WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Українець під тиском свободи - Реферат

Українець під тиском свободи - Реферат

не обминають і політиків, державних і громадських діячів, господарників, журналістів. Навіть більше: саме в їхньому середовищі, відзначає вчений, де поєднання невротичності з нігілізмом особливо небезпечне, вони проявляються частіше й дошкульніше.
Нічого дивного в тому, що у політичній галузі нігілізм проявляється лише тоді, коли суспільні стуктури втрачають силу. Життєздатні культури надзвичайно рідко піддаються нігілізмові: на перешкоді йому стає самоочевидність культурних цінностей. Натомість початкове ентузіастичне захоплення гаслами прориву до нових суспільних і людських цінностей та ідеалів обертається справжньою катастрофою, коли за цими гаслами виразно проступає фальш [4].
Професор Уорвікського університету (Велика Британія) Р. Скідельскі, який свого часу отримав титул лорда за свої дослідження Кейнса, 1995 року опублікував цікаву працю "Дорога від рабства. Про економічні та політичні наслідки краху коммунізму". У ній, зокрема, зазначається, що ліберальна демократія не може бути ідеологічним кінцевим пунктом. Велика сила її в тому, що вона стримує і приборкує політичні пристрасті. Однак вона не усуває їх. На переконання Р. Скідельскі, заміна комунізму капіталізмом є абсолютно новим досвідом в історії людства, і тому динаміка перетворень може бути непередбачуваною. Консервативні філософські теорії перетворень не можуть дати прийнятних орієнтирів щодо майбутнього. Суспільні інститути, необхідні для того, аби стримувати нові сили, доведеться створювати з уламків зруйнованих систем, і дослідника хвилює, у першу чергу, моральний бік розпочатих змін [5].
Український соціолог С. Макеєв, оцінюючи перспективи формування класового суспільства в Україні, дуже слушно зауважує, що простором маневру для держави може бути виключно простір довіри [6].
Цілковито поділяючи міркування автора щодо ролі довіри у сучасному суспільстві, хотілося б лише додати, що проблема довіри до держави з боку власного народу, довіри до демократії та інституцій ринкової економіки не така вже й незбагненно складна. Багатий світовий досвід і, зокрема, сучасний досвід Росії переконує, що довіра виникає і зміцнюється лише тоді, коли, по-перше, влада обернена обличчям до власного народу (і тільки потім до інших!), а, по-друге, коли влада діє, діє активно, розсудливо і відповідально. У цьому зв'язку доречно нагадати влучну оцінку Президента України Л. Кучми, який, суттєво збагативши свій політичний досвід, дійшов простого і цілком логічного висновку: у справжній змістовній політиці не буває так, що політик лише говорить, нічого не роблячи для реалізації свого проекту. Політик повинен не лише заявити ідею, але й домогтися, хоча б частково, її втілення, інакше він просто базіка й демагог [7]. Отже, проблема суспільної довіри - це, перш за все, проблема змістовності політики.
Узагальнюючи суперечливий людський досвід, Е. Фромм, зокрема, застерігає проти необачно довірливого ставлення до політичних шахраїв, які ніколи не втрачають нагоди скористатися кризовим станом індивідуальної і колективної свідомості у найскладніші періоди національної і світової історії. До речі, П. Екман, один з провідних американських психологів, який взявся дослідити найтонші нюанси поведінки брехунів та спробував тверезо оцінити людську здатність і шанси у викритті брехні, підкреслює, що далеко не будь-яка брехня зазнає невдачі. Адже не обов'язково мають бути зовнішні ознаки, що викривають брехуна. При цьому підкреслюється, що значно легше обдурити того, хто хоче бути обдуреним. Крім того, як доводить пракична психологія, коли обманщик не поділяє соціальних цінностей своєї жертви, не виникає й сильного почуття вини через брехню. Коли цінності різні, брехун чинить добре - для своїх [8].
Справжня зрілість суспільної свідомості, на наш погляд, якраз і визначається здатністю громадян тверезо оцінювати поведінку політиків, реалістично тестувати політичну змістовність будь-яких обіцянок та особисту змістовність обіцяльників, особливо коли це стосується програм кардинальних зрушень або масштабних планів корекції стратегічних орієнтирів національного розвитку. Коли ж люди заздалегідь вже поділили суспільство на "своїх" і "чужих" або "наших" і "не наших", то пильність широких верств неодноразово обдуреного населення, як рекомендують знавці людської душі, взагалі має бути подвійною.
Свого часу концепція європейської свободи була обгрунтована в релігійних доктринах Реформації. В них знайшов відображення і подвійний характер свободи. З одного боку, спостерігалася зростаюча незалежність людини від зовнішньої влади, з іншого - її ізольованість та самотність, жорсткий індивідуалізований контроль за соціальною поведінкою в умовах запеклої конкуренції особистостей.
Необхідно визнати, що в процесі рецепції стратегічної ідеї європейської модернізації і у добу "перебудови", а також і в наступну добу "розбудови національної державності" ми занадто довго лишалися в полоні "рекламної моделі" всеперемагаючого гуманізму. Ми співали політичний гімн свободі людини, співали дифірамби національній ментальності та природній обдарованості співвітчизників, не беручи до уваги історично типове для європейського періоду утвердження капіталізму прагматичне, навіть жорстоке врахування недосконалості людської природи. Цей аспект особистої свободи нами був проігнорований. Ось і вийшло, що на теренах колишнього СРСР під звуки чарівної арфи всеперемагаючого гуманізму вкотре звільнені згори "широкі народні маси" самі для себе досить швидко змайстрували черговий всенародний "соковипарювач" у вигляді "європеїзованих" розцінок на житлово-комунальні послуги. У складний перехідний період не було вчасно застосовано загальнонародного "морального гальма", яке свого часу у новонародженому європейському капіталізмі існувало, приміром, у вигляді індивідуальної угоди із жорстоким Богом Кальвіна або Лютера. Не було створено й надійних законодавчих запобіжників проти негативної свободи індивідууму, і, як наслідок, "найкмітливіші" індивідууми блискавично впоралися із рештоюіндивідуумів. На самому старті поза увагою залишився життєво важливий процес формування індивідуальної совісті як запоруки щирої суспільної солідарності. Досвід автономізації людських чеснот і перетворення їх на привілей якоїсь однієї верстви чи прошарку ніколи не закінчувався добром. Апріорно "неблагородні" завжди у кінцевому підсумку повставали проти "монополістів благородства" і викидали їх на смітник національної історії. На жаль, досить часто разом з ними на смітник жбурлялися й виплекані протягом тривалого часу громадянські принципи честі, людської гідності, виривалися з коренем природні прагнення людини до високої духовності.
Потребу Реформації як гуманітарної передумови національного Відродження, звичайно, не слід сьогодні спрощено розуміти у сердньовічному, релігійно-церковному сенсі. Україна має досить розвинене поліконфесійне середовище, спроможне й без того задовольнити будь-які уподобання. Йдеться про комплексність соціально-психологічної Перебудови, про зміни на ментальному рівні, які б забезпечили дотримання принципів соціальної справедливості у новому конкурентному соціумі. Духовна краса і внутрішня свобода у храмах, очевидний і естетично привабливий демократизм православ'я цілком спроможні витворити нових людей із чистою та прозорою душею, людей, які "будуть неначе діти".
Однак чи виживуть ці діти у агресивному суспільному середовищі і чи буде їхній "земний" соціальний статус відповідати рівню набутих чеснот? І, що також суттєво, хто й як захоче потім цим скористатися?
Цілком очевидно, що реальний розвиток традиційних форм національної духовності загострює потребу і в якісно новій моральній функції держави. При відповідальному ставленні до людської долі і перспектив відтворення суспільно необхідних чеснот обов'язково має бути сформований громадсько-державний "морально-політичний діполь" як противага негативній свободі. Інакше будь-яка технократична концепція
Loading...

 
 

Цікаве