WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Філософія персоналізму і психологія діалогув - Реферат

Філософія персоналізму і психологія діалогув - Реферат

буття (природного, тілесного, матеріального, скінченного) й особистісного буття (культурного, ціннісного, ідеального, духовного) [2; 3]. М. Бубер відкрив фундаментальне розходження відношень "Я - Ти" і "Я - Воно", з якими пов'язані екзистенційно-онтологічне та іманентно-емпіричне світовідношення [6], а Г. Марсель позначив ці типи мислення й стратегії поведінки словами "бути" і "мати" [8; 10]1. С. Франк яскраво характеризує принципи й прояви сингуляризму (індивідуалізму) та універсалізму (колективізму), що нагадують співвідношення монологізму й діалогізму. С. Франк розкриває як принциповий антиномізм цих принципів, так і можливості органічних взаємовідносин між ними наоснові розробленого ним принципу антиномічного монодуалізму [12; 13]. Фактично цей принцип є одним з варіантів діалогічної металогіки.
Сучасний психолог Т. Флоренська у своїй концепції діалогу також дуже чітко протиставляє монологічне й діалогічне розуміння психології людини як духовно-перетворюючого спілкування, у якій монологічне уявлення про особистість пов'язується з "наявним Я" як часово-субстанційним поєднанням "Я реального" та "Я ідеального", а діалогічне розуміння особистості втілено в образі "духовного Я" як модусі потенційно-нескінченного буття, що відгукується на голос вічності [11, с. 52]. Фундаментальні розходження монологічного буття (яке включає об'єктну й суб'єктну форми) й діалогічного буття (як інтерсуб'єктної форми) у діалогічній концепції Г. Ковальова набувають форми парадигмальних розходжень розуміння психічного й особистісного життя людини [9].
У маніфестних працях персоналістів уявлення про духовно-трансцендентну сферу пронизувалися ідеєю присутності й впливу Бога, який трактувався як "обрій тотальності людського існування", як "символ і свідчення реальності", а тому універсальним підтекстом людського життя й діяльності була перспектива особистісного відношення між Богом і людиною [20; 21; 22; 24]. Ідея Бога як найвищої трансценденції є центральною для багатьох представників діалогічної філософії. Уява Бога надихала М. Бубера у розумінні сутності діалогічного "Я - Ти"-відношення на відміну від монологічного відношення "Я - Воно" [6]. С. Франк розробив концепцію трансраціонально-металогічної єдності "Я і Ти" як прояву Всеєдності Абсолютної Реальності. Найвищі визначення Реальності він вбачає у присутності Бога, а відблиск Його Незбагненності є джерелом інших форм незбагненно-парадоксальної природи реальності [12; 13]. До уявлень діалогістів і персоналістів про розходження іманентно-наявного і трансцендентно-духовного буття дуже близькі філософсько-релігійні погляди М. Бердяєва, Г. Марселя, М. Шелера та ін. [5; 10; 16].
Водночас персоналісти вважали можливими не тільки релігійно-духовні, але й культуро-творчі форми трансцендентності, а в пізній період розвитку персоналізму він виявляв значну спроможність до прийняття нерелігійних форм духовності1. Так, Ж. Лякруа вказував, що немає істотної різниці між віруючою людиною й атеїстом, якщо один та інший розуміють своє покликання; розбіжність лише в тому, що віруюча людина усвідомлює свою віру, атеїст же її розуміє. Будь-яка людина, пише Ж. Лякруа, як "скінченний і недосконалий дух" націлена на пізнання нескінченного й досконалого буття - Бога; віруючий вірить у це буття, атеїст не вірить, але він теж прагне його; саме неможливість пізнання цього буття "виправдовує атеїзм" [19]. Ж. Лякруа обгрунтовує "безрелігійну", "раціоналістичну" віру, і це означає, що філософія персоналізму відкрита для людей з різними переконаннями, різними засобами духовної трансценденції.
Персоналісти вірять, що "дух править світом", "духовне управляє економікою і політикою", і вважають, що суспільно-історичний розвиток лише незначно детермінується об'єктивними законами, але набагато більше визначається духовними явищами [21; 22]. Якщо персоналістична віра у примат духовного у сфері соціального життя нині здається романтичною ілюзією, то набагато більше підстав має переконання персоналістів, що "духовність визначає тілесне і душевне буття людини".
Екзистенційно-антропологічний пафос поглядів персоналістів полягає в уявленні, що духовно-трансцендентна сфера людини визначає настільки значні можливості свободи і самодетермінації людини, що, за словами Е. Муньє, правильніше говорити про "людську умову", а не про "людську природу" [18]. І хоча часто-густо здається, що людина цілком занурена в матерію іманентно-наявного буття і залежить від безлічі умов та обставин природно-матеріального, тілесно-біологічного й соціально-історичного життя, але насправді вона не раб умов, обставин та механізмів - вона спроможна вивищуватися над ними, панувати над ними. На думку Е. Муньє, людина є вільним суб'єктом власного життя, і тому основна її "умова" полягає в "пануванні над своїми умовами" [18].
Центральною для персоналізму є тема внутрішнього світу людини. Услід за А. Бергсоном, персоналісти дотримуються думки, що традиційно-раціоналістичні засоби мислення і філософування, засновані на абстракції та аналізі, порівнянні й узагальненні, не можуть віддзеркалювати суб'єктивну реальність внутрішнього життя особистості. Французський філософ розглядав людину як вершину "творчої еволюції", як джерело творчості й суб'єкт самостворення [4]. А. Бергсон прагнув створити "конкретну" "динамічну психологію" особистості, у якій індивідуальність людини виступала б як "тривалість" ("duree"), тобто як безпосереднє переживання (інтуїція) самого "плину життя", як свобода "життєвого пориву", який втілює стихію почуттів, волі та емоцій. Бергсонівське поняття надсвідомості персоналісти співвідносили з духовно-трансцендентною сферою і вважали, що воно містить у собі не тільки теоретико-пізнавальні, але й смисложиттєві відношення людини до світу, інших людей, самої себе і Бога.
Особливо повчальне для психолога ставлення персоналістів до принципів і методів науково-психологічного дослідження особистості. Вони відкидають об'єктивно-аналітичне вивчення внутрішнього світу особистості, за якого у "мозаїці" психічного робляться спроби відшукати прості первинні елементи і так звані "психічні механізми" [22]. Персоналісти говорять, що в об'єктивно-аналітичному дослідженні ігнорується суб'єктивна частина людського "Я"; часткові виміри не розкривають цілісної індивідуальності; лабораторні
Loading...

 
 

Цікаве