WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Типологія адаптаційного подолання кризи підліткового віку - Реферат

Типологія адаптаційного подолання кризи підліткового віку - Реферат

цікавий момент: причину "вибуху" вони так і не змогли визначити, бо вона "загубилася" у пам'яті, а зараз вони так внутрішньо змінилися, що вже самі не розуміють себе тодішніх (а тоді, в минулому, під час дорослішання, вони ще не вміли себе розуміти). Ця обставина привернула нашу увагу тому, що під час самого інтерв'ю ці ж досліджувані продемонстрували здатність до досить глибокої саморефлексії. Склалося навіть враження, що вибухово-бурхливе отроцтво колись усе ж потребуватиме свого усвідомлення.
Дорослішання з активним подоланням. Об'єднуючою ознакою для респондентів у цьому випадку стає якраз протест проти існуючого стану світу речей і явищ, світу людей. З попереднім типом дорослішання цей тип споріднює різке підпорядкування всієї життєвої активності індивіда задоволенню якоїсь смисложиттєвої потреби. А різниця полягає в тому, що в цьому випадку у підлітків не спостерігається кардинальної зміни загальної лінії поведінки - тобто залишається певна спадковість із передпідлітковим ставленням та поведінкою. Респонденти продемонстрували також свою обізнаність з причинами виникнення протесту, причому усвідомлення цих причин (або розуміння їхньої значущості) відбувалося ще в підлітковому віці. А це означає, по-перше, що в їхньому житті не було раптової появи критичного періоду (на думку Л. Виготського, легше забуваються саме критичні періоди життя, оскільки вони нагадують хворобливі стани фізичного самопочування, на фоні яких усі конкретні події переживаються якось згладжено [6]), а, по-друге, уся їхня життєдіяльність концентрувалася навколо конкретної мети, надаючи, таким чином, певний вектор спрямованості їх активності взагалі (тобто вони розуміли, навіщо так поводяться в конкретних випадках). Вирішальним у виникненні цього розуміння виявилося те, що, як не дивно, усі респонденти, котрі належать до цього типу, зустрічалися в житті з несприятливими соціальними обставинами. Йдеться про утворення навколо них таких стосунків (з дорослими, однолітками), які не дозволяли задовольнити соціогенних смисложиттєвих потреб (у визнанні, прийнятті тощо), що й викликало наростання внутрішньої напруги. Ця напруга вимагала розрядки, і зовнішня соціальна несприятливість відігравала, таким чином, роль провокатора протесту. А оскільки джерело перешкод визначалося досить легко (хто саме заважає жити так, як хочеться), то такі перешкоди долалися активно (що й дало назву цьому типові дорослішання). Найчастіше використовувалося подолання як напад на перешкоду та пряме (вперте) досягнення мети. Однак розуміння себе в конкретних випадках, інакше - усвідомлення конкретних вчинків, не призводило до усвідомлення сенсу загальної спрямованості всієї поведінки. Тобто, знання про те, до чого вони тоді прагнули взагалі, наші респонденти змогли оформити (й то не всі) десь нещодавно, перед інтерв'ю, а дехто взагалі зробив це під час самої бесіди. Тоді ж, у підлітковому віці, вони просто намагалися уникнути "мінусів" свого життя.
Дорослішання з активною адаптацією. Сенс виокремлення цього типу полягає в тому, що серед наших респондентів виявилися індивіди, які ніби поєднували типи активного подолання та пасивного страждання. Тобто, по-перше, вони продемонстрували таке ж уміння розуміти сенс своїх конкретних вчинків, як і представники типу активного подолання. По-друге, несприятлива соціальна ситуація (відзначимо, що в усіх респондентів цього типу несприятливість в житті "створювали" їхні родини, а не однолітки чи ще хтось) перешкоджала задоволенню смисложиттєвих потреб, залишаючи підлітків у стані постійної внутрішньої напруженості. По-третє, вони також не усвідомлювали, чого прагнуть, який "+" намагаються досягти - частіше знали, чого треба уникати (в них також не було "старшого друга"). Однак, по-четверте, в їхній поведінці не спостерігалося подолання перешкод як напад на них. Інакше кажучи, основним показником, за яким ми відокремили цих респондентів від решти, стало їхнє прагнення не ламати ситуацію під час задоволення смисложиттєвих потреб, а знайти спосіб більш-менш гармонійного пристосування до неї. З чим був пов'язаний такий адаптаційний крок (чи з якимось пацифістським світоглядом, чи з особистим неприйняттям агресивної поведінки тощо), в межах нашого дослідження встановити було неможливо. Однак виокремлення серед всієї вибірки респондентів, які в своєму житті "відмовлялися" пасивно страждати або активно долати (ламати), стало однозначно можливим. Подолання ж перешкод у них відбувалося через пластичне поєднання прямого досягнення мети (коли зусилля на її досягнення не виправдовувалися результатом) з відмовою і втечею.
Пасивно-страждальницьке дорослішання. Майже вся життєва активність респондентів, які склали цей тип, відбувалася у внутрішньому плані. Тобто, поява нових, для них - смисложиттєвих, переживань та роздумів практично не відбивалася на їх поведінці: всередині могли вирувати емоції, але зовні все було тихо й мирно. Можливо, така пасивна позиція пов'язується з якимись особистісними властивостями (зокрема, з локусом контролю, але це потребує окремого дослідження). Однак, як показали інтерв'ю, у декого з респондентів після завершення підліткового віку спостерігалася зміна загальної активності, тобто пасивна поведінка була їм притаманна лиш певний час. Крім того, за свідченнями самих же респондентів, вони страждали від власної неактивності, прагнули до дій і досягнень. Однак, частково через зовнішні перешкоди (в більшості представників цього типу в житті склалися несприятливі соціальні обставини), частково через внутрішні (несформованість необхідних умінь) вони не використовували активні способи досягання мети: найчастіше "долали" перешкоди за типом втечі та/або відходу. Склалося враження, що підлітками вони ніби завмирали усередині себе, сподіваючись на появу сприятливих моментів у житті. І це завмирання на своїх переживаннях не залежало від наявності зовнішньої системи оцінювання: половина респондентів мала в житті "старшого друга", вплив якого проте простежувався у виникненні в цих респондентів почуття прийняття себе та свого стилю життя.
Безкризове дорослішання. Майже половина респондентів (43,8 %) визнали свій перехідний вік як безкризовий період, однак лише третя частка від всієї вибірки увійшла до складу цього типу дорослішання. Тобто, незважаючи на те, що підліток може й не відчувати гострих внутрішніх змін у собі,кризовість у його життя може внести соціальне оточення або вплив випадкових подій. Інакше кажучи, перш за все до цього типу потрапили респонденти, в яких склалися сприятливі життєві (та соціальні) обставини. Крім того, основа маса досліджуваних, які під час дорослішання мали "старшого друга" (зовнішня система оцінювання екзистенціальних переживань), також виявилася в цій групі. Додамо, що кожен з представників цього типу відзначав, що він узагалі не помітив у собі наростання якоїсь конфліктності: міжособистісні конфлікти траплялися, але всі вони мали ситуаційний характер і не впливали на загальний перебіг психічного стану. Через те, що була сприятлива ситуація розвитку, зростання значущості смисложиттєвих потреб супроводжувалося появою відповідних умов для їх задоволення. Відтак основним способом долання перешкод, хоча необхідність щось долати в цих респондентів виникала досить рідко, було пряме досягнення мети. Тут виявилася цікава особливість: серед усієї вибірки респондентів були такі, що не зовсім розуміли (та приймали) зміст і перебіг нашого інтерв'ю через невміння аналізувати себе та своє життя (вони демонстрували певну непсихологізованість свого сприйняття та мислення). Так ось 84,4 % таких "непсихологічних" респондентів потрапили саме до цього типу дорослішання. У
Loading...

 
 

Цікаве