WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Феномен внутрішньої еміграції. - Реферат

Феномен внутрішньої еміграції. - Реферат


Реферат на тему:
Феномен внутрішньої еміграції.
Із словом еміграція ми вже давно звиклися. Хтось, правда, про неї тільки чув, а хтось і особисто знає людей, що кудись емігрували і чим це для них обернулося. Словосполучення ж "внутрішня еміграція" не настільки звичне, хоча останнім часом усе частіше і воно зутрічається не лише у масовій пресі, але й у наукових виданнях. Кілька років тому журнал "Огонек" опублікував листа, автор якого А. Леонідов твердив: внутрішня еміграція виникає тоді, коли мислячій людині набридає, що держава має її за бидло. У статті "Про себе і свою роботу" І. Кон так пояснює зміни у своїй професійній кар'єрі: "Відхід в історико-етнографічну проблематику був усвідомленою внутрішньою еміграцією (підкреслення моє - О. І.), втечею від радянської дійсності" [9, с. 44]. А траплялося й навпаки: держава ставила людину в такі умови, що вона сама змушена була ставати внутрішнім емігрантом. Так сталося, наприклад, з О. Зинов'євим за його власноим визнанням: "Я з родиною виявився викинутим із звичного для мене середовища і опинився в становищі внутрішнього емігранта, але не в сенсі мого внутрішнього (ідейного, морального, психологічного) стану, а буквально був викинутий із суспільства, проте утриманий всередині країни" [8, с. 478].
Подібні цитати можна продовжити.
Що ж це за поняття - "внутрішня еміграція"? Як воно увійшло в наше побутування? Чому дехто, почувши ці слова, безпомилково розуміє, про що мова, інший - здогадується, а дехто дивується? При цьому виникає ще безліч інших запитань, що чекають відповідей.
Визначення поняття
Словосполучення "внутрішній емігрант" - це фактично оксюморон, тобто поєднання непоєднуваного, як, наприклад, "живий труп", "суха вода" тощо. З'явилося воно, очевидно, у 20-і роки ХХ століття, і, передусім, пов'язувалося з ім'ям Анни Ахматової. В одному з своїх листів до Анатолія Наймана вона писала: "Салон Бріків планомірно боровся зі мною, висунувши звинувачення у внутрішній еміграції, що злегка відгонило доносом " [14, с. 341]. Цей маркер так і лишився з нею на все її життя.
Хоча в Постанові ЦК ВКП(б) 1946 року про журнали "Звезда" і "Ленинград" і в доповіді А. Жданова конкретно це словосполучення не вживалося, але, по суті, говориться про те ж саме: поезія Ахматової застигла "на позиціях буржуазно-аристократичного естетства і декадентства - "мистецтва для мистецтва", яке не бажає йти в ногу зі своїм народом". Про "внутрішню емігрантщину, яка прагне зіштовхнути радянську літературу з її генерального шляху", говорила тоді й Анна Караваєва, тавруючи літературну групу "Серапіонових братів", до якої свого часу належав Михайло Зощенко [цит. за 16, с. 12].
У своїх мемуарах Емма Герштейн згадує, що "в п'ятдесятих-шістдесятих роках Анна Андріївна повинна була зустрітися зі старим петербурзьким знайомим з десятих чи двадцятих років, з яким вона відтоді не зустрічалася. Він, очевидно, належав до тих людей, які цуралися зустрічей з "внутрішньою емігранткою" Ахматовою" [5, с. 489].
Можна припустити, що саме слово "внутрішня" з'явилося на противагу реальній еміграції, можливій у ті роки. Емігрували люди, які або не сприйняли нової влади, або ті, кого сама ця влада не сприймала і фактично витискувала з країни.
Емма Герштейн, говорячи про себе і своє світосприйняття, по суті, пише про те саме: "... від самої молодості, не належачи до переможених класів, я відчувала себе відщепенцем. У мене лишалося тяжіння до тоншої і багатшої духовної культури... Одне слово, я належала до числа тих, хто ... "не вміщувався" у сучасному житті" [5, с. 395]. У 20-і роки склалося певне коло людей, "які існували у радянській державі на становищі паріїв і внутрішніх емігрантів" [15, с. 32].
Практично відразу з своєю появою поняття "внутрішній емігрант" набуває політичного забарвлення нелояльності стосовно існуючого ладу й ідеології. Це цілком зрозуміло і зі слів самої Анни Ахматової, і з усіх подій, пов'язаних з постановою ЦК про журнали "Звезда" і "Ленинград" та ждановською доповіддю. А згодом і з кампанії, організованої у відповідь на присудження Борисові Пастернаку Нобелівської премії. У статті, опублікованій в газеті "Правда", Давид Заславський писав: "Біла еміграція виродилася, її література цілком вичерпала себе і зникла, і Пастернак, внутрішній емігрант, що живе в Радянському Союзі, повертається на той же ґрунт" [7]. А от реакція Лідії Чуковської на цю статтю: "Дивляться на мене з газетних сторінок лапки - улюблений знак того жаргону, яким користувалися у нас журналісти катівського напрямку; так і бачу крізь десятиліття: "діяльність" - у лапках, "групка" - у лапках, "шкілка" - у лапках, "нагорода" - у лапках, "мученик" - у лапках.
Тільки два слова - ворог народу - завжди вживалися без лапок. І ще два: внутрішній емігрант" [16, с. 310].
Ольга Адамова-Сліосберг, заарештована 1936 року, провела у в'язницях і таборах 20 років - аж до реабілітації 1956 року. Після звільнення вона у мемуарах описала і спробувала осмислити свій досвід і все, що відбувалося з нею. "О, якби я хоч у думках побажала йому (життю, що вела до арешту - О. І.) зла, я стала б внутрішнім емігрантом, порвався б мій зв'язок з цим життям, з усіма, кого я любила, з усім, чим я жила" [1, с. 29].
Отже, які характерні риси та психологічні особливості можна виокремити у людей, яких називали (або вони самі себе вважали) внутрішніми емігрантами?
Перш ніж говорити про це, необхідно зробити кілька застережень.
Перше. Ця стаття побудована на емпіричних фактах, історії, літературі та способі життя в Радянському Союзі. Необхідно віддавати собі звіт, що в тій чи іншій формі феномен внутрішньої еміграції можливий (і мав місце) не тільки в Радянському Союзі, але й в інших державах з тоталітарним режимом (наприклад, у нацистській Німеччині). Очевидно, що на різному ґрунті цей феномен мав як спільні риси, так і певні особливості.
Друге. Як і будь-яке інше, поняття внутрішньої еміграції розвивається і набуває особливих характеристик у різний історичний час. Тому внутрішні емігранти 20-х років відрізняються від внутрішніх емігрантів 70-х і т. д. Спробуємо виділити для початку деякі найзагальніші характеристики. Насамперед, це внутрішня незгода з владою і панівною ідеологією. І неможливість (без подальших репресій) привселюдно цю незгоду висловити. По-друге, це або неможливість справжньої еміграції через заборону держави, або неможливість чи небажання це зробити через якісь внутрішні причини (тут можна згадати А. Ахматову, що відмовилася емігрувати в 20-і роки).
Досить близьким до поняття внутрішньої еміграції є поняття дисидентства. Тому необхідно відразу ж їх розмежувати. Якщо дисиденти прагнули гласно висловити свою незгоду з політикою держави, що проявлялося в різного роду публічних діях, то внутрішні емігранти до таких дій не вдавалися. Їхня незгода виражалася в розмовах у колі близьких людей. Дисиденти часто поривали з своєю фаховою діяльністю - їхньою професією ставало дисидентство. Внутрішніемігранти, як правило, своєї професії не залишали, і в багатьох їхня фахова діяльність (а в декого і кар'єра)
Loading...

 
 

Цікаве