WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Українець під тиском свободи - Реферат

Українець під тиском свободи - Реферат


Реферат на тему:
Українець під тиском свободи
Свого часу П. Юркевич зазначав, що багато хто визначає потугу держави за кількістю громадян, але це неправдиво, треба мати на увазі якість громадян. На глибоке переконання видатного українського юриста і філософа, спромога народу визначається не чисельністю людей, а їхніми моральними силами; без достатнього запасу цих сил держава, хоча якою б великою й багатолюдною вона була, не може бути щасливою [1].
У модерному політологічному дискурсі така постановка питання є варіантом відомої проблеми "людського капіталу". Схоже, що цей фактор національного поступу все більше перетворюється на вирішальний, такий, що переважає інші, в тім числі й технологічний. Адже і перспектива вкрай потрібної інноваційної моделі розвитку, попри безумовний технологічний вимір, визначається, у першу чергу, якістю людського капіталу. Зрештою, все залежить від потенціалу людини і її психологічної готовності його задіяти. В умовах святкування публічної перемоги свободи і демократії на руїнах тоталітаризму "запустити" двигун індивідуальної ініціативи у потрібному режимі не так вже й просто. Окрім того, ще й індивідуальний вибір між позитивною та негативною свободою далеко не завжди відбувається на користь першої.
Національна ідея та національні інтереси не можуть залишатися справою зовнішьою, не залученою до цінностей життя громадянина. У протилежному випадку вони перетворяться на черговий історичний міф. Те ж саме стосується й ідеї свободи. Відтак, на наш погляд, праця відомого філософа, психолога та соціолога Е. Фромма "Втеча від свободи" може й сьогодні стати в нагоді неупередженому дослідникові, котрий має намір серйозно замислитися над "людськими" особливостями процесу далеко не бездоганного демонтажу тоталітаризму, специфікою різних концепцій і доктрин утвердження демократії та свободи. Е.Фромм, не заперечуючи визначної ролі соціально-економічних чинників, все ж наполягав, що основою соціального процесу є індивідуум зі своїми бажаннями й тривогами, пристрастями і переконаннями, схильністю до добра або зла. На жаль, і досі ще занадто багато рації є у міркуваннях філософа стосовно недостатньої підготовленості людини до того, що "в один чудовий день на неї впадуть свобода і незалежність".
За нинішніх умов чергової різкої і досить непередбачуваної відмови від вистражданих людством засадничих принципів повоєнного світового порядку актуальним видається невтішний висновок, що "сучасна людина прагне придушити у собі ірраціональні пристрасті - прагнення до руйнації, ненависть, злобу і помсту - вона стоїть навколішки перед символами влади, грошима, суверенними державами, нацією" [2].
Виникає цілком логічне запитання: як же Україна, з болем позбавляючись власного історичного марновірства у процесі рецепції передового світового досвіду та реалізації своїх амбітних державотворчих намірів на нинішньому історичному етапі національно незалежного існування, може уникнути цієї нової і незвичної стихії марновірства цивілізованого? І чи взагалі можливо якось уникнути такого роду духовної "деконструкції" особистості за сучасних умов "глобального запалення" людської свідомості? Який вигляд має європейський курс України та й узагалі весь сучасний етап європейського єднання з точки зору окремої особистості? Звичайно, такий масштабний комплекс проблем неможливо висвітлити в рамках однієї статті. Як нагадує Е. Фромм, вивчаючи психологічне значення певної доктрини, слід перш за все усвідомити, що психологічний аналіз ніяким чином не є обговоренням істиності цієї доктрини. На що спроможний психологічний аналіз, так це показати суб'єктивні мотиви, котрі приводять людину до усвідомлення якихось проблем і примушують її шукати відповіді у певному напрямку. "Європеїзація" - це не лише і не стільки завзятий "євроремонт" у нашій національній оселі у відповідності з добре відомими "копенгагенськими критеріями". Це, окрім того, ще й глибинна психологічна реконструкція на індивідуальному і колективному рівні, яка багато в чому може визначити перспективу осмисленого цивілізаційного оновлення українського національного життя в цілому. Однак знову й знову у суспільстві загострюються суперечки щодо того, як саме має відбуватися така реконструкція, яких глибин національної ментальності вона може торкнутися і чи потрібна вона взагалі. Питання ці далеко не однозначні, якщо враховувати останні прояви відвертої духовної вразливості класичних європейських цінностей і навіть сучасного морального розколу самої Європи під впливом іракської кризи. Далека війна вкотре кинула простого європейця у прірву відродженого кальвінізму, підірвала його віру у свої можливості та посіяла сумніви щодо функціональних можливостей зрілої європейської демократії.
Очевидним стає слушність висновку, що криза демократії стосується не лише авторитарних режимів, а є ширшою за масштабами і становить небезпеку для кожної сучасної держави. Причому абсолютно байдуже, під якого кольору прапором виступають противники свободи людини. Нові безпрецедентні заходи щодо контролю за життєдіяльністю людей, пов'язані із небезпеками міжнародного тероризму, є досить переконливою ілюстрацією універсалізму різного роду депресивно-маніакальних психозів.
На пострадянському просторі ситуація ще заплутаніша. Етика рівних можливостей, що прийшла на зміну етиці рівного розподілу, породила й різні види морального відчуження, які генерувалися протистоянням "моралі обов'язку" і "моралі щастя". Це, у свою чергу, створює перешкоди для розпочатого процесу "первісного нагромадження цінностей політичної етики". Визначився досить сумний етап розвитку суспільної моралі, пов'язаний із нагромадженням у багатьох сферах суспільного життя криміногенного потенціалу. Підвищилася небезпека так званої кримінальної інтоксикації суспільної свідомості. Тим більше, що традиції наші у цій справі не гірші за європейські. Особливо коли шалено зріс попит на кримінальну та напівкримінальну кмітливість. Адже ще пролетарський письменник М. Горький вустами героя п'єси "На дні" висловив спостереження з приводу того, що злочинцю обов'язково треба бути розумним і що лише законослухняні громадяни мають можливість усе життя прожити дурнями. На думку соціальних психологів, поширення такого роду світобачення сприяє зростанню почуття роздратування, посиленню відчуття власної "несправжньості". Досить поширеним стає квієтизм - світогляд соціальної пасивності, імітації соціального життя. Зростає кількість членів суспільства зі стертими, ледве помітними соціальними якостями. За таких умов, як правило, суттєво ускладнюється синтез ліберальних і демократичних цінностей. Як слушно відзначають у цьому зв'язку російські дослідники В. Бакштановський та Ю. Согомонов, тиранія страшна не стільки фізичним знищенням непокірних, скільки моральним розтлінням тих, хто скорився. Історичний досвід переконує, що вплив тиранічного режиму на людські душі надовго зберігається і після зміни влади. Тривалий час у посттоталітарнийперіод маємо справу з ціннісно-нормативним конгломератом, який інколи робить досить невизначеною долю традиційних життєвих ідеалів [3].
Тоталітаризм не лише не витримав тиску проблем незадовільної економічної ефективності та виявився організаційно неспроможним швидко віднайти адекватні відповіді на актуальні запити науково-технічної революції. Він, перш за все, зазнав моральної поразки у процесі суспільної дискусії щодо ставлення до людини. Демократія запропонувала кожному якісно новий рівень самоусвідомлення, якісно нову шкалу моральних цінностей. Поширені у сучасному суспільстві суперечливі прояви руйнування і саморуйнування є, на думку відомого австрійського культуролога і політолога В. Крауса, симптомами нігілізму як психопатологічного явища. Руйнування і саморуйнування може відбуватися раптовими вибухами або поступово визрівати в надрах душевної організації людини загалом зовсім іншого спрямування. Неврози та інші психопаталогічні відхилення
Loading...

 
 

Цікаве