WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Українське телебачення і криза національної ідентичності - Реферат

Українське телебачення і криза національної ідентичності - Реферат


Реферат на тему:
Українське телебачення і криза національної ідентичності
Спонукою взятися за перо стала для мене реакція електронних ЗМІ на підсумки "круглого столу" "Агресивність на телеекрані: оцінка фахівців", проведеного нещодавно Українським центром політичного менеджменту. Коли за результатами цієї дуже плідної акції проводилась прес-конференція, в ході якої тележурналісти ставили безліч гострих запитань, то навіть найзатятіший песиміст не чекав тоді того, що трапилося: інформаційної блокади на українському TV висновків, зроблених науковцями. Висновків, що недвозначно констатували: наше телебачення, як мінімум, не сприяє консолідації української нації.
Очевидно, передбачаючи результат (а для цього не треба було бути дуже сильним аналітиком), майже жоден із запрошених керівників телекомпаній не з'явився на розмову. Як зауважив щодо цього президент Українського центру політичного менеджменту Ю. Шайгородський, "ці люди розуміють свою відповідальність за те, що вони пропонують на екрані. Вони ж теж батьки! Але їм, мабуть, було незатишно спілкуватися з професіоналами, які порушували "незручні" для телеіндустрії питання" [17].
Чому на українському ТV ситуація "склалася так, як склалася"? Може, спробуємо пояснити це, використавши кілька гіпотез?
· На українських телеканалах процвітає "дикий, нецивілізований ринок". Редактори прагнуть за рахунок подачі в ефір карколомних за формою та примітивних за змістом сюжетів, разрахованих на невибагливі смаки, підвищити рейтинг своїх програм. У цьому випадку з'являється можливість максимально вигідно продати рекламний час. Тобто - телебачення є бізнес!
· Ситуація катастрофізму вигідна українським фінансово-промисловим кланам, оскільки аполітичний, песимістично налаштований громадянин у слабкій державі потрібен тим, хто прагне швидкого та безконтрольного збагачення.
· Винна глобалізація, оскільки її провідники у кожній країні, куди вони приходять як переможці, купують, перш за все, ЗМІ, бо прагнуть перетворити свідомого громадянина, який активно захищає свої права, на стандартизованого споживача-конформіста.
· Відбувається механічне запозичення американської концепції телебачення. Проводиться уніфікація ціннісних орієнтацій споживачів інформації через використання стандартних програм, звичних для американського глядача: ток-шоу, вікторини, спортивні програми, хіт-паради. Але це є впровадженням погіршеної копії оригіналу - без пропаганди позитивних національних символів, зате з брудною хвилею еротики (що можливе в США переважно на закодованих кабельних каналах чи пізно увечері). Сюди ж треба віднести й абсолютно нехарактерну для Західної Європи та США рекламу алкоголю.
Для початку можна поставити просте запитання: "Кого українське телебачення "розкручує" в ролі символа України, її, так би мовити, Берегині?" Виявляється, в ролі монополіста редакторських симпатій як втілення України виступає... Вєрка Сердючка. Це перша особливість українського варіанта позиціювання символів країни. Наприклад, для створення скульптур Маріанни - символа Франції (а вони встановлені у кожній мерії), позували жінки, що є гордістю французької нації: Б. Бардо, К. Деньов, І. Аджані. Можна зрозуміти тих, хто переконаний: "Росіяни "розкручують" Вєрку Сердючку, щоб тицяти в неї носом українців: "А ось ви які!" І в цьому їхня зневага до українців, що тягнуться до всього російського (мови, зокрема) та "дотягнутися не можуть". Саме в неправильності Сердюччиної російської мови росіяни найбільше і вбачають її придуркуватість" [1].
Можливо, це є прояв інформаційної політики, яка відображає російську точку зору і, ймовірно, має певне пропагандистське навантаження? Цілком можливо, що ця стратегія є раціональною для ЗМІ нашого північного сусіди. Але ж коли такий образ України тиражують українські телекомпанії, то запитань виникає більше, ніж відповідей. Скажімо, типовим є твердження, що це відбувається тому, що "частина нашої так званої еліти складається саме з таких Вєрок (обох статей), бо їм приємно бачити своє відображення у дзеркалі "мистецтва", а схвалення глядачів (здебільш таких самих Вєрок) зміцнює їх кволі почуття певності, самозначимості" [2]. Це твердження, при всій його гостроті, відзеркалює, на нашу думку, лише окремі грані проблеми і є більше дискусійним, ніж апріорним. Оскільки ніхто з можновладців ніколи й ніде не прагнув "працювати" проти себе. Звичайно, інколи талановиті журналісти, приспавши пильність влади, могли проводити довготривалі PR-акції, спрямовані проти панівного істеблішменту. Для прикладу можна навести інформаційну стратегію московського журналу "Огонёк" 1985 - 1991 років, який для дискредитації тодішньої влади зробив більше, аніж усі закордонні "підривні" радіоголоси разом узяті. Але, повторюємо, на нашу думку, то трапилося, скоріш, через невміння радянських провідників мислити стратегічно.
Отже, типова точка зору: телебачення виходить із простих завдань: якомога дорожче продати рекламний час [15]. А для цього треба показувати "смажені" факти. Та ще й у блискавичному темпі, щоб не було часу замислитися над відеорядом. Головне - рейтинг! Але, як влучно зауважив російський сатирик М. Задорнов, " найвищий у світі рейтинг у автомата Калашникова та кокаїну" [17]. Строкатість і примітивізація відеоряду викликає зауваги з боку фахівців. Тому що "це нескінченний кіч, якого так багато і який все частіше прикидається якимось осмисленням світу" [3].
Якщо виходити з цього, то головна біда українського телебачення - примітивізація проблем, що висвітлюються, доведення їх до рівня соціальних стереотипів, які глядач некритично засвоїть. Відповідно, фахівці стверджують, що "телебачення стає все безглуздішим. Сьогодні воно розраховане на найнижчий інтелект. Тобто, йде гра на зниження ролі інтелектуального діалогу" [4].
Отже, гіпотеза про стихійні дії редакторів основних телевізійних каналів для привернення уваги рекламодавців не підтверджується. Оскільки стихійна імпровізація давала б значно більше "віяло" сюжетів, бажаних для демонстрації на TV. В цьому випадку, за законом "великих чисел", мали б бути як позитивні, так і негативні сюжети. Саме тому з'являються висновки політично незаангажованих фахівців, які не вірять у самостійність рішень телевізійних редакторів і режисерів. Для підтвердження можна звернутися до такої
Loading...

 
 

Цікаве