WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Утвердження духовних цінностей громадянського суспільства і релігійна соціалізація особистості - Реферат

Утвердження духовних цінностей громадянського суспільства і релігійна соціалізація особистості - Реферат

відтворення індивідом соціальних зв'язків за рахунок його активної діяльності, активної включеності в релігійне середовище. Результатом релігійної соціалізації є становлення "Я-релігійного" особистості, її здатності взаємодіяти із суспільством на усвідомленому рівні (психологічний підхід).
Ефективність релігійної соціалізації визначається мірою задоволення потреб особистості та соціуму в процесі цієї взаємодії. Чим вищий рівень духовного, інтелектуального і морального розвитку людини, тим якісно вищий рівень її потреб у задоволенні релігієзнавчою інформацією, переконаннями, вірою в Бога та його всемогутність, а після - власним психоаналізом віднайдення свого "Я" в цьому процесі.
Досить проблемним є процес соціалізації молоді сучасної України. З огляду на порушену в статті проблему, найбільш проблемним нині є процес релігійної соціалізації молоді в країнах пострадянського простору. Адже понад 70 років войовничого атеїзму зробили багато для бездуховного буття в соціумі, і це найбільш позначилося на людях середнього і молодого віку. Переважно люди цієї категорії залучені до злочинних угруповань. Саме у них змінилися ціннісні орієнтації, викликані складнощами буття в Україні. 2003 року 40 % молодих людей заявили, що хотіли б народитися в іншій країні. Це велика проблема для нашого суспільства.
З плином часу молодіжна ціннісна орієнтація приводить до нового напряму соціально-політичного життя. В такому випадку можна говорити про історичне покоління [20, с. 100]. "Помаранчева революція" значно вплине на утворення нових, не притаманних попереднім поколінням, уявлень, настановлень, цінностей і форм поведінки в суспільно-політичному, релігійному і культурному житті суспільства.
Культурно-історичний контекст - це першооснова буття сучасної людини в культурі. Розглядаючи її, С. Кримський відзначає, що в контексті так званої антропологічної катастрофи зустріч з самим собою є цінною проблемою духовності, коли феномен особистості виходить на авансцену історії. "Не ідея людини взагалі, не її рольові структури, людяність сама по собі, але їх переповнення через індивідуальні якості особи визначає тепер результативність гуманістичної свідомості" [25, с. 22].
Дехто із західних науковців став говорити про егалітарну культуру, яка нині має виправдовувати все корисне для особи, не оцінюючи, чи воно корисне суспільству в цілому. Це й пояснює бездуховні вчинки "бездуховної" епохи ХХ століття, що призвели до теперішньої ще більшої бездуховності.
Нині цінності стали предметом вільного вибору. Сучасна людина втратила віру в безумовну цінність ідеалів, що їх формувала (чи формує) ідеологія. Така ситуація порушує душевний спокій людини, котра жила в лещатах ідеологічних стереотипів, і штовхає її на пошук нових смисложиттєвих цінностей і світоглядних орієнтирів. Тому є потреба в ідеологічному осмисленні національної ідеї в рамках плюралізму, гуманізму, духовності, громадянськості та високої моральності.
В цьому контексті можна виокремити не лише дві сторони взаємозв'язку поколінь - засвоєння спадщини і новаторство, але й два напрями цих змін: регресивний і прогресивний.
К. Мангейм, характеризуючи молодь, говорить, що вона не може оцінюватися в перехідні епохи ні як прогресивна, ні як консервативна частина суспільства. Молодь лише володіє потенціалом до будь-яких починань, але її соціальна практика недостатня [2, с. 124].
Молодь, як наймобільніша частина суспільства, активно впливає на динаміку змін соціальної структури та соціально-політичні інститути. Засвоюючи певні соціально-духовні цінності, вона стає ініціатором перетворень на духовних засадах. Мусимо усіма формами і засобами впливу заявляти про потребу духовності. Перетворення у суспільстві потребують і знань, і моральності, і принципової громадянської позиції. І не тільки політико-правової, але й духовної відповідальності. Згадаймо ж бо, що творилося в радянському аморальному й бездуховному суспільстві - ГУЛАГи, психушки, Соловки, КДБ...
Спробуємо оцінити релігійність українського суспільства крізь призму окремих типологізацій, що існують у вітчизняній та в зарубіжній соціології, а також проаналізувати, хто ж є носієм релігійності і чим ці українські громадяни відрізняються від інших індивідів. Яке їхнє соціальне самопочуття, рівень соціальної активності та деякі ціннісні преференції. З цією метою, звернувшись до даних моніторингу Інституту соціології НАНУ 2004 року, сформуємо групу релігійних (суб'єктивно конфесійно ідентифікованих респондентів) і спробуємо виявити за низкою позицій спільне та відмінне між нею і групою громадян, що визначили себе нерелігійними.
Насамперед, кілька загальних характеристик. Дані останнього моніторингу свідчать, що в суспільстві зберігається досить високий рівень релігійності за самопрезентацією: релігійних 2003 року - 84,4 %, 2004 року - 83,3 %, нерелігійних 2003 року - 15,4 %, 2004 року - 16,7 %. Серед релігійних, за даними 2004 року, 40,3 % чоловіків і 69,7 % жінок, серед нерелігійних пропорція інша - 63,3 % чоловіків і 36,7 % жінок [28, с. 553].
Жінки традиційно складають більшість у групі релігійних, бо їхнє нерівноправне становище в суспільстві, роль берегині, психологічна сенситивність та емоційність змушують звертатися до релігії як інституту, що підвищує психологічний ресурс виживання. Основний загал релігійних (87,0 %) народився в Україні, 9,7 % - у Росії, тобто в країнах історично християнських, а конкретніше - православних. Переважна частина релігійних громадян народилася і провела більшу частину дитинства в селі (46,0 % і тільки 23,3 % - нерелігійних). Тобто, більший відсоток релігійних отримали релігійну ідентичність у процесі первинної сімейної соціалізації на селі, де релігійність вища, ніж у місті [28, с. 553].
Головною особливістю релігійної свідомості молоді після "помаранчевої революції" є інтерес до реалізації нового, що обіцяє переміни і співпадає зі світосприйняттям молодої людини, в якому релігійний чинник повинен мати велике значення, бо діяння "корумпованої влади" викликали у народу, в першу чергу - у молоді, зневіру, неповагу до "чиновницького закону", який влада реалізовувала у своїх корпоративних інтересах. Тому, крім загальносуспільних, державно-інституційних змін в діяльності "сильних світу цього", найперше повинна запрацювати духовна сфера (церква, сім'я, культура, відповідальність перед нацією), яка має виконувати "Господню місію" в сучасному українському суспільстві не через "зелені" та "високі посади", а через духовне осмислення і відповідальність кожного громадянина - "як я живу", що "працює на мою душу", "на мою звітність перед совістю, народом і Богом". Тоді молодь поважатиме родину, уряд, повертаючись до духовних принципів і норм шляхом релігійної соціалізації наоснові соціального захисту.
Ніколи в історії людства силові структури не виховували людину. Вони карають, а відтак "дають нові знання", як реалізувати "заборонене". Якби ж вони мали мораль, якій навчав Христос: "Чини з людьми так, як хотів би ти, щоб з тобою чинили!" Цього в сучасному українському суспільстві немає. Хіба ж можна любити бідного, якого
Loading...

 
 

Цікаве