WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Типологічна модель індивідуально-психологічного образу держави - Реферат

Типологічна модель індивідуально-психологічного образу держави - Реферат

національної свідомості та особливою місією нації. Соціальна позиція, характерна для такого бачення держави, - це позиція загальновідомого Остапа Бендера, готового скористатися цінностями, нагромадженими в цій організації, але не шляхом, офіційно передбаченим для цього в її організаційному середовищі.
Четвертий тип образу держави пов'язаний з комбінацією полюсів конструктів "Анти-Я", "Безлад" і "Сенс". Існування держави сприймається, з екзистенційного погляду, виправданим і необхідним, але фактично - спрямованим проти особистості, конфліктним і дисгармонійним. Таке сприймання характерне для тих, хто розводить ідею держави (державності) і те реальне становище, у якому вона перебуває в даний момент. Подібна соціально-психологічна позиція типова для опозиційної еліти (політичної опозиції), яка критикує (не сприймає) панівний політичний режим. Слід зазначити, що йдеться саме про еліту як носія такої позиції, а не про опозицію взагалі: "масовий індивідуум", сприймаючи конфронтацію свого "Я" з державою, схильний зовсім відкидати державу, в тому числі й саму ідею державності. Цей тип образу держави вимагає значно більшої когнітивної складності: ідея держави не тільки не відкидається, але залишається надцінною. У цьому випадку ідея держави може підноситися до абсолюту, пропагуватися; можуть розроблятися проекти "ідеальної держави", які багато в чому суперечать державі реальній. Тому домінуюча парадигма відносин з державою, притаманна такій особистості, є суб'єкт-суб'єктною.
П'ятий тип образу держави визначає комбінація полюсів конструктів "Я", "Лад" і "Абсурд". Особистість сприймає державу як впорядковану, досконалу організацію з високорегламентованим організаційним середовищем та ідентифікується з нею. Водночас вона уникає думки про її майбутнє, вважає її програшною в глобальній історичній перспективі і шкідливою для суспільства в широкому розумінні. Ідентифікацію у цьому випадку обумовлює зазвичай не так усвідомлення глобальної виправданості існування держави, як переживання особистої наближеності до важелів управління і розподілу цінностей та ресурсів. Оскільки таке бачення держави є суперечливим, а особистість уникає когнітивного дисонансу, то є тенденція витіснення у несвідоме однієї з цих когніцій. Витісняється, насамперед, зміст, що відповідає полюсу "Абсурд", оскільки саме він провокує негативні переживання (на відміну від змістів, що відповідають полюсам "Лад" і "Я"). Тому, як правило, не усвідомлюються побоювання щодо шкідливості та антилюдяної спрямованості активності такої держави. Таке бачення можна атрибуювати колишній радянській номенклатурі 1970 - 1980 років, яка керувала державою, розуміючи, що усталений спосіб управління призводить до занепаду економіки, культури тощо. Таке бачення може бути притаманним і типовому представникові державного бюрократичного апарату, якому властиво дбати про порядок (розуміючи його як правильний рух паперів інстанціями згідно з інструкціями та нормативами) і не замислюватися, яку функцію виконує ця система в широкому суспільному масштабі. Такий тип бачення держави та своїх стосунків з нею відповідає суб'єкт-об'єктній парадигмі відносин. При цьому особистість бачить державу суб'єктом, а себе - маленьким гвинтиком механізму, тобто радше об'єктом.
Шостий тип образу держави пов'язаний з полюсами конструктів "Анти-Я", "Лад" і "Абсурд". Держава постає як бюрократизована, формалізована організація, але бачення її відбувається не з позиції урядовця, а з соціально-психологічної позиції людини, залежної від бюрократичного апарату - з позиції "безправного громадянина". Держава сприймається впорядкованою, але ця впорядкованість видається притаманною насамперед бюрократичному апаратові, який контролює всі сфери її життя. При цьому глобальна мета існування держави постає незрозумілою, антилюдяною і абсурдною, а її закони - позбавленими сенсу. Слід зазначити, що цей варіант є, на нашу думку, більш травмуючим і стресогенним, ніж, скажімо, другий тип (притаманний "злодію в законі"). Абсурдність, як перцептуальна якість держави, спричиняє фрустрацію потреби у сенсі, що загалом має для особистості негативніші наслідки, ніж сприймання протиставлення організації особистості. Але у поєднанні ці перцептуальні якості призводять до переживання відчуженості у стосунках з державою.
Феномен відчуженості вивчався у психіатрії, оскільки він є причиною багатьох психічних відхилень [2]. Неможливість співвіднести своє "Я" з оточуючим світом (у тому числі з соціальним або окремими його компонентами) як з "Ти" призводить до домінування відносин "Я - Воно", яке в системі буберівських категорій означає вихолощеність, схематичність, спотворення сприймання (як когнітивного, так і емоційного). Деякі автори тлумачать феномен відчуження як переживання неможливості бути вільним у проявах власного "Я", як втрату власної суб'єктності у відносинах зі значущим соціальним світом [2]. Цей тип сприймання держави відповідає об'єкт-об'єктним відносинам з нею.
Сьомий тип образу держави утворюється полюсами конструктів "Я", "Безлад" і "Абсурд". Особистість ідентифікується з державою, хоча цей емоційний зв'язок підсилюється не тим, що держава робить для особистості (тобто не забезпеченням соціальних гарантій та виконанням функцій, важливих для існування чи розвитку особистості), а навпаки - великою кількістю енергії та жертв, відданих державі особистістю. Тут маємо справу з описаною В. Райхом перверзією патріотичного ідеалу. Існування держави не є виправданим для особистості в екзистенційному плані; особистість не розуміє і не сприймає глобальної мети існування держави; активність держави постає як цілком абсурдна, алогічна, хаотична. Водночас цю абсурдність цей тип прагне сприймати як даність і норму.
Оскільки така позиція є на загал ірраціональною, то вона неминуче вимагає такої здатності, як "двоїстість мислення" (термін Дж. Оруела [3]). За такої умови особистість може досить легко змінити свою думку на протилежну або одночасно дотримуватися двох суперечливих думок (за рахунок значного розходження рівнів приватних та публічних суджень тощо). Все це - риси, притаманні типу особистості, феноменологію якого детально описав О. Зінов'єв (назва його в термінології автора - "homo soveticus"). Саме цей тип переважно і є носієм такого типу образу держави. Оскільки він сам легко піддається деіндивідуалізації і не сприймає державу як суб'єкт, то його стосунки з нею складаються за об'єкт-об'єктним типом.
Восьмий тип образу держави утворюється завдяки поєднанню полюсів конструктів "Анти-Я", "Абсурд" і "Безлад". У даному випадку є всі негативні полюси конструктів, значущих для сприймання держави. Це означає, що особистість сприймає державу, по-перше, спрямованою проти неї (апаратом насилля); по-друге, бачить її внутрішньо дисгармонійною і конфліктною; по-третє, невиправданою в екзистенційному плані, позбавленою сенсу існування. У зв'язку з цим і прогноз щодо подальшого існування такоїдержави не може бути позитивним. Адже держава сприймається як організація, що
Loading...

 
 

Цікаве