим, не Середньовіччя або новітню історію - замість цього доводилося слухати про боротьбу рабів проти рабовласників, селян проти баронів, робітників проти капіталістів. Усе це було неймовірно нудно - навіть якщо було правдою" [2, с. 161 - 162].
Однак були й неофіційні джерела. У 20-30-і роки це були усні розповіді. Пізніше внутрішні емігранти слухали різні закордонні "голоси", читали самвидав, де було представлено точки зору, альтернативні офіційній.
Що ж вони пам'ятали, зберігали в пам'яті, на відміну від багатьох інших людей? По-перше, ті події політичного життя країни, оцінка яких у них не збігалася з офіційною оцінкою. Часто ці події викликали в них сором за свою країну і небажання себе з нею ідентифікувати (наприклад, репресії стосовно церкви і священослужителів у перші роки радянської влади, введення радянських військ у Чехословаччину 1968 року, війна в Афганістані тощо). По-друге, події, що були ніби викреслені з історії Радянського Союзу (штучно створений голод в Україні й Поволжі, Голокост, масові репресії та ін.). Про ці події розповідали в колі своїх друзів, у сім'ї, говорили про них дітям.
Звичайно, внутрішні емігранти пам'ятали і про офіційні події, і про ті, котрі запам'ятовувалися іншими. Знали вони і їх офіційне трактування. Але водночас у рамках своєї колективної пам'яті вони зберігали не тільки інші, замовчувані офіційною історією, події, але інше бачення і розуміння багатьох добре знайомих фактів.
Зробивши предметом аналізу такий багатогранний феномен, як внутрішня еміграція, можна віднайти й інші можливі лінії його аналізу: використовувати бахтинське поняття голосів і спробувати зрозуміти внутрішню еміграцію як різноголосся. Здається цікавим і перспективним розглянути її з точки зору використовуваних мови і дискурсу, особливої поведінки тощо. Це завдання подальшого просування в цій проблемі.
І останнє, про що хотілося б зауважити. Проблема внутрішньої еміграції цікава не тільки в плані історії. Вона актуальна й сьогодні. Людям, які одного разу увійшли у цей стан, важко з нього виходити, навіть коли зовнішня ситуація міняється. Він стає звичним, як друга шкіра, стає однією з ідентичностей людини. Сформувалася специфічна свідомість, тип поведінки, погляд на світ. І якщо в ситуації більшої свободи цей стан та ідентичність ніби "дрімають" і перебувають у латентному стані, то при тоталітаризації держави починають актуалізуватися й проявлятися виразніше, набуваючи тих особливостей і характеристик, про які йшла мова.
Література:
1. Адамова-Слиосберг О. Путь. - Доднесь тяготеет. М.: Советский писатель, 1989.
2. Бродский Иосиф. Большая книга интервью. - М.: Захаров, 2000.
3. Вите О. Избиратели - враги народа? (Размышления об адекватности электорального поведения и факторах, на ее уровень влияющих) - Этика успеха, 1996, №9. - с. 58 - 71.
4. Воронков В., Чикадзе Е. Ленинградские евреи: этничность и контекст. - Биографический метод в изучении постсоциалистических обществ. - СПб., 1997. - с. 74 - 78.
5. Герштейн Э. Г. Мемуары. -СПб.: Инапресс, 1998.
6. Гофман И. Представление себя другим в повседневной жизни. - М.: Канон-пресс, 2000.
7. Заславский Д. "Правда", 1958г., 26 октября.
8. Зиновьев А. А. Русская судьба, исповедь отщепенца. - М., 1999.
9. Кон И. С. О себе и своей работе. - Социологическая психология. Избранные психологические труды. - Москва - Воронеж, 1999. - с. 5 - 56.
10. Орлова Р., Копелев Л. Мы жили в Москве. 1956 - 1980. - М., 1990.
11. Померанц Г. С. Записки гадкого утенка. - М., 1998.
13. Семенова В. Равенство в нищете: символическое значение "коммуналок". - Судьбы людей: Россия ХХ век. Биографии семей как объект социологического исследования. - М.: Институт социологии РАН, 1996.- с. 373 - 388.
14. Хейт А. Анна Ахматова. Поэтическое странствие. - М., 1991.
15. Чанцев А. Книжный развал. - "Семья и школа", 1999, №4, с. 32.
16. Чуковская Л. К. Записки об А. Ахматовой. 1952 - 1962. Т. 2. -М.: Согласие, 1997.
17. Bodnar, J. (1992). Remaking America: public memory, commemoration and patriotism in the XXth century. Princeton: Princeton University Press.
18. Cohen A. P. (1985). The symbolic construction of community. Chichester: E.Horwood; London; New York: Tavistock Publications.
19. Jenkins R. (1996). Social Identity. London:Routledge.
20. Tulviste, P. & Wertsch, J.V. (1994). Official and unofficial histories: the case of Estonia. Journal of Narrative and Life History, 4(4), pp.311-329.
21. Wertsch, J. V. (2002). Voices of collective remembering. N.Y.: Cambridge University Press.
22. Wertsch, J. V. (1997). Narrative tools of history and identity. Culture and Psychology, vol. 3(1), pp.5 - 20.
23. http://www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве