WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Типологічна модель індивідуально-психологічного образу держави - Реферат

Типологічна модель індивідуально-психологічного образу держави - Реферат

відображення особистістю цього явища. Водночас можна помітити, що таке атрибуювання не випадкове. Воно залежить не тільки і не стільки від об'єктивних властивостей організаційного середовища держави, скільки від суб'єктивних чинників: соціальної позиції, яку посідає громадянин щодо держави, особистісних властивостей (що, за А. Маслоу, суттєво впливає на соціальну перцепцію та сприймання соціальної реальності загалом [1]), а також від задоволення тих соціально-психологічних потреб, які спонукають особистість прилучатися до організаційної реальності.
Найсуттєвішим ми схильні вважати останній чинник. Організаційна реальність сприймається крізь призму відповідних потреб особистості. Вона є тим середовищем, у якому особистість розраховує задовольнити їх. Оскільки позиція особистості є суб'єктною, активною, то таке сприймання полягає не у більш чи менш достеменному "фотографуванні" реальності, а у її "добудовуванні", "конструюванні". При побудові образу держави враховується не лише наявне в організаційному середовищі держави, а й те, чого немає. При цьому організаційні властивості, яких не існує, можуть навіть більше "впадати у вічі" - у тому випадку, коли це сигналізує про неможливість задоволення потреби. Тому психологічним підґрунтям типологізації образу держави виступає система базових соціально-психологічних потреб, задоволення яких відбувається в організаційній реальності, а основним критерієм такої типологізації - конструкти "Я - Анти-Я", "Лад - Безлад", "Сенс - Абсурд".
При соціальній перцепції актуалізується лише один полюс конструкту. Тому кількість усіх можливих комбінацій полюсів цих конструктів дорівнює восьми. Отже, можна говорити про вісім типів образу держави. Вони описуються актуалізацією таких полюсів конструктів: "Я - Лад - Сенс", "Я - Безлад - Сенс", "Я - Лад - Абсурд", "Я - Безлад - Абсурд", "Анти-Я - Лад - Сенс", "Анти-Я - Безлад - Сенс", "Анти-Я - Лад - Абсурд", "Анти-Я - Безлад - Абсурд".
Всі ці типи образу держави, а також їхні назви з притаманними їм соціально-психологічними позиціями носіїв типів образу держави, наведено у таблиці.
Таблиця
Типи образу держави
Назва конструкту Сенс Абсурд
Лад Безлад Лад Безлад
Я 1. Правова держава-"Громадянин правової держави" 3.Корумпована держава-"Остап Бендер" 5.Бюрократична держава-"Державний
чиновник" 7. Держава злочинна, але моя-"Homo soveticus"
Анти-Я 2. Апарат насилля-"Злодій у законі" 4. Спаплюжена ідея-"Опозиційна
еліта" 6. Відчужена
держава-"Безправний
громадянин" 8. Занепадаюча держава-"Потенційний
емігрант"
Кожен тип образу держави, зазначений в таблиці, передбачає сукупність якісних характеристик її образу, які становлять основу бачення держави особистістю. При висвітленні феноменології цих типів образу держави не важко помітити, що кожному з них відповідає певний соціальний локус, соціальна позиція, з якої особистість бачить її. Очевидно, існує зв'язок між кожною комбінацією актуалізованих полюсів конструктів і певною соціальною позицією суб'єкта сприймання. Ракурс "бачення" особистістю держави залежить не лише від рівня задоволення соціально-психологічних потреб, а й від місця у соціальній ієрархії та певної соціальної ролі, яку виконує особистість.
Так, образ держави, яким бачить його представник державного бюрократичного апарату, відрізняється від того образу, який має представник опозиційної політичної еліти; тим більше відрізняється від обох той образ, який склався у "злодія в законі" тощо. Водночас слід зазначити, що соціальна позиція, з якої особистість сприймає державу, будучи пов'язаною із соціальною роллю як показником формального статусу особи, жорстко не обумовлюється нею. Причетність до тієї чи іншої соціальної групи ще не означає, що особистість відображатиме державу єдиним характерним для неї способом. Наприклад, у посадовців державного апарату може спостерігатися бачення держави, притаманне опозиційній еліті, і навпаки.
Охарактеризуємо кожен з типів образу держави.
Перший характеризується актуалізацією полюсів конструктів "Я", "Лад", "Сенс". Йому притаманне бачення держави впорядкованою, регламентованою, внутрішньо гармонійною організацією, яка завдяки цим властивостям може надати йому чимало можливостей для соціального (кар'єрного, професійного, творчого) зростання. Ці можливості реалізуються з тим більшою ймовірністю, чим більше він сам дотримуватиметься встановлених правил. Держава постає для нього як потенційне поле власної соціальної самореалізації, що й обґрунтовує виправданість її існування і навіть певну сакралізацію. Такий образ притаманний громадянинові правової держави і відповідає "суб'єктному" баченню її особистістю.
Другий тип образу держави утворюється завдяки поєднанню таких полюсів конструктів, як "Анти-Я", "Лад", "Сенс". Образ такої організації характеризується екзистенційною виправданістю, впорядкованістю і водночас тотальною спрямованістю проти особистості. Власне, її екзистенційна виправданість і полягає в тому, щоб втілювати в собі зло у його соціальній іпостасі, а впорядкованість і організованість існують для того, щоб впроваджувати зло. Відповідно, держава сприймається як інструмент пригнічення особистості - апарат насилля. У такий спосіб сприймає державу "злодій у законі", якому правила кримінального світу забороняють будь-яке співробітництво з нею. Цей тип сприймання радше відповідає суб'єкт-об'єктній парадигмі відносин, коли особистість бачить себе суб'єктом, а об'єктом - державу (скажімо, як інструмент у руках диктатора). Водночас наявність екзистенційного виправдання держави потенційно дає змогу її суб'єктного бачення. Це означає, що для цього типу принципово можливий подальший перехід до суб'єкт-суб'єктних стосунків з державою.
Третій тип зумовлюється комбінацією полюсів конструктів "Я", "Безлад" і "Сенс". У цьому випадку держава також сприймається як поле для власної соціальної самореалізації, але здебільш такої, що суперечить декларованим цілям держави і тому мусить бути прихованою. Отже, держава сприймається такою, що володіє привабливими цінностями і ресурсами, якими окрема особа за певних обставин може скористатися. Це екзистенційно виправдовує існування держави, не викликаючи протиставлення їй власного "Я". Водночас безлад, дисгармонійність, які вбачаються в державі, спокушають до порушення норм і використання спільних цінностей і ресурів з вузькоособистою метою. Можливість самореалізації вбачається в організаційному просторі такої держави саме завдяки безладу, невпорядкованості, низькій контрольованості організаційної взаємодії. Така самореалізація апріорі суперечить інтересам держави. В цьому випадку прихильність до неї проявляється в парадигмі суб'єкт-об'єктних відносин: держава сприймається як об'єкт, яким можна скористатися, не турбуючись про його подальшу долю. Цьому типові нерідко притаманна схильність до певної сакралізації безладу, який панує вдержаві: виправдовувати його існування особливостями
Loading...

 
 

Цікаве